Ятаган
Ятаган – різновид клинкової колючо-рублячо-ріжучої зброї, що був поширений у турецькому війську. Я. зокрема, були озброєні гвардійські підрозділи османів-яничари. Я. потрапляли до запорожців як трофеї після вдалих походів. За часів Задунайської Січі Я. набули більшого поширення серед задунайських запорожців, котрі перебували на військовій службі у турецьких султанів.
Я. являє із себе загострений металевий, трохи вигнутий клинок без хрестовини і гарди. Відмінною рисою клинка є те, що лезо розташовано на ввігнутій його стороні. Руків’я має специфічну форму, котра виявляється у розташуванні в її нижній та верхній частині розширень (вушка на горі), що виступають по бокам. Клинок і руків’я мали різноманітні прикраси: різьблення, насічки та гравірування.
Я. зберігалися у піхвах і носилися за поясом як кинджали.
Я. переважно були доволі легкими і, як правило, не перевищували у довжину 1 м.
Я. використовували піхотинці (яничари саме і були гвардійською піхотою) у ближньому бою.
Атакуючі ударні дії Я. виконували переважно вістрям і вогнутим лезом. Конструктивні особливості цього леза дозволяли майстру наносити одночасно 2 рани під час виконання рублячо-ріжучого удару. Захисні відбиви здійснювали як лезом, так і незагостреною випуклою стороною. При відбивах вогнутим лезом забезпечувалось значно надійніше утримання ворожого клинка, але при цьому втрачалась можливість за рахунок техніки ковзаючих відбивів, притаманних шаблі, наносити блискавичні контрудари. Тобто, Я. мав як свої переваги, так і недоліки. Козаки, як і переважна більшість тогочасних європейських воїнів, віддавала перевагу вигнутим чи прямим клинкам.
Окремі зразки Я. зберігаються у музеях Запоріжжя, Києва та інших міст.
Література
- Асмолов К. История холодного оружия. – М., 1993. – Ч. 1. – С. 213-214.