Перейти до вмісту

Лугини

Координати: 51°4′52″ пн. ш. 28°24′7″ сх. д. / 51.08111° пн. ш. 28.40194° сх. д. / 51.08111; 28.40194
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
селище Лугини
Герб Лугин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Тер. громада Лугинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18060110010054857
Основні дані
Засновано 1606
Статус із 2024 року
Площа 5 км²
Населення ▼ 3 868 (01.01.2022)[1]
Густота 815,4 осіб/км²;
Поштовий індекс 11300
Телефонний код +380 4161
Географічні координати 51°4′52″ пн. ш. 28°24′7″ сх. д. / 51.08111° пн. ш. 28.40194° сх. д. / 51.08111; 28.40194
Висота над рівнем моря 179 м
Водойма р. Жерев


Відстань
Найближча залізнична станція: Лугини
До станції: 6 км
До обл. центру:
 - залізницею: 109 км
 - автошляхами: 121 км
Селищна влада
Адреса 11301 Житомирська область, смт Лугини, вул. М.Грушевського, 2а
Голова селищної ради Мельник Петро Іванович
Вебсторінка Лугинська територіальна громада
Карта
Лугини. Карта розташування: Україна
Лугини
Лугини
Лугини. Карта розташування: Житомирська область
Лугини
Лугини
Мапа

Лугини у Вікісховищі

Про залізничну станцію, розміщену тут, див. Лугини (станція).

Луги́ни — селище в Україні, адміністративний центр Лугинської селищної територіальної громади Коростенського району Житомирської області.

Селище Лугини розташоване на півночі Житомирської області, на обох берегах річки Жерев, неподалік міста Коростень. Кількість населення становить 3868 осіб (01.01.2022). Лугини розташовані за 109 км залізницею від м. Житомир.

Історія

Лугини на мапі Боплана, 1648 рік

Перша згадка про Лугини датується 1606 роком (на той час - містечко Овруцького повіту Києвського воєводства) як власність князя Януша Острозького. Згодом Лугини перейшли у власність князя С. Любомирського (1620 року), пізніше - Юрію Немиричу.

За часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, до повстанського війська з Лугин втекло 169 селян.[2]

Позначене на мапі Боплана 1648 року.

В XIX столітті всі землі в Лугинах належали польському поміщику Мечеславу Зеленському. Володів він 7988 десятинами орної землі, луками, пасовищами та лісом. Посівні площі постійно розширював за рахенок вирубки лісу. Для селян постійно збільшував податки, жорстоко розправлявся з кожним, хто проявляв непослух. Після реформи 1861 року селяни за землю повинні були сплатити землевласнику 6426 крб. викупної суми.[3]

Лугини стають волосним центром Овруцького повіту. Наприкінці XIX ст. тут налічувалось 377 дворів, 1953 жителів. У містечку набула розвитку суконна, залізоробна, винокурна, цукрова промисловість, було кілька дрібних підприємств.[3]

З 1871 року працювало двокласне сільське училище.

Колишній центр ліквідованого Лугинського району та Лугинської селищної ради.

Населення

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 4 732 особи, з них українців — 2 654, росіян — 292, німців — 31, євреїв — 1 622, поляків — 57, інших — 76[4].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
українська 4527 96.48%
російська 145 3.09%
вірменська 7 0.15%
білоруська 6 0.13%
польська 2 0.04%
інші/не вказали 5 0.11%
Усього 4692 100%

Освіта

У селищі діють два загальноосвітні навчальні заклади. Лугинський ліцей, який раніше носив назви: Лугинська гімназія, ЗОШ №1 І—ІІІ ступенів імені В. Фількова та Лугинська СШ № 1 ім. В. П. Фількова, заснований в 1871 році, як двокласне училище. У 2006–2007 навчальному році в школі навчалося 582 учні, яких навчали 60 педагогів.

Та Лугинський ліцей № 2, колишня ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів, яку засновано в 1927 році, як початкову. У 1988 році школа стала середньою. У 2006–2007 роках тут навчалося 302 учні, яких навчав 31 педагог.

У селищі працює дитячий садок "Сонечко".

Із закладів позашкільної освіти діють: будинок дитячої творчості, музична школа та дитячо-юнацька спортивна школа.

Культура

Братська могила загиблих у Другій світовій війні

У селищі діє Будинок культури, який відвідує багато молоді. Тут діють дискотеки, влаштовують різні свята, конкурси.

Центральна та дитяча бібліотеки мають значні фонди художньої літератури. Функціонують також дві шкільні бібліотеки.

З 1995 року діє народний краєзнавчий музей створений ентузіастом-краєзнавцем З. В. Сульською, яка його довгий час очолювала.[6]

Традиційним стало святкування "Дня вареника" присвячене дню селища та храмовому святу - Різдву Пресвятої Богородиці.

У жовтні 2014 року на фасаді Лугинської ЗОШ № 2 відкриті пам'ятні дошки з іменами капітана 30-ї окремої механізованої бригади Валерія Юрченка та солдата 95-ї окремої аеромобільної бригади Сергія Гуца.

Охорона здоров'я

В Лугинах розташована центральна лікарня та в її складі поліклініка. Також на території лікарні розміщується Лугинський центр первинної медико-санітарної допомоги.

В селищі діє мережа аптек.

Релігійне життя

В селищі знаходиться церква Різдва Пресвятої Богородиці [1] (побудована в 2 пол. XIX ст.). 1991 року побудований костел присвячений Успінню Пресвятої Діви Марії, функціонують і інші релігійні конфесії (2002 р. Збудовано храм християн віри євангільської)

Відомі особи

  • Банніков Віктор Максимович — радянський футболіст, перший Президент Федерації футболу України.
  • Вайнерман Ханан Абрамович (1902—1979) — єврейський поет.
  • Гуц Сергій Сергійович (1990—2014) — старший солдат Збройних сил України, 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Загинув на сході України, виконуючи військовий обов'язок в зоні проведення антитерористичної операції.
  • Закусило Олексій Анатолійович (1996—2023) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Кириленко Валентин Петрович (1931—2009) — український письменник-гуморист.
  • Небелас Денис Володимирович (нар. 1989) — український військовий, учасник російсько-української війни.
  • Шваб Анатолій Георгійович (нар. 1967) — український науковець, педагог, доктор історичних наук.
  • Юрченко Валерій Вікторович (1971—2014) – капітан, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади. Загинув на сході України, виконуючи військовий обов'язок в зоні проведення антитерористичної операції.

Див. також

Примітки

  1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. ↑ Архив Юго-Западной России (Російська) . с. Т. 7, ч. 1 с. 467. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  3. ↑ а б Микола Атаманчук, Павло Таргонський (2006). Земля Лугів (Українська) . Коростень: Фірма "Друк". ISBN 966-8598-20-2.
  4. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 17 березня 2023.
  5. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. ↑ Двуреченський В. П., Таргонський П. Н. (2003). Лугинський район. Історико-географічний нарис (Українська) . Житомир: Видання М. Косенко. с. 160. ISBN 966-8123-21-2.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лугини&oldid=44233407