Казімеж Папе

Казімеж Папе
Народився	10 січня 1889(1889-01-10)[1]  Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1]
Помер	19 січня 1979(1979-01-19)[1]  (90 років) Рим, Італія[1]
Країна	Австро-Угорщина   Польська Республіка
Діяльність	дипломат, правник, солдат
Alma mater	Ягеллонський університет
Учасник	Перша світова війна
Посада	посол
Військове звання	капрал
Родичі	Генрик Добжанський
Брати, сестри	Адам Папе
У шлюбі з	Leonia Papéed
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Казімеж Папе або Казімеж Нінбург-Папе^[2] (пол. Kazimierz Nienburg-Papée; нар. 10 січня 1889, Львів — 19 січня 1979, Рим) — польський дипломат, у 1932—1936 роках — Генеральний комісар Республіки Польща у Вільному місті Данциг, з 1936 по 1939 рік — посол Польщі у Чехословаччині, в 1939—1958 роках — посол при Святому Престолі, доктор права, капрал польських легіонів.

Народився 10 січня 1889 року у Львові. Його батько Фридерик Папе був істориком, який працював в Оссолінеумі, його мати Владислава була дочкою поета Владислава Анчиця^[3]. Брат Адам Папе — фехтувальник, призер Олімпійських ігор.

У 1905 році сім'я переїхала до Кракова, де Фридерик Папе влаштувався на роботу в бібліотеку Ягеллонського університету. Казімеж закінчив юридичний факультет Ягеллонського університету, пізніше отримавши ступінь доктора філософії. Під час Першої світової війни він служив у польських легіонах (1915—1916)^[4], а після війни, коли Польща відновила незалежність, він став дипломатом, працюючи в Міністерстві закордонних справ.

1 квітня 1920 року Казімеж Папе влаштувався на роботу в польську делегацію в Гаазі, а через два роки був переведений до Берліна. У 1923 році, повернувшись до Польщі, Папе став заступником директора політичного департаменту. 14 січня 1924 року зайняв посаду тимчасового повіреного у справах польської делегації в Копенгагені, де він працював до 1 грудня 1924 року. Наступні чотири роки Папе провів у Польщі, працюючи в Міністерстві закордонних справ. 1 січня 1928 року він став директором консульського відділення польської делегації в Анкарі. У першій половині 1929 року він працював у польській делегації в Таллінні, а 16 липня 1929 року став генеральним консулом Польщі в Кенігсберзі^[5].

Папе став «польським Верховним комісаром Данцига» 12 лютого 1932 року^[5]; «номінація сприймалася як знак того, що Польща має намір сильніше ставитись до Вільного міста»^[6]. Таким чином, Папе служив дипломатичним представником Польщі у Вільному місті Данциг, в ролі якого він займався польським бойкотом міста. Як посланник, головною вимогою Папе було те, щоб Вільне місто перед��ло свої митні доходи Польщі. Папе вів переговори в першу чергу з Артуром Грейзером, президентом Сенату Данцига. Суперечка та наступні розправи стали називатися «митною війною». У кінцевому підсумку Папі вдалося отримати концесію від Данцига^[7].

Папе боровся з зусиллями нацистів щодо усунення ролі Ліги Націй в управлінні Вільним містом^[3]. Папе переконав Грейзера не застосовувати різні декрети, спрямовані на придушення опозиції Данцига, а також передавав ноти міністра закордонних справ Польщі Юзефа Бека Грейзеру^[8].

З 15 грудня 1936 року обіймав посаду Надзвичайного і повноважного посла в Чехословацькій республіці^[9]. Він виступав проти німецької окупації Чехословаччини^[10], однак протестував проти переміщення чеських військ поблизу польського кордону та радіопропаганди^[11]. Обіймав цю посаду до розпаду країни в березні 1939 року. Потім знову недовго працював у міністерстві.

Папе був призначений послом при Святому Престолі 23 червня 1939 року^[12]. Папе брав участь у спробах Папи Пія XII виступити посередником у суперечках між Німеччиною та Польщею^[13][14].

Папе невдало тиснув на Пія XII, щоб той виступив рішучіше проти ситуації в окупованій Польщі протягом усієї війни. Папа Іван XXIII скасував акредитацію Папе на посаді посла у грудні 1958 року, що трохи покращило відносини між Ватиканом та Польською Народною Республікою^[15].

З 1972 року до своєї смерті був лише неофіційним представником польського уряду в еміграції.

Помер 19 січня 1979 року в Римі.

• Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» (Польща, 1928)^[16];
• Хрест Незалежності (Польща, 16 вересня 1931)^[17];
• Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі (10 листопада 1938)^[18];
• Командорський хрест ордена Відродження Польщі (10 вересня 1933)^[19];
• Офіцерський хрест ордена Відродження Польщі (8 листопада 1930)^[20];
• Золотий Хрест заслуги (Польща, 15 січня 1937)^[21];
• Великий Хрест ордена Полярної Зірки (Швеція, 1939)^[22];
• Командорський Хрест із зіркою ордена Святого Сави (Югославія)^[16];
• Командорський Хрест із зіркою ордена Заслуг (Угорщина)^[16];
• Командорський Хрест із зіркою ордена Данеборг (Данія)^[16];
• Командор ордена Білого лева (Чехословаччина)^[16];
• Командор ордена Білої Троянди (Фінляндія)^[16];
• Командор ордена Зірки Румунії^[16];
• Офіцер ордена Оранських-Нассау (Нідерланди)^[16];
• Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»^[16];
• Німецький Олімпійський знак 1-го класу (Німеччина, 1938)^[23];
• Великий магістерський хрест Мальтійського ордену (1951)^[24].