Перейти до вмісту

Вальдемар I Бірґерссон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вальдемар I Бірґерссон
швед. Waldemar
Народився1243[2]
Помер26 грудня 1302(1302-12-26)[1]
Замок Нючопінґ (Швеція), Нючепінг, лен Седерманланд, Швеція
Країна Швеція
Діяльністьполітик
Знання мовшведська
Посадакороль Швеції[d][2]
РідФолькунги
БатькоБіргер Ярл[2]
МатиІнгеборг Еріксдоттер Шведська[3]
Брати, сестриCatherine Birgersdotter of Bjelbod, Ingeborg Birgersdotter of Bjelbod, Рікіса Біргерсдоттір, Eric Birgerssond, Магнус III Ладулос, Gregers Birgerssond і Бенґт Бірґерссон
У шлюбі зСофія Данська
ДітиIngeborg of Swedend[3], Marina Valdemarsdotter of Swedend, Рикса Шведськаd[3], Katarina Valdemarsdotter of Swedend, Margareta Valdemarsdotter av Sveriged і Erik Valdemarssond

Вальдемар I (1238—1302) — король Швеції з 1250 до 1275 року. Походив з династії Фолькунгів.

Життєпис

Був сином ярла Біргера та Інгеборг, сестри короля Еріка XI. Завдяки сильній позиції ярла Біргера у державі Вальдемара після смерті короля Еріка у 1250 році було обрано новим королем Швеції. Проте до 1266 року ярл Біргер виконував обов'язки регента, фактично керуючи державою.

За цих обставин Вальдемар I був лише номінальним королем. Водночас ніхто не намагався оспорювати його трон. Після смерті ярла Біргера почалося повстання братів Вальдемара — Магнуса та Еріка. Це повстання підтримала Данія, намагаючись послабити королівство, а також деякі незадоволені феодали.

Вальдемар I

Врешті-решт 14 червня 1275 року в битві під Гувою Вальдемар I зазнав поразки від об'єднаних сил своїх супротивників. Внаслідок цього Вальдемара позбавили трону, який посів його брат Магнус.

Після цього Вальдемар з 1277 до 1278 року керував провінцією Готланд. Проте незабаром був відсторонений від влади, а 1288 року Вальдемара ув'язнили у замку Нючепінг.

Родина

Дружина — Софія (1241—1286), донька Еріка IV Естрідсена, короля Данії

Діти:

  • Інгеборг (1263—1292)
  • Ерік (1272—1330)
  • Рікіса (1273—1293)

Примітки

Джерела

  • Kyhlberg, Ola Gånget ut min hand (Riddarholmskyrkans stiftargravar Kungl. Vitterhets Historie och Antikvitets Akademien, Stockholm: 1997)