Перегляд вихідного коду сторінки Розпад СРСР

У Вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:

Ваша IP-адреса знаходиться в діапазоні, який заблоковано у всіх вікі Фонду Вікімедіа.

Блокування зроблено ‪EPIC‬. Причиною вказано Open proxy/Webhost: See the help page if you are affected.

Початок блокування: 08:48, 2 липня 2024
Закінчення блокування: 08:48, 2 липня 2025

Ваша поточна IP-адреса: 206.189.44.186. Заблокований діапазон — 206.189.32.0/20.

Будь ласка, додайте всі вказані подробиці до будь-яких запитів, які Ви будете робити. Якщо ви вважаєте, що вас заблокували помилково, ви можете знайти додаткову інформацію та інструкції в глобальній політиці Без відкритих проксі.

В іншому випадку, щоб обговорити блокування, будь ласка, опублікуйте запит на розгляд на Мета-вікі. Ви також можете надіслати електронний лист до VRT-черги стюардів за адресою stewards@wikimedia.org, вказавши усю вищезазначену інформацію.

Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:

{{Картка події
| partof = [[Холодна війна]] й [[Осінь народів]]
| date = [[16 листопада]] [[1988]] – [[26 грудня]] [[1991]]
| place = '''[[Пострадянські держави|Колишні республіки]] {{flagicon|USSR}} [[СРСР]]''':
* [[Файл:Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1951–1991).svg|20пкс]]→{{flagicon|Belarus|1991}} '''[[Білорусь]]'''
* [[Файл:Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1954–1991).svg|20пкс]]→{{flagicon|Russia|1991}} '''[[Росія]]'''
* [[Файл:Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg|20пкс]]→{{flagicon image|Flag of Ukraine (1991–1992).svg}} '''[[Україна]]'''
* [[Файл:Flag of the Azerbaijan Soviet Socialist Republic (1956–1991).svg|20пкс]]→{{flagicon|Azerbaijan}} [[Азербайджан]]
* [[Файл:Flag of the Armenian Soviet Socialist Republic (1952–1990).svg|20пкс]]→{{flagicon|Armenia}} [[Вірменія]]
* [[Файл:Flag of the Georgian Soviet Socialist Republic (1951–1990).svg|20пкс]]→{{flagicon|Georgia|1990}} [[Грузія]]
* [[Файл:Flag of the Estonian Soviet Socialist Republic (1953–1990).svg|20пкс]]→{{flagicon|Estonia}} [[Естонія]]
* [[Файл:Flag of the Latvian Soviet Socialist Republic (1953–1990).svg|20пкс]]→{{flagicon|Latvia}} [[Латвія]]
* [[Файл:Flag of the Lithuanian Soviet Socialist Republic (1953–1988).svg|20пкс]]→{{flagicon|Lithuania|1988}} [[Литва]]
* [[Файл:Flag of the Kazakh Soviet Socialist Republic (1953–1991); Flag of Kazakhstan (1991–1992).svg|20пкс]]→{{flagicon|Kazakhstan}} [[Казахстан]]
* [[Файл:Flag of the Kyrgyz Soviet Socialist Republic.svg|20пкс]]→{{flagicon|Kyrgyzstan}} [[Киргизстан]]
* [[Файл:Flag of the Moldavian Soviet Socialist Republic (1952–1990).svg|20пкс]]→{{flagicon|Moldova}} [[Молдова]]
* [[Файл:Flag of the Tajik Soviet Socialist Republic.svg|20пкс]]→{{flagicon|Tajikistan|1991}} [[Таджикистан]]
* [[Файл:Flag of the Turkmen Soviet Socialist Republic (1973–1991).svg|20пкс]]→{{flagicon|Turkmenistan|1992}} [[Туркменістан]]
* [[Файл:Flag of the Uzbek Soviet Socialist Republic (1952–1991).svg|20пкс]]→{{flagicon|Uzbekistan}} [[Узбекистан]]
'''Частково визнані держави відколу''':
* {{flagicon image|Flag of Chechen Republic of Ichkeria.svg|link=Чеченська республіка Ічкерія}} [[Чеченська Республіка Ічкерія|Чеченська Республіка]]{{Efn|У 2000 році знову приєдналась до [[РФ|Російської Федерації]]. Наразі, чинне визнання має тільки від України, яке було отримано у 2022 році (див. [[Міжнародне визнання Чеченської Республіки Ічкерія]]).}}
{{Collapsible list
  |title=Невизнані держави відколу{{nobold|:}}
  |{{flagicon image|Flag of Artsakh.svg|link=Republic of Artsakh}} [[Нагірно-Карабаська Республіка|Арцах]]
  |{{flagicon image|Flag of the Gagauz people.svg|link=Gagauz Republic}} [[Республіка Гагаузія|Гагаузія]]{{Efn|У 1994 році приєдналась до Молдови.}}
  |{{flagicon image|Flag of Azerbaijan.svg|link=Nakhchivan Autonomous Republic}} [[Нахічеванська Автономна Республіка|Нахічевань]]{{Efn|У 1993 році приєднався до Азербайджану.}}
  |[[Файл:Flag of Tatarstan.svg|20пкс]] [[Татарстан]]{{Efn|У 1994 році знову приєднався до Російської Федерації.}}
  |{{flagicon|Transnistria|state}} [[Придністровська Молдавська Республіка|Придністров'я]]
  }}
| participants = {{bulleted list|Народи СРСР|[[Уряд СРСР]]|Уряди [[Список союзних республік СРСР|республік]]|Уряди [[Автономна Радянська Соціалістична Республіка|автономних республік]]|[[Націоналізм|Націоналісти]], [[Лібералізм|лібералісти]] і [[Ліві (політика)|ліва]] опозиція}}
| outcome = {{bulleted list|Розпад Радянського Союзу на 15 незалежних держав і створення [[СНД|Співдружності Незалежних Держав]] між одинадцятьма з них|Кілька сепаратистських рухів у колишніх автономіях виявляються успішними, більшість із них або не веде боротьбу з військами своїх відповідних республік, або погоджуються приєднатися до них мирним шляхом.|Під час і після розпаду розгортаються численні [[Конфлікти на пострадянському просторі|військові конфлікти]] та етнічні зіткнення, провокуючи гуманітарні кризи та залишаючи багатьох [[Внутрішньо переміщена особа|внутрішньо переміщених осіб]]|Республіки оголошують [[Багатопартійна система|багатопартійну]] [[Президентська республіка|президентську]] або [[Змішана республіка|напівпрезидентську]] системи|Республіки переходять до [[Капіталізм|капіталістичної]] [[Ринкова економіка|ринкової]] економіки|Зона [[Радянський карбованець|радянського карбованця]] діяла в більшості нових держав у 1992–94 роках, а національні валюти були прийняті пізніше|Розділ об’єднаних [[Збройні сили СРСР|Радянських Збройних Сил]] приблизно в 1992–1993 роках|[[Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України|Розділ]] [[Чорноморський флот ВМФ Росії|Чорноморського флоту]] та переговори про передислокацію між Росією та Україною в 1997-2017 роках; [[Анексія Криму (2014)|припинено в 2014 році]]|Питання втрати вартості заощаджень колишніх радянських громадян|Питання соціально-медичної підтримки ветеранів [[Війна в Афганістані (1979—1989)|радянсько-афганської війни]]|Переміщення [[Збройні сили СРСР|радянських збройних сил]] із [[Німецька Демократична Республіка|Східної Німеччини]] та решти [[Центральна Європа|Центральної Європи]]|Кінець правління [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]]|Занепад [[Комунізм|комуністичного руху]] в усьому світі|[[Сполучені Штати Америки|Сполучені Штати]] стали єдиною [[Наддержава|наддержавою]] світу
  }}
}}

'''Ро́зпад СРСР'''&nbsp;— процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, [[Народне господарство|народному господарстві]], [[Структура соціальна|соціальній структурі]], громадській і політичній сфері [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]], що призвели до [[Розпад держави|припинення існування]] СРСР [[26 грудня]] [[1991]] року. Розпад СРСР привів до [[Незалежність|незалежності]] [[Список союзних республік СРСР|15 республік СРСР]] і появи їх на світовій політичній арені як [[Суверенна держава|самостійних держав]].

Розпад [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] в останнє десятиріччя XX&nbsp;ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної [[Комуністична держава|комуністичної]] імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної [[російська імперія|Російської імперії]]. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи [[Соціалістична держава|соціалістичної системи]], не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних [[Імперія|імперій]] та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в [[Європа|Європі]] стали [[Османська імперія|Османська]] та [[Габсбурзька імперія|Габсбурзька]] імперії в XIX і на початку XX&nbsp;ст., а на неєвропейських територіях&nbsp;— [[деколонізація]]. [[Жовтневий переворот|Жовтнева революція]] та [[радянська влада]] всього лише відтягнули [[розпад Російської імперії]] на декілька десятиліть<ref>Каппелер, Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з німецької Х. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун [=Історія країн світу, 2], Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2005.— С. 1.</ref>.

Розпад СРСР призвів до [[Незалежність|незалежності]] [[Список союзних республік СРСР|15 республік СРСР]] і появи їх на світовій політичній арені як [[Суверенна держава|самостійних держав]].

Після [[Холодна війна|холодної війни]] декілька колишніх радянських республік зберегли тісні зв’язки з [[Росія|Російською Федерацією]] та створили багатосторонні організації, такі як [[Організація договору про колективну безпеку|ОДКБ]], [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]], [[Євразійське економічне співтовариство]], [[Союзна держава Росії та Білорусі|Союзна держава]], [[Митний союз ЄАЕС|Євразійський митний союз]] та [[Євразійський економічний союз]], для економічного та військового співробітництва. З іншого боку, [[балтійські країни]] та більшість колишніх держав [[Варшавський договір (1955)|Варшавського договору]] стали частиною [[Європейський Союз|Європейського Союзу]] та приєдналися до [[НАТО]], тоді як деякі інші колишні радянські республіки, такі як [[Україна]], [[Грузія]] та [[Молдова]], публічно висловлювали зацікавленість у тому, щоб йти тим самим шляхом з 1990-х років.

== Передісторія ==
У 1922 році, на момент свого створення, [[Радянський Союз]] успадкував більшу частину території, багатонаціональну і поліконфесійну структуру [[російська імперія|Російської імперії]]. З колишніх територій Російської імперії незалежність, протягом 1917—1921 років, здобули [[Фінляндія]], [[Польська республіка (1918—1939)|Польща]], [[Українська народна республіка|Україна]],  [[Литва]], [[Латвія]], [[Естонія]] і [[Тувинська Народна Республіка|Тува]], а [[Бессарабія]] була об'єднана з [[Румунія|Румунією]]. Протягом 1939—1946&nbsp;рр. більша частина з них була анексована СРСР та загарбані деякі нові території: див. [[Вторгнення СРСР до Польщі]], [[Окупація Прибалтики|приєднання Прибалтики]], [[Тувинська Народна Республіка#Входження до складу СРСР|приєднання Тувинської Народної Республіки]], [[Бессарабсько-Буковинський похід 1940|приєднання Бессарабії та Північної Буковини]], [[Калінінградська область|північної частини Східної Пруссії]], відвоювання [[Префектура Карафуто|Південного Сахаліну]] й південних островів Курильської гряди.

Як одна з країн-переможиць у [[Друга світова війна|Другій світовій війні]], Радянський Союз,— за її підсумками та на підставі міжнародних договорів,— закріпив за собою право володіти і розпоряджатися величезними територіями в [[Європа|Європі]] і [[Азія|Азії]], отримав доступ до колосальних природних і людських ресурсів. Країна вийшла з кровопролитної війни з економікою [[Командна економіка|адміністративно-командного типу]], переважна частина якої працювала на військово-промисловий комплекс. У [[Сфера впливу|сфері впливу]] СРСР перебували країни так званого [[Східний блок|Східного блоку]], 1949 року була створена [[Рада Економічної Взаємодопомоги]].

Завдяки жорсткому контролю за етно-національними групами, впровадженню в масову [[Радянська пропаганда|свідомість пропагандистських гасел]] «[[Інтернаціоналізм|непорушної дружби і братерства народів]]» вдалося звести до мінімуму кількість міжнаціональних (етнічних) конфліктів. В [[Конституція СРСР 1977 року|Конституції СРСР]] проголошувалась єдина, «нова історична спільність» —'' [[Радянський народ|«радянський народ»]]<ref>[[:s:ru:Конституция СССР (1977)/редакция 24 июня 1981 года|Конституция СССР (1977), редакция от 24 июня 1981 г.]]</ref>.''

{{Початок цитати}} До 80-х років минулого століття про міжнаціональні конфлікти в СРСР привселюдно нічого не говорилося. Вважалося, що в нашій країні національне питання вирішене остаточно. І треба визнати, що великих відкритих міжнаціональних конфліктів не було. На побутовому рівні існували міжнаціональні антипатії і тертя, а також скоювалися злочини на цьому ґрунті. Однак останні ніколи окремо не враховувалися і не відстежувалися {{кінець цитати | джерело = {{small | '' М. М. Шарафулін: «Міжнаціональні конфлікти: причини, типологія, шляхи вирішення» ''}}<ref>{{стаття|автор=Шарафулин М. М. |назва=Межнациональные конфликты: причины, типология, пути решения |посилання=http://www.km.ru/referats/9FB8DD1584934D8BA7984471A50AB2BD |мова=ru |видання=KM.RU |тип=Сетевое издание |рік=2012 |місяць=10 |число=08|ref=Межнациональные конфликты: причины, типология, пути решения}}</ref>.}}

В середині і наприкінці 1980-х років, з початком [[Перебудова|перебудови]], [[Гласність|гласності]] і [[Демократизація|демократизації]] характер протестів і масових виступів змінюється.
 
СРСР складали союзні республіки, які за [[Конституція СРСР 1977 року|Конституцією]] вважалися [[Суверенітет|суверенними]] державами<ref>[[:ru:s:Конституция СССР (1977)#Глава 9. СОЮЗНАЯ СОВЕТСКАЯ СОЦИАЛИСТИЧЕСКАЯ РЕСПУБЛИКА|Ст. 76-я Конституции СССР 1977 года]]</ref>; за кожною з яких Конституцією закріплювалося право виходу зі складу СРСР, але в законодавстві були відсутні правові норми, що регулювали процедуру цього виходу. Лише в квітні 1990 року був прийнятий відповідний закон, який передбачав можливість виходу союзної республіки з СРСР після реалізації досить складних і важко здійсненних процедур<ref>[[:s:ru:Конституция СССР (1977)#Глава 8. СССР — СОЮЗНОЕ ГОСУДАРСТВО|Ст. 72-я Конституции СССР 1977 года]]</ref><ref>Закон СССР от 03.04.1990 «О порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР»</ref>.

== Причини розпаду ==
Сьогодні серед істориків немає єдиного погляду на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти процесу розпаду СРСР. Серед можливих причин називають як внутрішні, так і зовнішньополітичні чинники:
* етнічна, культурна та цивілізаційна різнорідність складових частин СРСР;
* колоніальна імперська внутрішня політика «центру» та повернення більшовицько-комуністичного Кремля до «[[Микола І|миколаївської]] системи» правління; придушення залишків місцевої національної «автономії»;
* [[Партноменклатура|«номенклатурна»]] модель російського політичного класу, застій та кадрова деградація радянської політичної еліти; бюрократизація управління; застарілий [[маразм]]атичний «[[ареопаг]]» Політбюро ЦК КПРС, що повністю втратив авторитет в суспільстві;
* уніфікований тоталітарний та авторитарний характер радянської політичної системи. Позбавлення населення елементарних громадянських прав і свобод, гоніння на церкву, переслідування свободи думки і слова, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, [[ізоляціонізм]], цензура;
* нерівномірність промислово-господарського розвитку всередині країни, зростаюче економічне, технологічне та наукове зовнішнє відставання від постіндустріальних країн Заходу та залежність від імпорту звідти (як високотехнологічних товарів, так і елементарного продуктів харчування&nbsp;— хліба). Хронічне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;
* «подвійна» та «потрійна» [[зайнятість населення]]&nbsp;— вдень на виробництві, а ввечері, у вихідні та свята&nbsp;— на [[Присадибна ділянка|присадибній ділянці]], на городі. Вимушене ведення [[Натуральне господарство|натурального господарства]] та його значна доля в [[ВНП]] «[[Індустріальне суспільство|індустріального]]» СРСР;
* неадекватність та неефективність соціалістичної («нетоварної» та «безвалютної») моделі централізованої «[[Командна економіка|планової економіки]]»; її [[стагнація]]; приховувана залежність країни від нафтогазової «труби»; неконвертованість радянської «валюти» та штучний курс [[рубль|рубля]];
* непропорційно велика частка споживання [[ВНП]] невиробничими сферами (центральний партійний та держапарат, армія, КДБ); новий та більш коштовний виток [[Холодна війна|холодної війни]] та [[перегони озброєнь|перегонів озброєнь]];
* заборона та відсутність приватної ініціативи, підприємництва; переслідування економічно активних людей з боку закону та органів [[Відділ боротьби з розкрадання�� соціалістичної власності|ВБРСВ]] ({{lang-ru|ОБХСС МВД}});
* збагачення «еліти», наявність «закритих» систем розподілу; корупція правлячого класу зверху-донизу. Збагачення компартійного чиновництва на фоні стагнації економіки «соціалістичної» моделі та відносного збіднення населення в 1980-х роках;
* Хронічний [[Товарний дефіцит в СРСР|дефіцит товарів масового споживання при плановій економіці]] «соціалізму», масова та системна [[корупція]] правлячого класу;
* «будівництво соціалізму та комунізму у всьому світі»&nbsp;— фінансування та військова підтримка диктаторських та маріонеткових прорадянських та антиамериканських режимів;
* криза ідеології [[комунізм]]у, програш Радянським Союзом «мирного змагання з Заходом» в ідеологічній сфері та пропаганді (глушіння «[[Ворожі голоси|Ворожих голосів]]», тощо);
* зовнішня військова експансія та [[Війна в Афганістані 1979—1989|інтервенція в Афганістані]] (1979—1989&nbsp;рр.);
* техногенні катастрофи&nbsp;— в першу чергу [[Чорнобильська катастрофа]], яка поставила питання про виживання трьох слов'янських народів. А також інші катастрофи (авіакатастрофи, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо), що стали широковідомими, незважаючи на цензуру та приховування інформації про них урядом;
* ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнуло основне валютне джерело СРСР та «соціалістичне» господарство СРСР в цілому.

Насіння майбутнього розпаду СРСР було посіяне під час його найбільшого військово-політичного тріумфу&nbsp;— під час і після Другої світової війни. Політика «інтернаціоналізму», як його розуміла московська влада, тобто надмірна експансія, сприяла розпаду Радянського Союзу так само, як експансія розвалила свого часу імперську Росію:
* у 1939—1940 роках «совіти» приєднали балтійські держави і східну Польщу;
* після 1944 року вони насадили радянську систему в раніше незалежних державах Центральної і Східної Європи, що опинилися під радянським контролем наприкінці Другої світової війни; у цих країнах радянська система розглядалася як форма російського домінування.

Початком розпаду Радянського Союзу могли бути перші ознаки розпаду єдності комуністичного світу: конфлікт Й. Сталіна з Й. Тіто і відлучення Югославії були початком, а конфлікт із Китаєм став наступною, значно важливішою подією цього плану. Розрив між Москвою й Пекіном мав виняткове геополітичне значення.

Але вирішального ідеологічного удару радянському домінуванню у Східній Європі завдала Польща. Робітничими страйками у Познані (1956), Гданську (1970), Радомі (1976) і у Гданську (1980), і зародженням багатомільйонного руху «Солідарність», польські робітники підірвали найголовніший міф радянського комунізму&nbsp;— міф начебто створеної ним «пролетарської держави»<ref> Роман Шпорлюк. Падіння царистської імперії та СРСР: російське питання і надмірне розширення імперії.— ДУХ І ЛІТЕРА № l-2 1997.— С. 118.</ref>.

За словами [[Єгор Гайдар|Єгора Гайдара]]:
{{цитата|''«Дата краху СРСР … вона добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступних 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3,5 рази. Після чого ціни впали. Там можна дивитися по місяцях&nbsp;— в 6,1 рази.''
''Моноцентризм ухвалення рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втрати часу;''
''Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соціалістичного табору (соцтабору), розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет»''<ref>[http://www.echo.msk.ru/programs/albac/44499/ Е.Гайдар: Почему рухнула советская империя?&nbsp;— интервью Е.Альбац] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120220045111/http://www.echo.msk.ru/programs/albac/44499/ |date=20 лютого 2012 }}{{ref-ru}}</ref>).''|3=|4=}}

Після візиту президента США [[Річард Ніксон|Річарда Ніксона]] (1972) до СРСР, у закритому листі ЦК КПРС до партійних комітетів зазначалося, що Р. Ніксон вказував на кризовий стан тогочасної економіки СРСР.

Можливий розпад СРСР був передбачений радянськими економістами на початку 1980-х років. Так, академік АН СРСР [[Хачатуров Тигран Сергійович|Тигран Хачатуров]] у 1981 році оцінив тенденції розвитку економіки СРСР як такі, що мали призвести до розпаду СРСР, а у 1988 визначив, що роки застою призвели до середньорічних економічних втрат більших, ніж під час німецько-радянської війни.

Можливий розпад СРСР був передбачений західними [[Совєтологія|фахівцями по СРСР]] (Елен д'Анкосс. «Розколота імперія», 1978&nbsp;р.) та радянськими дисидентами (Андрій Амальрік. «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», 1969&nbsp;р.). [[Сахаров Андрій Дмитрович|А.&nbsp;Д.&nbsp;Сахаров]] бачив вихід в оновленні Союзу і розробив Проєкт Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії<ref>{{Cite web |url=http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/VV_SAK_W.HTM |title=VIVOS VOCO: А. Д. Сахаров, Проект конституции |accessdate=30 квітня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111107043050/http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/VV_SAK_W.HTM |archivedate=7 листопада 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

Можливість розпаду СРСР також підтверджувалась і результатами математичного моделювання, так, такий прогноз був розроблений керівником Управління загального аналізу [[Пентагон]]у [[Ендрю Маршалл]]ом.

[[Декларація прав народів Росії]] закладала як [[розпад Російської імперії]], на підставі т.з. «<nowiki/>[[Право на самовизначення|права на самовизначення]]<nowiki/>», так і розпад СРСР, на підставі [[Парад суверенітетів|параду суверенітетів]].[[Файл:Soviet Union Administrative Divisions 1989.jpg|thumb|right|340px|''Адміністративна карта СРСР 1989 року'']]
[[Файл:LocationUSSR.png|thumb|450px|[[СРСР]] на мапі світу]]
== Хід подій ==
[[Файл:George Bush and Mikhail Gorbachev sign the START 1991.jpg|thumb|300пкс|left|''[[Джордж Герберт Вокер Буш|Джордж Буш]] й [[Михайло Горбачов]]. Момент підписання договору СНО-I. 31 липня 1991 року.'']]
У 1985 році [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] [[Михайло Горбачов]] і його соратники по партії оголосили про нову програму [[Ідеологія|ідеології]] і старт реалізації пакету реформ під загальною назвою [[Перебудова]]. Внаслідок чого різко зросла політична активність [[Радянський народ|народу]], сформувалися масові, в тому числі радикальні і національні об'єднання і організації. Спроби реформування системи управління призвели до поглиблення кризи в країні.

Розпад [[СРСР]] відбувався на тлі загального економічного і зовнішньополітичного спаду. У 1989 році, вперше було офіційно оголошено про початок [[Економічна криза|економічної кризи]] в СРСР (зростання економіки змінюється падінням).

У період 1989—1991 років доходить до максимуму головна проблема радянської економіки&nbsp;— хронічний [[Товарний дефіцит в СРСР|товарний дефіцит]], з вільного продажу зникають практично всі основні товари, крім хліба. Майже у всіх регіонах країни вводиться [[Карткова система|нормоване постачання в формі талонів]].

У 1991 році вперше зафіксована демографічна криза (перевищення смертності над народжуваністю).

Проведення політики «відмови від втручання у внутрішні справи інших країн» спричинило [[Осінь народів|масове падіння прорадянських комуністичних режимів]] в Східній Європі.

9 грудня 1990 року, в [[ПНР|Польщі]] приходить до влади колишній лідер профспілки [[Солідарність (профспілка)|«Солідарність»]] [[Лех Валенса]]. 29 грудня 1989 року, в [[Чехословаччина|Чехословаччині]]&nbsp;— колишній дисидент [[Вацлав Гавел]]. В [[Румунія|Румунії]] комуністичний уряд [[Румунська революція (1989)|було зміщено силою]], а президент країни [[Ніколає Чаушеску]] разом з дружиною розстріляні за вироком [[трибунал]]у. Радянська сфера впливу в Європі переживає фактичний колапс.

=== Міжнаціональні конфлікти ===
На території СРСР розгорається ряд міжнаціональних конфліктів. Першим проявом напруженості в період Перебудови стали події в [[Казахстан]]і. 16 грудня 1986 року в [[Алмати|Алма-Аті]] відбулася демонстрація протесту після того, як вранці того ж дня, Пленум ЦК Компартії Казахстану відправив на пенсію багаторічного партійного лідера республіки [[Кунаєв Дінмухамед Ахмедович|Дінмухамеда Кунаєва]] і «одноголосно обрав» на його місце&nbsp;— Геннадія Колбіна, який працював до цього першим секретарем [[Ульяновська область|Ульяновського обкому КПРС]]. Демонстрація була придушена [[Внутрішні війська|внутрішніми військами]]. Ці події відомі в Казахстані як «[[Грудневе повстання]]», також Желтоксан ({{lang-kk|Желтоқсан}}&nbsp;— грудень).

Пізніше, грудневі виступи стали офіційно оцінюватися в Казахстані як подія, «що стало початком розпаду тоталітарної системи, імпульсом до вирішення питання щодо державної незалежності Казахстану». Учасники цих подій були повністю реабілітовані, постраждалим в ході придушення заворушень була надана певна соціальна допомога. Деяким з них надано житло. У 2006 році на центральній площі Алма-Ати було зведено пам'ятник «На честь незалежності», присвячений «Желтоксану».

У червні 1989 року спалахнули міжетнічні зіткнення в Новому Узені між [[Казахи|казахами]] і вихідцями з [[Кавказ]]у, для придушення яких були задіяні бронетранспортери, танки, бойові вертольоти та інша військова техніка. 15 й 16 липня в [[Сухумі]] відбулися зіткнення між [[Грузини|грузинами]] і [[Абхази|абхазами]].

Найбільшою гостротою вирізнявся [[карабаський конфлікт]], який розгорівся в 1988 році. Відбулись взаємні етнічні чистки, що привело до втечі вірмен з [[Азербайджан]]у і азербайджанців з [[курд]]ами-мусульманами з [[Вірменія|Вірменії]]. У 1989 році Верховна Рада Вірменської РСР оголошує про приєднання [[Нагірно-Карабаська автономна область|Нагірного Карабаху]]. Влітку того ж року [[Вірменська РСР]] вводить блокаду [[Нахічеванська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Нахічеванської АРСР]], а [[Народний фронт Азербайджану|Народний Фронт Азербайджану]] як відповідь оголошує економічну блокаду всієї Вірменії. У квітні 1991 року між двома радянськими республіками фактично починається війна.

Відбуваються заворушення в [[Ферганська долина|Ферганській долині]], де змішано проживають кілька народів. В кінці травня 1989 року в [[Ферганська область|Ферганській області]] [[Узбецька РСР|Узбецької РСР]] загострилися відносини між [[узбеки|узбеками]] і [[турки-месхетинці|турками-месхетинцями]]. У червні того ж року там зафіксовано [[Ферганські погроми|погроми]] і вбивства турків-месхетинців, що стало причиною масової евакуації турків-месхетинців з республіки.

У перших числах травня 1990 року, в узбецькому [[Андижан]]і проходять погроми, ініційовані групою радикальних футбольних фанатів після незапланованого скасування матчу між командами «Спартак» (Андижан) і «[[Пахтакор (футбольний клуб)|Пахтакор]]» (Ташкент). Були розграбовані, зруйновані і спалені квартири і будинки «багатих бухарських євреїв і багатих вірмен», знищений павільйон з продажу прохолодних напоїв і майстерня по ремонту взуття. За медичною допомогою звернулися 44 людини, 13 були госпіталізовані, двоє перебували в тяжкому стані.

Через місяць на території [[Киргизька РСР|Киргизької РСР]] вибухнули міжетнічні зіткнення, відомі як «Ошська різанина» (1990).

13—20 січня 1990 року в місті [[Баку]], пройшли заворушення, що супроводжувалися масовим насильством щодо вірменського населення,&nbsp;— грабунками, вбивствами, підпалами і знищенням майна.

Рішення про реабілітацію депортованих в 1930-1940-х роках народів, призводить до наростання напруги в низці регіонів, зокрема, в [[Крим]]у&nbsp;— між [[кримські татари|кримськими татарами]], [[Українці|українцями]] та [[Росіяни|росіянами]]. В [[Пригородний район|Пригородному районі]] [[Північна Осетія|Північної Осетії]],&nbsp;— між [[Осетини|осетинами]] та [[інгуші|інгушами]].

На тлі загальної кризи в РРФСР росте популярність демократів на чолі з [[Борис Єльцин|Борисом Єльциним]], що мали максимальну підтримку в [[Москва|Москві]] та [[Ленінград]]і.
[[Файл:Карта "параду суверенітетів" в РРФСР- РФ (1990-2000).png|альт=карта "параду суверенітетів" в РРФСР- РФ (1990-2000)|міні|660x660пкс|карта "параду суверенітетів" в РРФСР- РФ (1990-2000)]]

=== Рух в республіках за вихід зі складу СРСР і «парад суверенітетів» ===
''див'' > [[Парад суверенітетів]]

7 лютого 1990 [[Центральний Комітет КПРС]] оголосив про ослаблення монополії на владу, протягом декількох тижнів пройшли перші конкурентні вибори. Значну частину місць в парламентах союзних республік отримали національно-демократичні сили.

Протягом 1990—1991 років відбувся «<nowiki/>[[Парад суверенітетів]]<nowiki/>», в ході якого всі союзні (однією з перших була [[РРФСР]]) і багато автономних республік прийняли Декларації про суверенітет, в яких оскаржили пріоритет загальносоюзних законів над республіканськими, чим розпочали «війну законів». Також ними були вжиті заходи з контролю над місцевими економіками, включаючи відмови сплачувати податки в союзний і федеральний російський бюджети. Ці конфлікти перерізали багато економічних зв'язків, що ще більше погіршило економічне становище в [[СРСР]].

Першою територією СРСР, що оголосила незалежність в січні 1990 року у відповідь на [[Чорний січень|бакинські події]], була [[Нахічеванська АРСР]]. До [[Серпневий путч|серпневого путчу]] оголосили про незалежність п'ять союзних республік ([[Литва]], [[Латвія]], [[Естонія]], [[Вірменія]] і [[Грузія]]), про відмову вступати в заплановану федерацію ([[Союз Суверенних Держав]]) і перехід до незалежності оголосила  [[Молдова]].

В [[Казахстан]]і, було організовано рух мета якого отримання незалежності. 

В [[Татарстан]]і виник рух за незалежність  — партія «Іттіфак» [[Байрамова Фаузія Аухадіївна|Фаузі Байрамової]] яка з 1989 року виступала за незалежність Татарстану.

В Азербайджані виник [[Народний фронт Азербайджану|азербайджанський Народний Фронт]]. 

Відразу після подій Серпневого путчу незалежність проголосили майже всі союзні республіки, які залишились, а також кілька автономних поза Росією, частина з яких пізніше стали [[Співдружність невизнаних держав|невизнаними державами]].

=== Процес відокремлення балтійських республік ===
Боротьба [[Балтійські країни|Балтійських країн]] за незалежність з одного боку зустрічала деякий опір з боку Союзного центру, але з іншого боку знаходила і широку підтримку в перебудовної [[РРФСР]].

==== Литва ====
[[Файл:Taip Lietuva Ne USSR Poster 1990.JPG|thumb|190пкс|Плакат [[Саюдіс]]у (лютий 1990): ТАК&nbsp;— демократичній Литві ([[Прапор Литви|кольори прапора]]), НІ&nbsp;— в'язниці СРСР ([[Прапор СРСР|кольори прапора]]). Надрукований тиражем 10 тисяч за державні кошти]]
3 червня 1988 року в [[Литовська Радянська Соціалістична Республіка|Литовській РСР]] було засновано рух «на підтримку перебудови» [[Саюдіс]], який спочатку негласно, а потім відкрито ставив собі за мету вихід зі складу СРСР і відновлення незалежної Литовської держави. Організація проводила багатотисячні мітинги і вела активну роботу з пропаганди своїх ідей. У січні 1990 року візит Горбачова у [[Вільнюс]] зібрав на вулицях міста величезну кількість прихильників незалежності (хоча формально йшлося про автономію і про «розширення повноважень в складі СРСР»), чисельністю до 250 тис. осіб.
[[Файл:Первые марки Литвы. 20 коп. 1990.jpg|thumb|left|130пкс|<small>''Перші марки «відновленої Литовської республіки»'' («підпільні»). [[Купон]]и трьома мовами. 1990. Тираж: марки&nbsp;— 30 мільйонів, кожного різновиду купона&nbsp;— 1,875&nbsp;млн прим.</small>]]

У ніч на 11 березня 1990 року Верховна Рада Литовської РСР на чолі з [[Вітаутас Ландсберґіс|Вітаутасом Ландсберґісом]] проголосила незалежність Литви<ref name="litva">[[:ru:s:Акт о восстановлении независимого Литовского государства]]</ref>. На території республіки було припинено дію [[Конституція СРСР 1977 року|Конституції СРСР]] і відновлено дію литовської конституції 1938 року<ref>{{cite news | title=УЙТИ, ЧТОБЫ ОСТАТЬСЯ...|publisher=Журнал «Власть»| url=http://www.kommersant.ru/doc.aspx?fromsearch=71949d00-1b67-4994-a8ff-47e6764c82ff&docsid=265962| date= 19.03.1990  | lang=ru}}</ref>. Таким чином, Литва стала першою з союзних республік, що оголосила незалежність, і однією з п'яти, які зробили це до [[Серпневий путч|серпневих подій]] і [[ДКНС]].

Незалежність Литви тоді не була визнана ні центральним урядом СРСР, ні іншими країнами (крім [[Ісландія|Ісландії]]). У відповідь на це [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік|радянським урядом]] в середині 1990 року була зроблена економічна блокада Литви, а пізніше була застосована і військова сила&nbsp;— починаючи з 11 січня 1991 року радянськими частинами були зайняті Будинок друку у Вільнюсі, телевізійні центри і вузли в містах, інші громадські будівлі (т.&nbsp;зв. «[[КПРС|партійна]] власність»). 13 січня радянські війська [[Січневі події у Вільнюсі|штурмом взяли телевежу у Вільнюсі]], зупинивши республіканське телемовлення. Місцеве населення здійснювало масову протидію, в результаті чого загинуло 13 осіб, десятки отримали поранення<ref name="KM">{{Cite web |url=http://www.megabook.ru/Article.asp?AID=620648 |title=Вильнюсские события в январе 1991 г. |accessdate=12 липня 2016 |archive-date=9 листопада 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111109182434/http://www.megabook.ru/Article.asp?AID=620648 }}</ref>.
 
16 січня [[Верховна Рада Литовської РСР]] видала Постанову «Про опитування жителів Литовської Республіки» (уточнивши його потім постановою від 18 січня 1991 року), згідно з якою в Литві мало пройти всенародне опитування з питання [[Незалежність|незалежності]] республіки, вже проголошеної 11 березня минулого року. Це було розцінено [[Президент СРСР|Президентом СРСР]] як намір блокувати виконання в республіці рішень про проведення всесоюзного референдуму щодо збереження СРСР. Він назвав це опитування і спроби оголосити його «плебісцитом про майбутнє Литовської держави»&nbsp;— юридично недійсними<ref>Указ Президента СССР от 5 февраля 1991 года № УП-1425 «О решениях Верховного Совета Литовской ССР от 16 и 18 января 1991 года о проведении опроса жителей республики» // Ведомости СНД и ВС СССР.&nbsp;— 1991.&nbsp;— №&nbsp;7.&nbsp;— ст. 181.</ref>. Участь у [[Всесоюзний референдум про збереження СРСР|всесоюзному референдумі]] було блоковано місцевою владою і відбулося тільки на виборчих дільницях, організованих в обмеженій кількості в будівлях, [[Січневі події у Вільнюсі|контрольованих до того моменту силовими органами Центру]].

9 лютого було проведене всенародне опитування (або ж «виборча консультація») з питання незалежності Литви. У ньому взяло участь 84&nbsp;% виборців, 90,4&nbsp;% з них висловилися за незалежну демократичну [[Литва|Литовську Республіку]]. На цій підставі 12 лютого [[Ісландія]] визнала факт декларованої раніше незалежності Литви.<ref name="islandnez">{{cite web|author=Ken Polsson|date=2007-2010|url=http://www.islandnet.com/~kpolsson/worldhis/wor1991.htm|title=Chronology of World History January — February 1991|publisher=|accessdate=2011-01-24|lang=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/616XEuVTx?url=http://www.islandnet.com/~kpolsson/worldhis/wor1991.htm|archivedate=2011-08-21|deadurl=no}}</ref>.

11 березня 1991 [[Комуністична партія Литви]] утворила Комітет національного порятунку Литви, на вулицях було введено армійське патрулювання. Однак реакція світової громадськості і посилення впливу демократичних сил в Росії унеможливили подальші силові дії.

У ніч на 31 липня 1991 року невідомими (надалі було встановлено, що це були співробітники вільнюського і ризького загонів ОМОН) на контрольно-пропускному пункті в Мядінінкай (на кордоні Литви з [[Білоруська РСР|Білоруською РСР]]) були розстріляні 8 його працівників.

Після [[Серпневий путч|серпневих подій 1991 року]] незалежність Литовської республіки була негайно визнана більшістю країн Заходу.

==== Естонія ====
В [[Естонська Радянська Соціалістична Республіка|Естонській РСР]] у квітні 1988 року був утворений [[Народний фронт Естонії|Народний Фронт Естонії на підтримку перебудови]], який формально не ставив собі за мету вихід Естонії з СРСР, але став базою для її досягнення.

У червні-вересні 1988 року в [[Таллінн]]і пройшли масові заходи, що увійшли в історію як «[[Співоча революція]]», на яких виконувалися пісні протесту, а також поширювалися агітаційні матеріали та значки Народного фронту:
* Нічні співочі свята на [[Ратушна площа (Таллінн)|Ратушній площі]] і на [[Співоче поле|Співочому полі]], що пройшли в червні, під час проведення традиційних Днів Старого міста;
* Рок-концерти, що пройшли в серпні;
* Музично-політичний захід «Пісня Естонії», на якому за версією ЗМІ зібралося близько 300 000 естонців, тобто близько третини від чисельності [[Естонці|естонського народу]], що відбулося 11 вересня 1988 на Співочому полі. В ході останнього заходу [[дисидент]]ом Трівімі Веллісте був публічно озвучений заклик до незалежності.

16 листопада 1988 року Верховна Рада Естонської РСР більшістю голосів прийняла Декларацію про суверенітет Естонії.<ref>[http://novosti.err.ee/index.php?26144262 Исполнилось 20 лет восстановлению суверенитета Эстонии]{{Недоступне посилання}} // [[ERR Novosti]], 16.11.2008</ref>
[[Файл:Portable radio and badge for the Baltic unity from 1989, Latvia.JPG|thumb|290пкс|Люди, що прийшли на акцію [[Балтійський шлях]], мали при собі переносні радіоприймачі для точного формування ланцюга за часом. Значки символізували єдність трьох держав в боротьбі за незалежність від Радянського Союзу]]
23 серпня 1989 року Народні фронти трьох балтійських республік провели спільну акцію під назвою [[Балтійський шлях]].

12 листопада 1989 року Верховна Рада Естонської РСР прийняла Постанову «Про історико-правову оцінку подій, що мали місце в Естонії в 1940 році», яка визнала незаконною декларацію від 22 липня 1940 року про входження ЕРСР в Радянський Союз.

23 березня 1990 року [[Комуністична партія Естонії|Компартія Естонії]] вийшла зі складу [[КПРС]].

30 березня 1990 року Верховна Рада ЕРСР прийняла постанову про державний статус Естонії. Заявивши, що окупація Естонської Республіки Радянським Союзом 17 червня 1940 роки не перервала [[де-юре]] існування Естонської Республіки, Верховна Рада оголосила державну владу Естонської РСР незаконною з моменту її встановлення і проголосила початок відновлення Естонської Республіки. Був оголошений перехідний період до формування конституційних органів державної влади Естонської Республіки.<ref>[[:ru:s:Постановление ВС ЭССР от 30.03.1990]]</ref>

3 квітня 1990 року [[Верховна Рада СРСР]] прийняла постанову №&nbsp;1410-I «Про введення в дію Закону СРСР Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР»<ref>{{Cite web |url=http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v1457400-90 |title=Закон СРСР «Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації» |accessdate=15 липня 2016 |archive-date=18 серпня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160818072942/http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v1457400-90 }}</ref>, фактично оголошуючи юридично нікчемними декларації Верховних Рад прибалтійських республік про анулювання входження в СРСР і будь-які наступні рішення, що випливають з них.

8 травня того ж року [[Верховна Рада Естонської РСР]] прийняла закон про визнання недійсним найменування «Естонська Радянська Соціалістична Республіка». Також згідно з цим законом було припинено використання [[Герб Естонської РСР|герба]], [[Прапор Естонської РСР|прапора]] і гімну Естонської РСР як державних символів і відновлено дію Конституції Естонської Республіки 1938 року (де в статті 1 зазначено, що [[Естонія]] є самостійною і незалежною республікою).

15 травня з ініціативи робітників заводів союзного підпорядкування перед будівлею Верховної Ради зібрався мітинг, на якому представники російськомовного населення республіки зажадали скасування постанови ВР від 8 травня «Про державну символіку» і відставки керівників Естонської РСР. Пізніше натовп рушив до будівлі Верховної Ради і увірвався на її територію. Голова уряду [[Едгар Савісаар]] виступив по республіканському радіо до народу: ''«Люди Естонії … Представники Інтерруху і Об'єднаної ради трудових колективів атакують будівлю Верховної Ради… Відбувається спроба перевороту … Повторюю&nbsp;— нас атакують …»''. Тисячі естонців вийшли на захист свого уряду. Незабаром учасники штурму покинули будівлю парламенту, після чого члени загону самооборони «Кайтселійту» взяли під охорону урядові установи, пошту і радіо.<ref>{{cite news| title="В ЭСТОНИИ ПРОИЗОШЛА ПОПЫТКА ПЕРЕВОРОТАМ| publisher=Журнал "Коммерсантъ Власть"| url=http://www.kommersant.ru/doc/266264| date=21.05.1990| lang=ru| accessdate=12 липня 2016| archive-date=6 серпня 2016| archive-url=https://web.archive.org/web/20160806194506/http://www.kommersant.ru/doc/266264}}</ref>

У ніч з 1 на 2 вересня члени організації «[[Кайтселійт]]» встановили прикордонні стовпи і шлагбаум на території [[Ленінградська область|Ленінградської]] і [[Псковська область|Псковської областей]] РРФСР, де проходила радянсько-естонська межа, закріплена [[Тартуський мирний договір|Тартуським мирним договором]] у 1920 році.<ref>{{cite news| title= "Кайтселийт" едва не сорвал российско-эстонские переговоры| publisher= Журнал "Коммерсантъ Власть"| url= http://www.kommersant.ru/doc/266498| date= 03.09.1990| lang= ru| accessdate= 12 липня 2016| archive-date= 6 серпня 2016| archive-url= https://web.archive.org/web/20160806165228/http://www.kommersant.ru/doc/266498}}</ref>
[[Файл:Registration card for Estonian citizenship from 1989.JPG|thumb|290пкс|Реєстраційна картка про громадянство Естонії з 1989 року]]
12 січня [[1991]] року в ході візиту в [[Таллінн]] Голови [[Верховна Рада РФ|Верховної Ради РРФСР]] Бориса Єльцина між ним і Головою [[Верховна Рада Естонської РСР|Верховної Ради Естонської Республіки]] [[Арнольд Рюйтель|Арнольдом Рюйтелем]] було підписано «Договір про основи міждержавних відносин РРФСР з Естонською Республікою», в якому обидві сторони визнали одна одну суверенними державами і суб'єктами міжнародного права.<ref>{{Cite web |url=http://www.nasledie.ru/politvne/18_29/article.php?art=15 |title=Договор об основах межгосударственных отношений Российской Советской Федеративной Социалистической Республики и Эстонской Республики (Москва, 12 января 1991 года) |accessdate=12 липня 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110809203339/http://www.nasledie.ru/politvne/18_29/article.php?art=15 |archivedate=9 серпня 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

3 березня відбувся референдум з питання незалежності Естонської Республіки, в якому взяли участь лише ''правонаступні громадяни Естонської Республіки'' (переважно естонці за національністю), а також особи, які отримали так звані «зелені картки» [[Конгрес Естонії|Конгресу Естонії]] (умовою отримання картки була усна заява про підтримку незалежності Естонської Республіки. Було видано близько 25 000 карток, їх власникам згодом було надано громадянство Естонії). 78&nbsp;% тих, хто проголосував підтримали ідею національної незалежності від СРСР.<ref>{{cite web
|author=
|authorlink=
|datepublished=
|url=http://www.estonica.org/ru/История/1985-1991_гг_Восстановление_независимости/Путь_к_независимости/
|title=Путь к независимости
|format=
|work=
|publisher=Estonica
|accessdate=2014-1-3
|lang=
|description=
|archive-date=25 лютого 2014
|archive-url=https://web.archive.org/web/20140225084903/http://www.estonica.org/ru/История/1985-1991_гг_Восстановление_независимости/Путь_к_независимости/
}}</ref>

20 серпня 1991 року парламент Естонії прийняв постанову «Про державну незалежність Естонії»<ref name="estonia">[[:ru:s:Постановление ВС Эстонской Республики от 20.08.1991]]</ref>, а 6 вересня того ж року Державна Рада СРСР офіційно визнала незалежність Естонії.

==== Латвія ====
У [[Латвійська Радянська Соціалістична Республіка|Латвійській РСР]], в період 1988—1990 років, відбувається посилення [[Народний фронт Латвії|Народного Фронту Латвії]], що виступав за незалежність, наростає боротьба з Інтернаціональним фронтом трудящих Латвійської РСР, який виступав за збереження членства в СРСР.

4 травня 1990 року [[Верховна Рада Латвійської РСР]] прийняла Декларацію про відновлення незалежності Латвійської Республіки.<ref name="latvia">[[:ru:s:Декларация о восстановлении независимости Латвийской республики]]</ref> 3 березня 1991 року декларація була підкріплена всенародним опитуванням. Через 5 місяців, 21 серпня Верховна Рада Латвії прийняла конституційний закон «Про державний статус Латвійської Республіки»<ref>{{Cite web |url=http://www.gorby.ru/userfiles/latvia_21.pdf |title=Архівована копія |accessdate=13 липня 2016 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304190952/http://www.gorby.ru/userfiles/latvia_21.pdf }}</ref>, який остаточно підтвердив незалежність держави.

Особливістю відділення Латвії та Естонії є те, що, з метою отримання контролю на своїй території в умовах порівняно невеликої відносної більшості титульного населення, республіканське громадянство було надано лише тим особам, які проживали в цих республіках на момент їх приєднання до СРСР та їхнім нащадкам.

=== Процес відділення Грузії ===
[[Файл:Act of Georgian independence of 1991.jpg|thumb|200px|Акт про відновлення державної незалежності Грузії, 1991 рік]]
{{вікіджерела|Акт про відновлення державної незалежності Грузії}}
Починаючи з 1989 року в [[Грузія|Грузії]] виникає рух за вихід зі складу СРСР, який посилюється на тлі розростання [[Грузино-абхазький конфлікт|грузино-абхазького]] і грузино-осетинського конфліктів. 9 квітня 1989 року в Тбілісі відбуваються [[Трагедія 9-го квітня|зіткнення з військами]], в результаті яких загинули 16 осіб. З подій 9 квітня розпочався процес консолідації грузинського суспільства навколо ідей національної незалежності, відновлення грузинської державності.

9 березня 1990 року сесія [[Парламент Грузії|Верховної Ради Грузинської РСР]] ухвалила постанову «Про гарантії захисту державного суверенітету Грузії» в якому оголосила, що [[Радянсько-грузинська війна|введення військ Радянської Росії в Грузію в лютому 1921 року]] і заняття її території були з правової точки зору військовим втручанням (інтервенцією) і окупацією з метою повалення існуючого політичного ладу ([[Грузинська Демократична Республіка|Грузинської Демократичної Республіки]]), а з політичної точки зору фактичною анексією. Засуджуючи «окупацію і фактичну анексію Грузії Радянською Росією як міжнародний злочин», ВР оголосила, що прагне до анулювання наслідків порушення Договору від 7 травня 1920 року для Грузії і до відновлення прав Грузії, визнаних Радянською Росією цим договором. Також було оголошено про початок переговорів щодо відновлення незалежної Грузинської держави, оскільки [[Договір про утворення СРСР]], на думку депутатів, «був по відношенню до Грузії незаконним».<ref name="Спорные границы на Кавказе">{{cite web|url=http://poli.vub.ac.be/publi/ContBorders/rus/ch0103.htm|title=Этнические конфликты на Кавказе. (1988—1994 г.)|publisher=VUB University Press|work=Contested Borders in the Caucasus, ed. Bruno Coppieters ISBN 90 5487 1172 NUGI 654|date=1996|author=Алексей Зверев|accessdate=2014-06-11|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170423135646/http://poli.vub.ac.be/publi/ContBorders/rus/ch0103.htm|archivedate=23 квітня 2017}}</ref><ref name="gruzia">[[s:Постановление ВС Грузинской ССР от 09.03.1990]]</ref>

28 листопада 1990 року в ході виборів була сформована Верховна Рада Грузії на чолі зі [[Гамсахурдіа Звіад Костянтинович|Звіадом Гамсахурдіа]], який пізніше (26 травня 1991 року) був обраний [[Президенти Грузії|президентом]] на всенародному голосуванні. 15 листопада 1990 року парламент прийняв постанову про перейменування Грузинської РСР в Республіку Грузія.

31 березня 1991 року в [[Грузинська РСР|ГРСР]] відбувся референдум щодо відновлення незалежності Грузії, на якому за висунуте питання проголосувало 98,93&nbsp;% учасників референдуму. 9 квітня в 12 годині 30 хвилин Верховна Рада країни прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії. Вона стала п'ятою з союзних республік, що оголосили незалежність ще до [[Серпневий путч|серпневих подій]] ([[ДКНС|ГКЧП]]).

=== Процес відділення Азербайджану ===
У 1988 році в Азербайджані сформувався [[Народний фронт Азербайджану]], який став на чолі азербайджанського національного руху і особливо посилився на тлі [[карабаський конфлікт|карабаського конфлікту]]. 23 вересня 1989 року [[Верховна Рада Азербайджанської РСР]] прийняла Конституційний закон про суверенітет Азербайджанської РСР.<ref>{{cite news| title=Конституционный закон Азербайджанской ССР «О суверенитете Азербайджанской Советской Социалистической Республики», 23 сентября 1989 г.| publisher=Российский правовой портал: Библиотека Пашкова| url=http://constitutions.ru/archives/2893| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=30 червня 2013| archive-url=https://web.archive.org/web/20130630122157/http://constitutions.ru/archives/2893}}</ref> 29 грудня того ж року в [[Джалілабад]]і активісти Народного фронту захопили будівлю міськкому партії, при цьому десятки людей були поранені.<ref name="Би-би-си">{{cite news| title=Глава 6. 1988-1990 гг. Азербайджанская трагедия| publisher=Русская служба Би-би-си| url=http://news.bbc.co.uk/hi/russian/in_depth/newsid_4664000/4664799.stm| author=Том де Ваал| date=8 июля 2005 г.| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=7 листопада 2021| archive-url=https://web.archive.org/web/20211107074634/http://news.bbc.co.uk/hi/russian/in_depth/newsid_4664000/4664799.stm}}</ref> 31 грудня на території [[Нахічеванська АРСР|Нахічеванської АРСР]] натовп зруйнував держкордон з [[Іран]]ом. Майже 700&nbsp;км кордону було знищено.
[[Файл:The tragedy of January 20.jpg|thumb|ліворуч|250px|Марка Азербайджану, присвячена подіям чорного січня]]

Тисячі [[азербайджанці]]в перетнули річку [[Аракс (річка)|Аракс]], натхнені першою за довгі десятиліття можливістю братання з своїми співвітчизниками в Ірані.<ref name="Би-би-си"/><ref>{{cite news| title=Пространство и время в мировой политике и международных отношениях| publisher=МГИМО-Университет| url=http://www.mgimo.ru/fileserver/books/rami4konvent/t8-yunusov.pdf| date=8 июля 2005 г.| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=8 серпня 2011| archive-url=https://web.archive.org/web/20110808192546/http://www.mgimo.ru/fileserver/books/rami4konvent/t8-yunusov.pdf}}</ref> 10 січня 1990 [[Президія Верховної Ради СРСР]] прийняла постанову «Про грубі порушення закону про державний кордон СРСР на території Нахічеванської АРСР», рішуче засудивши подію<ref>{{книга
|автор        = 
|заголовок    = Хрестоматия по истории отечествено государства и права: форма государственного единства в отечественной истории XX века
|видавництво  = Юрайт, Высшее образование
|рік          = 2009
|сторінки     = 419
|isbn         = 978-5-9916-0092-7, 978-5-9692-0523-9
}}</ref> 11 січня 1990 року група радикально налаштованих членів Народного фронту штурмом взяла кілька адміністративних будівель і захопила владу в місті [[Ленкорань]], скинувши радянську владу.<ref name="Би-би-си" /> 19 січня надзвичайна сесія Верховної Ради [[Нахічеванська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Нахічеванської АРСР]] прийняла постанову про вихід Нахічеванської АРСР з [[СРСР|Союзу РСР]] і оголошення незалежності.<ref>{{cite news| title=Нахичевань| publisher=vexillographia.ru| url=http://www.vexillographia.ru/azerbaij/nahic.htm| 4=| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=4 квітня 2011| archive-url=https://web.archive.org/web/20110404231158/http://www.vexillographia.ru/azerbaij/nahic.htm}}</ref>

В ніч з 19 на 20 січня 1990 радянська армія [[Чорний січень|штурмувала Баку]] з метою розгрому Народного фронту і порятунку влади Комуністичної партії в Азербайджані.<ref>{{cite news| title=Конфликт в Нагорном Карабахе: динамика и перспективы решения| publisher=sakharov-museum.ru| url=http://old.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_015.htm| author=Сванте КОРНЕЛЛ| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=29 вересня 2018| archive-url=https://web.archive.org/web/20180929034622/http://old.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_015.htm}}{{oq|ru|26 января советский министр обороны Дмитрий Язов открыто заявил на пресс-конференции, что военная оккупация столицы Азербайджана была предпринята для того, чтобы не дать НФА свергнуть власть коммунистической партии.}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://hrw.org/reports/1995/communal/ |title=Human Rights Watch. «Playing the „Communal Card“: Communal Violence and Human Rights» |accessdate=13 липня 2016 |archive-date=11 жовтня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20121011042435/http://www.hrw.org/reports/1995/communal/ }}</ref><ref>{{cite news| title=ХРОНОЛОГИЯ КОНФЛИКТА| publisher=Мемориал| url=http://www.memo.ru/hr/hotpoints/karabah/Getashen/chapter1.htm#_VPID_2| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=5 березня 2012| archive-url=https://web.archive.org/web/20120305185925/http://www.memo.ru/hr/hotpoints/karabah/Getashen/chapter1.htm#_VPID_2}}{{oq|ru|В ночь на 20.01.90 года для спасения коммунистического режима, а не защиты армянского населения, как это официально утверждалось, в Баку были введены войска, при этом погибло большое количество мирных жителей.}}</ref>.

30 серпня 1991 [[Верховна Рада Азербайджанської РСР]] прийняла Декларацію «Про відновлення державної незалежності Азербайджанської Республіки»<ref name="azer">[[:ru:s:Постановление ВС Азербайджанской Республики от 30.08.1991 № 179-XII]]</ref>, а [[18 жовтня]] був прийнятий Конституційний акт «Про державну незалежність Азербайджанської Республіки».<ref>[[s:Конституционный акт О государственной независимости Азербайджанской Республики]]</ref> [[10 вересня]] було проведено Надзвичайний з'їзд Комуністичної партії Азербайджану, на якому приймається рішення про розпуск компартії.

29 грудня пройшов референдум про державну незалежність Азербайджану (вже після того, як Азербайджан підписав [[Алма-Атинська декларація|алматинський протокол]] до [[Біловезька угода|Біловезької угоди]] щодо припинення існування СРСР і після того, як [[Рада Національностей Верховної Ради СРСР|Рада Республік Верховної Ради СРСР]] прийняла декларацію про визнання цієї угоди), на якому за незалежність проголосувало 99,58&nbsp;% учасників референдуму.

=== Молдова ===
У Молдові специфіка ідеологічної спрямованості національного руху полягала у проголошенні тези про ідентичність [[молдовська мова|молдовської]] і [[румунська мова|румунської]] мов і в закликах до [[Рух за об'єднання Румунії та Молдови|об'єднання Молдови і Румунії]]. У травні [[1989]] року був створений [[Народний фронт Молдови]], який об'єднав в собі ряд націоналістичних організацій. 23 червня Верховна Рада Молдавської РСР затвердила Висновок спеціальної комісії по [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова — Ріббентропа]], в якому створення Молдавської РСР було оголошено незаконним актом, а [[Бессарабія]] і [[Північна Буковина]]&nbsp;— [[Бессарабсько-буковинський похід|окупованими]] румунськими територіями. На підставі Висновку [[31 липня]] президія [[Тирасполь]]ської міської ради проголосила, що якщо Молдавська РСР була створена незако��но, то лівобережжя Дністра також було незаконно в неї включено, і президія «не вважає себе зв'язаною якими-небудь зобов'язаннями перед керівництвом Молдови».

7 листопада Народний фронт Молдови зірвав проведення військового параду в Кишиневі, а 10 листопада був здійснений штурм будівлі МВС республіки, в ході якого постраждали кілька співробітника МВС і прихильників НФМ.
[[Файл:Gheorghe Ghimpu arboreaza Tricolorul.jpg|170px|thumb|[[Георге Гімпу]] замінює прапор МРСР (нині державний прапор в невизнаному Придністров'ї) на прапор Румунії (прапор у Молдови того ж забарвлення, але з національним гербом) над парламентом МРСР, 27 квітня 1990 року.]]

Зростання молдавського націоналізму, проголошення курсу на вихід з [[СРСР]] і заклики до об'єднання з [[Румунія|Румунією]], введення прапора на кшталт румунського триколора як державного, позбавлення державного статусу російської мови і переклад молдавської на латинський алфавіт&nbsp;— викликали негативну реакцію у жителів південної і східної Молдови. 12 листопада відбувся Надзвичайний з'їзд представників [[гагаузи|гагаузького народу]], на якому була проголошена [[Республіка Гагаузія|Гагаузька АРСР]] у складі Молдови, але Президія парламенту республіки скасувала рішення Надзвичайного з'їзду, назвавши їх антиконституційними.<ref>{{cite news| title=ГАГАУЗСКАЯ АВТОНОМИЯ. ЛЮДИ И ФАКТЫ (1989-2005)| author=Фёдор Ангели| url=http://www.dimpo67.narod.ru/knigi/Angeli-autonom.pdf| date=20.08.1990| lang=ru| accessdate=13 липня 2016| archive-date=20 лютого 2018| archive-url=https://web.archive.org/web/20180220003717/http://dimpo67.narod.ru/knigi/Angeli-autonom.pdf}}</ref>

Слідом за цим у кінці 1989&nbsp;— на початку 1990 року в [[Придністров'я|Придністров'ї]] був проведений референдум щодо незалежності регіону. 2 вересня 1990 року на II Надзвичайному з'їзді депутатів всіх рівнів Придністров'я була проголошена Придністровська Молдавська РСР. Обидві держави не були визнані керівництвом СРСР.<ref>[http://bestpravo.com/ussr/data01/tex10546.htm Указ Президента СССР о мерах по нормализации обстановки в ССР Молдова.]{{Недоступне посилання}} (Известия, 1990, 23 декабря)</ref>

6 травня 1990 року уздовж всієї річки [[Прут (річка)|Прут]], що розділяє [[Молдова|Молдову]] і [[Румунія|Румунію]], відбулася акція «[[Міст квітів]]», в ході якої жителі Румунії перетнули радянсько-румунський кордон без пред'явлення будь-яких документів. Друга акція подібного роду сталася 16 червня 1991 року, коли жителі Молдавської РСР перетнули кордон в бік Румунії.

23 червня 1990 року Верховна Рада РСР Молдова прийняла декларацію про суверенітет. 19 серпня відбувся I З'їзд народних депутатів&nbsp;— гагаузів, обраних до Рад різних рівнів, на якому була прийнята «Декларація про свободу і незалежність гагаузького народу від Республіки Молдова», проголосивши [[Республіка Гагаузія|Республіку Гагаузія]] у складі СРСР. 21 серпня на надзвичайному засіданні Президії [[Парламент Молдови|Верховної Ради Молдови]] рішення щодо проголошення республіки було визнано незаконним, а проведення з'їзду депутатів&nbsp;— антиконституційним. У жовтні в Гагаузії були оголошені вибори в неконституційний орган&nbsp;— так звану Верховну Раду Гагаузії. Прем'єр-міністр Молдови [[Мірча Друк]] 25 жовтня, з метою зірвати вибори направив в Комрат («[[Похід на Гагаузію]]») автобуси з волонтерами в супроводі міліції. У Гагаузії розпочалась мобілізація, проте прибуття частин [[Радянська Армія|Радянської Армії]] запобігло кровопролиття.

27 серпня 1991 року Верховна Рада Молдови прийняла Декларацію про незалежність і визнала незаконним встановлений в 1940 році кордон з Україною.

Населення східної та південної Молдови, прагнучи уникнути інтеграції з Румунією, оголосило про невизнання незалежності Молдови від СРСР і проголосило утворення двох нових республік, які виявили бажання залишитися в СРСР. Першою про відділення від Молдови оголосила [[Гагаузія|ГССР]], яка пізніше після розпаду СРСР поміняла свою назву на Республіка Гагаузія. Наступного дня в знак солідарності з [[гагаузи|гагаузами]] про вихід із складу Молдови оголосила так само і [[ПМР|ПМССР]], яка теж пізніше в ході референдуму після розпаду СРСР поміняла свою назву на ПМР.

=== Декларація про державний сувернітет РРФСР ===
12 червня 1990 Перший З'їзд народних депутатів РРФСР прийняв [[Декларація про державний суверенітет РРФСР|Декларацію про державний суверенітет РРФСР]]. Декларація затвердила пріоритет Конституції і Законів РРФСР над законодавчими актами СРСР. Серед принципів декларації були:
* Державний суверенітет, забезпечення кожному невід'ємного права на гідне життя, визнання загальновизнаних норм міжнародного права в галузі прав людини;
* Норми народовладдя: визнання носієм суверенітету і джерелом державної влади багатонаціонального народу Росії, його права на безпосереднє здійснення державної влади, виключне право народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством Росії; неможливість зміни території РРФСР без волевиявлення народу, вираженого шляхом референдуму;
* Принцип забезпечення за всіма громадянами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами і релігійними організаціями рівних правових можливостей брати участь в управлінні державними і громадськими справами;
* Поділ законодавчої, виконавчої та судової влади як найважливіший принцип функціонування правової держави в РРФСР;
* Розвиток федералізму: істотне розширення прав усіх регіонів РРФСР.

=== «Парад суверенітетів» в автономних республіках і областях РРФСР ===
6 серпня 1990 року голова Верховної Ради РРФСР [[Єльцин Борис Миколайович|Борис Єльцин]] зробив в [[Уфа|Уфі]] заяву: ''«беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути»''<ref>Известия, 8 августа 1990</ref>.

З серпня по жовтень 1990 року відбувається «парад суверенітетів» автономних республік і автономних областей [[РРФСР]]. Більшість автономних республік проголошують себе радянськими соціалістичними республіками в складі Росії. Зокрема 20 липня Верховна Рада Північно-Осетинської АРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет [[Північно-Осетинська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Північно-Осетинської АРСР]]. Слідом за цим 9 серпня була прийнята Декларація про державний суверенітет [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карельської АРСР]], 29 серпня&nbsp;— [[Комі Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Комі РСР]], 20 вересня&nbsp;— [[Удмуртська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Удмуртської Республіки]], 27 вересня&nbsp;— [[Якутська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Якутської-Саха РСР]], 11 жовтня&nbsp;— [[Башкирська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Башкирської РСР-Башкортостану]], 18 жовтня&nbsp;— [[Калмицька Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Калмицької РСР]], 22 жовтня&nbsp;— [[Марійська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Марійської РСР]], 24 жовтня&nbsp;— [[Чуваська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Чуваської РСР]], 25 жовтня&nbsp;— Горно-Алтайської АРСР.<ref>{{cite news| title="Декларация о государственном суверенитете Горно-Алтайской автономной советской социалистической республики" (принята Решением Горно-Алтайского областного Совета народных депутатов от 25.10.1990)| publisher=Региональное законодательство Республики Алтай| url=http://altai.regionz.ru/index.php?ds=1326828| lang=ru| accessdate=14.07.2016| archiveurl=https://web.archive.org/web/20140818094111/http://altai.regionz.ru/index.php?ds=1326828| archivedate=18.08.2014| deadurl=yes}}</ref>

=== Спроба відділення Татарстану ===
30 серпня 1990 року Верховна Рада [[Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Татарської АРСР]] прийняла Декларацію про [[державний суверенітет]] Республіки Татарстан. У декларації, на відміну від деяких союзних і майже всіх інших автономних російських (крім [[Чечено-Інгушська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Чечено-Інгушетії]]) республік, не було вказано знаходження республіки ні в складі [[РРФСР]], ні в [[СРСР]] і було оголошено, що як суверенна держава і [[суб'єкт міжнародного права]] вона укладає договори і союзи з Росією та іншими державами. В ході масового обвалу СРСР Татарстан з таким же формулюванням прийняв декларації і постанови про незалежність і входження в СНД, провів референдум, прийняв конституцію.

18 жовтня 1991 була прийнята Постанова Верховної Ради про державну незалежність Татарстану.

Восени 1991, при підготовці до підписання 9 грудня 1991 Договору про створення [[Союз Суверенних Держав|ССД]] як [[конфедерація|конфедеративного]] союзу, Татарстан знову оголосив про бажання самостійного вступу в [[ССД]].

26 грудня 1991 року, у зв'язку з [[Біловезька угода|Біловезькою угодою]] про припинення існування СРСР і створення [[СНД]], була прийнята Декларація про входження Татарстану в СНД на правах засновника.

=== Чеченська революція ===
{{main|Загальнонаціональний конгрес чеченського народу }}
[[Файл:Flag of the All-National Congress of the Chechen People.svg|міні|праворуч|230пкс|Прапор Конгресу]]
Влітку 1990 року група видних представників чеченської інтелігенції виступила з ініціативою проведення Чеченського національного з'їзду для обговорення проблем відродження національної культури, мови, традицій та історичної пам'яті. 23-25 листопада в Грозному пройшов Чеченський національний з'їзд, який обрав Виконавчий комітет на чолі з головою генерал-майором [[Джохар Дудаєв|Джохаром Дудаєвим]].<ref name="Мемориал">{{cite news | title=Хроника вооружённого конфликта | author=А.В.Черкасов и О.П.Орлов | publisher=[[Меморіал (організація)|Мемориал]] | url=http://www.memo.ru/hr/hotpoints/chechen/itogi/xp90.htm | lang=ru | accessdate=14 липня 2016 | archive-date=5 березня 2017 | archive-url=https://web.archive.org/web/20170305051843/http://www.memo.ru/hr/hotpoints/CHECHEN/ITOGI/xp90.htm }}</ref>

27 листопада Верховна Рада [[Чечено-Інгушська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Чечено-Інгушської АРСР]] під тиском виконкому ЧНС і масових акцій прийняла Декларацію про державний суверенітет Чечено-Інгушської Республіки. 8-9 червня 1991 пройшла 2-я сесія Першого Чеченського національного з'їзду, який оголосила себе [[Загальнонаціональний конгрес чеченського народу|загальнонаціональним Конгресом чеченського народу]]. Сесія ухвалила рішення про позбавлення влади парламенту і проголосила [[Чеченська Республіка Ічкерія|Чеченську Республіку Нохчи-чо]], а тимчасовим органом влади проголосила Виконком ЗКЧН на чолі з Джохаром Дудаєвим.

[[Серпневий путч|Події в Москві 19-21 серпня 1991 року]] стали каталізатором політичної обстановки в республіці. 19 серпня з ініціативи Вайнахської демократичної партії на центральній площі Грозного почався мітинг на підтримку російського керівництва, але після 21 серпня він став проходити під гаслами відставки Верховної Ради разом з його головою за ''«пособництво путчистам»'', а також перевиборів парламенту.

1-2 вересня 3-тя сесія ЗКЧН оголосив Верховну Раду Чечено-Інгушської Республіки позбавленою влади і передав всю владу на території [[Чечня|Чечні]] Виконкому ЗКЧН. 4 вересня відбулося захоплення грозненського телецентру та будинку радіо. Голова [[Грозний|Грозненського виконкому]] Джохар Дудаєв зачитав звернення, в якому назвав керівництво республіки ''«злочинцями, хабарниками, казнокрадами»'' і оголосив, що з ''«5 вересня до проведення демократичних виборів влада в республіці переходить в руки виконкому та інших загальнодемократичних організацій»''. У відповідь на це Верховна Рада оголосила з 00 години 5 вересня до 10 вересня [[надзвичайний стан]] в Грозному, але через шість годин Президія Верховної Ради скасувала надзвичайний стан.

6 вересня голова Верховної Ради Чечено-Інгушської АРСР [[Доку Завгаєв]] пішов у відставку, а в.о. голови став [[Хасбулатов Руслан Імранович|Руслан Хасбулатов]]. Через кілька день 15 вересня відбулася остання сесія Верховної Ради Чечено-Інгушської Республіки, на якій було ухвалене рішення про саморозпуск. Як перехідний орган була утворена Тимчасова Вища Рада, яка складалась з 32 депутатів.

=== Проголошення суверенітету Білорусі ===
[[Файл:Stemp Flag and map of Belarus.jpg|left|170px|thumb|[[Прапор Білорусі]] на поштовій марці 1992 року]]
{{main|Декларація про державний суверенітет Республіки Білорусь}}
У червні 1988 року був офіційно заснований [[Білоруський Народний Фронт|Білоруський народний фронт «Відродження»]]. Серед засновників були представники інтелігенції, в тому числі письменник [[Биков Василь Володимирович|Василь Биков]].

Оргкомітетом БНФ 19 лютого 1989 був проведений перший санкціонований мітинг з вимогою скасування однопартійної системи, що зібрав понад 40 тисяч осіб. Мітинг БНФ проти недемократичного характеру виборів 1990 року зібрав 100 тисяч осіб.

За підсумками виборів до [[Верховна Рада БРСР|Верховної Ради БРСР]] Білоруському народному фронту вдалося сформувати фракцію з 37 осіб в парламенті республіки.

Фракція БНФ стала центром об'єднання демократичних сил в парламенті. Вона ініціювала прийняття [[Декларація про державний суверенітет Республіки Білорусь|Декларації про державний суверенітет БРСР]], запропонувала програму широкомасштабних ліберальних реформ в економіці. Дії БНФ користувалися підтримкою загальнореспубліканських незалежних профспілок, вирішальні голосування супроводжувалися численними демонстраціями на підтримку БНФ на [[Площа Незалежності (Мінськ)|Площі Леніна]], перед будівлею парламенту Білорусі.

На відміну від прибалтійських республік і [[Проголошення незалежності України 1991|України]], партійна еліта Білорусі в основному залишалася лояльною щодо центральної радянської влади і опиралася вимогам Білоруського народного фронту наданню Декларації про незалежність сили конституційного закону, створення інститутів державної влади, власної армії, валюти тощо.

Проте, після [[Серпневий путч|Серпневого путчу]] БНФ вдалося переконати комуністичну більшість надати Декларації силу конституційного закону, прийняти нову державну символіку і почати будувати інститути суверенної держави.

=== Референдум 1991 року «про збереження СРСР в оновленому вигляді» ===
{{main|Всесоюзний референдум про збереження СРСР}}
У березні 1991 року відбувся [[Всесоюзний референдум про збереження СРСР|референдум]], на якому проголосувало за «збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік» близько 76&nbsp;% від числа, що взяли участь у референдумі.

У шести союзних республіках ([[Литва]], [[Естонія]], [[Латвія]], [[Грузія]], [[Молдова]], [[Вірменія]]), які раніше оголосили про незалежність або про перехід до незалежності, всесоюзний референдум фактично не проводився (владою цих республік були сформовані Центральні виборчі комісії, але загального голосування населення не було) за винятком деяких територій (Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я), проте в інший час проводилися референдуми про незалежність.

З 185,6 мільйонів громадян СРСР з правом голосу у референдумі взяли участь 148,5 мільйонів осіб (80,0&nbsp;% виборців). 145,82 млн (98,14&nbsp;%) бюлетенів були визнані дійсними, 2,76 млн (1,86&nbsp;%)&nbsp;— недійсними. На питання референдуму «Так» відповіли 113,5&nbsp;млн осіб (77,85&nbsp;%), «Ні»&nbsp;— 32,3 мільйони (22,15&nbsp;%).<ref>{{Cite web |url=http://www.agitclub.ru/vybory/result3.htm |title=Выборы в Советском Союзе в 1989—1991 г.г. |accessdate=15 липня 2016 |archive-date=29 червня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150629003648/http://www.agitclub.ru/vybory/result3.htm }}</ref>

На основі концепції референдуму з урахуванням його результатів передбачалось створення 20 серпня 1991 року нового союзу&nbsp;— [[Союз Суверенних Держав|Союзу Суверенних Держав (ССД)]] як м'якої [[федерація|федерації]].

=== Підготовка нового Союзного договору ===
{{main|Новоогарьовський процес}}
Ідея підписання нового договору між союзними республіками, на базі якого можна було б створити нову [[Конституція|Конституцію]] [[СРСР]], виникла ще в [[1989]] році. Поступово з'являлись проєкти створення замість [[СРСР]] конфедерації з різними назвами («співтовариство», «співдружність» тощо). У травні [[1990]] року розпочалась робота над концепцією та проєктами майбутньої угоди.

У грудні [[1990]] року на IV [[З'їзд народних депутатів СРСР|З'їзді народних депутатів СРСР]] поіменним голосуванням було ухвалене рішення про збереження [[Федерація|федеративної]] держави зі старою назвою<ref name="ReferenceA">{{ref-ru}} [http://www.kara-murza.ru/books/sc_b/sc_b_content.htm ''Кара-Мурза С. Г.'' Советская цивилизация. В 2-х т.&nbsp;— Т.2.&nbsp;— М.: «Алгоритм», 2001.&nbsp;— 688 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110315065649/http://www.kara-murza.ru/books/sc_b/sc_b_content.htm|date=15 березня 2011}} ISBN 5-9265-0046-2</ref>. На цьому ж з'їзді [[Назарбаєв Нурсултан Абішович|Н.&nbsp;А.&nbsp;Назарбаєв]] висунув ідею укладання республіками союзного договору без участі центру, що свідчило про рішення рухатись в напрямку до конфедерації.
[[Файл:New Union Treaty.svg|міні|праворуч|350пкс|Союзні республіки і [[Новоогарьовський процес|Новоогарьовські переговори]]:
{{legend|black|''не брали участі в переговорах''}}
{{legend|#FF4500|''підписали заяву [[23 квітня]] [[1991]] року, але підписувати союзний договір відмовились''}}
{{legend|red|''вели переговори до листопада [[1991]] року''}}]]
Перший проєкт Договору про [[Союз Суверенних Держав]] був опублікований в газеті [[Правда (газета)|«Правда»]] [[9 березня]] [[1991]] року, однак його обговорення відбувалось повільно<ref name="ReferenceB">{{ref-ru}} [http://www.konec-imperii.ru/novo-ogarevskij-process ''Медведев Р.'' Советский Союз. Последние годы жизни. Конец советской империи.&nbsp;— М.: «АСТ», 2010.&nbsp;— 637 с.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019|bot=InternetArchiveBot}} ISBN 978-5-17-059880-9</ref>.

Наприкінці [[1990]]&nbsp;— на початку [[1991]] року центральна влада в СРСР, попри спроби [[Горбачов Михайло Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Горбачова]] зміцнити її, значно ослабла. У ситуації, що склалась, Горбачов вирішив апелювати до населення. Так, [[17 березня]] [[1991]] року, в апогей кризи, був проведений [[референдум]], в якому взяли участь 10 республік. На ньому 76,4&nbsp;%<ref name="ReferenceA"/> учасників висловились за збереження Союзу, реформованого на [[Демократія|демократичній]] основі<ref name="ReferenceC">{{ref-ru}} [http://scepsis.ru/library/id_809.html ''Боффа Дж.'' От СССР к России. История неоконченного кризиса. 1964—1994: Пер. с ит. Хаустовой Л. Я.&nbsp;— М.: «Междунар. отношения», 1996.&nbsp;— 320 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110811101513/http://www.scepsis.ru/library/id_809.html|date=11 серпня 2011}} ISBN 5-7133-0545-7</ref>. Влада [[Латвійська РСР|Латвії]], [[Литовська РСР|Литви]], [[Естонська РСР|Естонії]], [[Грузинська РСР|Грузії]], [[Молдавська РСР|Молдавії]] та [[Вірменська РСР|Вірменії]] відмовилась від проведення референдуму і в цих республіках він проходив з ініціативи окремих місцевих Рад та трудових колективів<ref name="ReferenceA"/>.

Користуючись результатами референдуму, після кількох невдалих спроб Горбачов [[23 квітня]] розпочав процес розробки нового союзного договору<ref name="ReferenceD">{{ref-ru}} [http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/grachev.txt ''Грачев А. С.'' Горбачев. Человек, который хотел, как лучше…&nbsp;— М.: «Вагриус», 2001.&nbsp;— 496 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110606101830/http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/grachev.txt|date=6 червня 2011}} ISBN 5-264-00573-7</ref>. Робота над створенням та редагуванням документу відбувалась в підмосковній [[уряд]]овій резиденції [[Ново-Огарьово]]<ref name="ReferenceB" />. В ній брали участь [[юрист]]и, працівники партійного апарату [[ЦК КПРС]]; сюди запрошувались і керівники союзних та [[Автономія|автономних]] республік, часто приїздив і сам Горбачов. [[19 травня]] в Ново-Огарьово з Горбачовим зустрічались [[Примаков Євген Максимович|Є.&nbsp;М.&nbsp;Примаков]], О.&nbsp;М.&nbsp;Яковлєв, А.&nbsp;С.&nbsp;Черняєв, Г.&nbsp;Х.&nbsp;Шахназаров, В.&nbsp;І.&nbsp;Болдін, М.&nbsp;Я.&nbsp;Петраков та інші, які обговорювали [[Концепція|концепцію]] договору до [[XXVIII з'їзд КПРС|XXVIII з'їзду КПРС]].<ref name="ReferenceK">{{ref-ru}} [http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/chernow.txt ''Черняев А. С.'' 1991 год: Дневник помощника президента СССР] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110606101645/http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/chernow.txt|date=6 червня 2011}}.&nbsp;— {{М.}}: «Терра», «Республика», 1997.&nbsp;— 336 с. ISBN 5-300-01358-7</ref> Варіанти угоди неодноразово змінювались; спочатку планувалось підписати договір остаточно вже у вересні-жовтні того ж року.<ref name="ReferenceA"/>

[[24 липня]] Горбачов урочисто оголосив про те, що робота над союзним договором завершена і документ відкритий для підписання (хоча насправді він був поширений [[ІТАР-ТАРС]] лише [[14 серпня]]). У порівнянні з попереднім варіантом договору, опублікованим наприкінці червня, цей проєкт був більш поблажливим стосовно республік, що свідчило про відстоювання ними своїх вимог в ході переговорів. Так, [[російська мова]], залишившись «мовою міжнаціонального спілкування», переставала бути державною; очільники республіканського уряду могли брати участь у роботі союзного [[Кабінет міністрів|кабінету міністрів]] з правом вирішального голосу, а підприємства [[ВПК|військово-промислового комплексу]] переходили під спільне управління Союзу та республік<ref name="ReferenceE">''Верт Н.'' Історія Радянської держави. 1900—1991. Пер. з фр. / Навчальний посібник.&nbsp;— Рівне: «Вертекс», 2001.&nbsp;— 480 с. ISBN 966-7147-11-8</ref>.
 
Остаточний текст майбутнього договору містив чимало неузгоджень. Невирішеним залишався один з найважливіших його пунктів&nbsp;— питання про союзні [[податки]] та збори. Проблеми викликав той факт, що формування [[бюджет]]у Союзної держави визначалось в першу чергу рішеннями республік, що мали ввійти до неї, а це не сприяло формуванню загальносоюзної системи [[оподаткування]]. За пропозицією Єльцина, союзний бюджет мав формуватись за рахунок узгоджених з республіками фіксованих відрахувань з республіканських бюджетів, однак не уточнювалося, хто буде стягувати цей податок&nbsp;— союзні чи республіканські органи. В той же час, текст містив багато нечітких формулювань багатьох принципових положень, здатних викликати можливі двозначності та конфлікти. Не вирішувалось питання про самостійну зовнішню політику «суверенних держав», як-то можливість їх вступу до [[ООН]] чи відкриття власних [[Посольство|посольств]]. Без вирішення залишалося й питання про статус тих шести республік, які не мали наміру підписувати союзний договір (тим часом, [[Іслам|мусульманські]] республіки [[Середня Азія|Середньої Азії]], не ставлячи радянський центр до відома щодо своїх намірів, уклали між собою двосторонні угоди). Крім того, не було зрозуміло, чи переходили у повну власність республік [[природні ресурси]], найбільш цінні й [[Прибуток|прибуткові]] з яких знаходилися на території [[РРФСР]]<ref name="ReferenceE" />.
[[Файл:Союзний_договір.jpg|міні|ліворуч|175пкс|[[Карикатура]] на новий союзний договір]]
Новий проєкт союзного договору багато в чому був позбавлений абсолютної логіки. Так, прийнята в Ново-Огарьово процедура поетапного підписання договору призводила до безпрецедентної в світовій практиці ситуації, коли протягом тривалого часу на одній території мали співіснувати два державних утворення: [[Союз Радянських Соціалістичних Республік]] та Союз Радянських Суверенних Республік, з різним [[законодавство]]м та навіть різними [[кордон]]ами.<ref name="ReferenceA"/>
{{вікіджерела|Договір про Союз Суверенних Держав (липень 1991 року)}}
{{вікіджерела|Договір про Союз Суверенних Держав (листопад 1991 року)}}
''Новоогарьовський процес'', який був відновлений восени [[1991]] року, відрізнявся від попереднього етапу зміною деяких політичних орієнтирів. Якщо колись Горбачов відкрито прагнув утримати в Союзі якомога більше республік (передусім, Україну), що спричинило недоліки попередніх проєктів договору, то тепер на порядку денному був вже сам факт укладення угоди. При цьому кількість республік, які пішли б на підписання договору, вже не була визначальною. Такий підхід був реалістичнішим, оскільки він дозволяв стабілізувати становище хоча б локально<ref name="ReferenceH">{{ref-ru}} [http://scepsis.ru/library/id_1763.html ''Чешко С.'' Роль этнонационализма в распаде СССР. Трагедия великой державы: национальный вопрос и распад Советского Союза: сборник.&nbsp;— М. : «Социально-политическая мысль» (Пушкино), 2005.&nbsp;— С. 464—465.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110812123115/http://scepsis.ru/library/id_1763.html |date=12 серпня 2011 }}</ref>.

[[14 листопада]] відбулось чергове засідання [[Державна рада|Державної Ради СРСР]] в Ново-Огарьово, на якому були присутні представники семи республік. Дискусія розгорнулась навколо центрального питання щодо форми нового державного утворення. Це могла бути або одна союзна держава (на зразок СРСР), або союз окремих держав. Через чотири години переговорів<ref name="ReferenceJ">{{ref-ru}} [http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/poziciya91.txt ''Горбачев М.'' Декабрь-91. Моя позиция.&nbsp;— M.: «Новости», 1992.&nbsp;— 224 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110606101939/http://lib.ru/MEMUARY/GORBACHEV/poziciya91.txt|date=6 червня 2011}} ISBN 5-7020-0706-9</ref> було досягнуто домовленості про створення єдиної «[[Конфедерація|конфедеративно]]-[[Демократія|демократичної]] держави»<ref name="ReferenceD"/>.

У цей час несподівано змінилась позиція Єльцина. До останнього він висловлював підтримку союзному договору<ref name="ReferenceH"/>, а вже [[18 листопада]] заявив, що незадоволений переговорами в Ново-Огарьово, оскільки ''«довелось піти на більші компроміси, ніж потрібно було б»''<ref name="ReferenceK"/>. [[25 листопада]] на зібранні Державної Ради СРСР Єльцин відмовився підписати вже узгоджений і підготовлений до розсилки в республіки союзний договір<ref name="ReferenceD"/>. Через два дні текст договору був опублікований в друкованих [[ЗМІ]]. Горбачов до останнього запевняв громадськість, що угоду таки буде підписано, однак це було безрезультатним.

=== Серпневий путч ДКНС ===
{{main|Серпневий путч|ДКНС}}
Низка державних і партійних діячів зробили спробу збереження єдності країни, відому також як «[[Серпневий путч]]».

19 серпня 1991 група політиків з оточення Горбачова оголосила про створення [[ГКЧП|Державного комітету з надзвичайного стану]] (ДКНС). Вони зажадали від президента, який знаходився на відпочинку в Криму, введення в країні надзвичайного стану або тимчасової передачі влади віцепрезиденту [[Янаєв Геннадій Іванович|Геннадію Янаєву]]. Тільки дві союзні республіки&nbsp;— [[Азербайджанська РСР|Азербайджанська]] і [[Білоруська РСР]] підтримали ДКНС<ref name="republics" /><ref name="Rep_coup1991">[http://old.russ.ru/antolog/1991/vasil2.htm ''Ольга Васильева''. «Республики во время путча»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071001010614/http://old.russ.ru/antolog/1991/vasil2.htm |date=1 жовтня 2007 }} // В сборнике «Путч. Хроника тревожных дней».&nbsp;— Издательство «Прогресс», 1991.</ref>, інші республіки&nbsp;— Латвійська, Литовська, Молдавська і Естонська РСР відкинули акти ГКЧП.<ref name="republics">[http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=587 ''Игорь Ъ-Бунин''. Союзные республики: путч как индикатор химического состава] // [[Коммерсантъ]], №&nbsp;34 от 26 августа 1991.</ref>

Після оголошення про створення ДКНС та ізоляції Горбачова [[Форос|в Криму]], Єльцин очолив протидію ДКНС і перетворив [[Білий дім (Москва)|Будинок Рад Росії]] в центр опору. Уже в перший день подій Єльцин, виступаючи [[Т-72|з танка]] перед Білим домом, назвав дії ДКНС [[Державний переворот|державним переворотом]], згодом оприлюднив низку указів про невизнання дій ДКНС.<ref>{{Cite web |url=http://document.kremlin.ru/doc.asp?ID=090028 |title=Указ Президента РСФСР от 23.08.1991 № 79 «О приостановлении деятельности Коммунистической партии РСФСР» |accessdate=16.07.2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130729190737/http://document.kremlin.ru/doc.asp?ID=090028 |archivedate=29.07.2013 |deadurl=yes }}</ref> [[23 серпня]] Єльцин підписав указ про призупинення діяльності КП РРФСР, а 6 листопада&nbsp;— про припинення діяльності [[КПРС]].

Поразка і саморозпуск ДКНС фактично привів до краху центральної влади СРСР, перепідпорядкування владних структур республіканським лідерам і прискоренню розпаду Союзу. Протягом місяця після путчу оголосили про незалежність одна за одною органи влади майже всіх союзних республік. Деякі з них для надання легітимності цих рішень провели референдуми про незалежність.

Негайно, у вересні 1991, західними країнами була масово визнана незалежність [[Прибалтика|прибалтійських республік]] (яка ними була оголошена ще на початку 1990-го).

2 жовтня 1991 року на аеродромі [[Ювілейний (аеропорт)|Ювілейний]] (Байконур) пройшла зустріч керівників 12 республік СРСР (не були присутні лідери Латвії, Литви та Естонії).

18 жовтня 1991 року в Кремлі був укладений Договір про економічне співтовар��ство. Його підписали лідери восьми республік (крім Азербайджану, Грузії, Молдови та України) та М.&nbsp;С.&nbsp;Горбачов як [[президент СРСР]]. Учасниками договору визнавалися свобода виходу із товариства, приватна власність, свобода підприємництва і конкуренція. Договором дозволялося введення національних валют; передбачалося поділ золотого запасу СРСР, його алмазного і валютного фондів.

28 жовтня 1991 року на пост Голови Верховної Ради РРФСР обрано [[Руслан Хасбулатов]].

6 листопада 1991 указом Президента РРФСР [[Єльцин Борис Миколайович|Б.Єльцина]] діяльність [[КПРС]] і Комуністичної партії [[РСФСР]] на території Росії була припинена.

14 листопада 1991 сімома республіками з дванадцяти ([[Білорусь]], [[Казахстан]], [[Киргизстан]], [[Росія]], [[Таджикистан]], [[Туркменістан]], [[Узбекистан]]) було ухвалене рішення щодо укладання договору про створення [[Союз Суверенних Держав|Союзу Суверенних Держав (ССД)]] як [[конфедерація|конфедерації]] зі столицею в [[Мінськ]]у. Підписання було намічено на [[9 грудня]] [[1991]] року.

=== Проголошення суверенітету республіками СРСР ===
{| border="2" cellpadding="10" cellspacing="0" class="wikitable sortable"
!align="center"|Республіка
! Перейменування
! Проголошення [[суверенітет]]у
! Проголошення виходу з СРСР
! Незалежність [[де-юре]]
|-
![[Естонська РСР]]
|align="center" data-sort-value="900508"|{{comment|8 травня 1990|Естонська Республіка}}
|align="center" data-sort-value="881116"|16 листопада 1988
|align="center" data-sort-value="910820"|8 травня 1990<ref name="estonia" />
|align="center" data-sort-value="910906"|6 вересня 1991<ref>Постановление [[Державна Рада СРСР|Государственного Совета СССР]] от 6 сентября [[1991]] №&nbsp;3-ГС «О признании независимости Эстонской Республики»</ref>
|-
![[Литовська РСР]]
|align="center" data-sort-value="900311"|{{comment|11 березня 1990|Литовська Республіка}}
|align="center" data-sort-value="890418"|26 травня 1989
|align="center" data-sort-value="900311"|11 березня 1990<ref name="litva" />
|align="center" data-sort-value="910906"|6 вересня 1991<ref>Постановление [[Державна Рада СРСР|Государственного Совета СССР]] от 6 сентября [[1991]] №&nbsp;1-ГС «О признании независимости Литовской Республики»</ref>
|-
![[Латвійська РСР]]
|align="center" data-sort-value="900504"|{{comment|4 травня 1990|Латвійська Республіка}}
|align="center" data-sort-value="890728"|28 липня 1989
|align="center" data-sort-value="900504"|4 травня 1990<ref name="latvia" />
|align="center" data-sort-value="900504"|6 вересня 1991<ref>Постановление [[Державна Рада СРСР|Государственного Совета СССР]] от 6 сентября [[1991]] №&nbsp;2-ГС «О признании независимости Латвийской Республики»</ref>
|-
! [[Азербайджанська РСР]]
|align="center" data-sort-value="901119"|{{comment|5 лютого 1991|Азербайджанська Республіка}}
|align="center" data-sort-value="890923"|23 вересня 1989
|align="center" data-sort-value="910830"|30 серпня 1991<ref name="azer" />
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end">[[s:Декларація Ради Республік Верховної Ради СРСР № 142-Н]]</ref>
|-
! [[Грузинська РСР]]
|align="center" data-sort-value="901115"|{{comment|14 листопада 1990|Грузинська Республіка}}
|align="center" data-sort-value="900526"|26 травня 1990
|align="center" data-sort-value="910409"|9 квітня 1991<ref name="gruzia" />
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Російська РФСР]]
|align="center" data-sort-value="911225"|{{comment|25 грудня 1991|Російська Федерація}}
|align="center" data-sort-value="900612"|12 червня 1990
|align="center" data-sort-value="999999"|—{{Ref+|Росія не проголошувала незалежності від СРСР і розглядає себе як державу—продовжувача Радянського Союзу, кінець існування якого було «констатовано» [[Біловезька угода|Біловезькою угодою]], підписаною 8 грудня 1991 року представниками РРФСР, України і Білорусі, і Декларацією Ради Республік ВР СРСР про припинення існування СРСР, прийнятої 26 грудня 1991 року}}
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Узбецька РСР]]
|align="center" data-sort-value="910930"|{{comment|30 вересня 1991|Республіка Узбекистан}}
|align="center" data-sort-value="900620"|20 червня 1990
|align="center" data-sort-value="910831"|31 серпня 1991<ref>[[s:uk:Закон Республіки Узбекистан від 31.08.1991 №&nbsp;336-XII|Закон Республіки Узбекистан від 31.08.1991 №&nbsp;336-XII]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Молдавська РСР]]
|align="center" data-sort-value="900605"|{{comment|5 червня 1990|СРР Молдова, з 23 травня 1991 — Республіка Молдова}}
|align="center" data-sort-value="900623"|23 червня 1990
|align="center" data-sort-value="910827"|27 серпня 1991<ref name="moldavia">{{ref-ru}}[[s:ru:Декларация о независимости Республики Молдова|Декларация о независимости Республики Молдова]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Українська РСР]]
|align="center" data-sort-value="910917"|{{comment|24 серпня 1991|Україна}}<ref>{{Cite web|title=Ukraine|url=https://www.un.org/en/about-us/member-states/ukraine|website=United Nations|accessdate=2022-01-12|language=en|first=United|last=Nations|archive-date=12 лютого 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220212072016/https://www.un.org/en/about-us/member-states/ukraine}}</ref><ref>{{Cite web|title=Про проголошення незалежності України|url=https://zakon.rada.gov.ua/go/1427-12|website=Офіційний вебпортал парламенту України|accessdate=2022-01-12|language=uk}}</ref>
|align="center" data-sort-value="900716"|16 липня 1990
|align="center" data-sort-value="910824"|24 серпня 1991<ref name="ukraina">{{ref-ru}}[[s:ru:Постановление ВС УССР от 24.08.1991 № 1427-XII|Постановление ВС УССР от 24.08.1991 № 1427-XII]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Білоруська РСР]]
|align="center" data-sort-value="910919"|{{comment|19 вересня 1991|Республіка Білорусь}}
|align="center" data-sort-value="900727"|27 липня 1990<ref>[[25 серпня]] 1991 року [[Декларація про державний суверенітет Республіки Білорусь|Декларації про державний суверенітет Білоруської РСР]] було надано статус конституційного закону.</ref>
|align="center" data-sort-value="910825"|25 серпня 1991<ref>{{Cite web |url=http://pravo.levonevsky.org/bazaby/zakon/zakb1454.htm |title=Закон Республики Беларусь от 25 августа 1991 г. № 1017-XII «О придании статуса конституционного закона Декларации Верховного Совета Республики Беларусь о государственном суверенитете Республики Беларусь» |accessdate=27 серпня 2021 |archive-date=9 лютого 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180209063511/http://pravo.levonevsky.org/bazaby/zakon/zakb1454.htm }}</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Туркменська РСР]]
|align="center" data-sort-value="911027"|{{comment|27 жовтня 1991|Туркменістан}}
|align="center" data-sort-value="900822"|22 серпня 1990
|align="center" data-sort-value="911027"|27 жовтня 1991<ref>[[s:Конституционный закон Туркменистана о независимости и основах государственного устройства Туркменистана от 27.10.1991]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Вірменська РСР]]
|align="center" data-sort-value="900824"|{{comment|24 серпня 1990|Республіка Вірменія}}
|align="center" data-sort-value="999999"|—
|align="center" data-sort-value="900823"|23 серпня 1990<ref>[[s:Декларація про незалежність Вірменії]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Таджицька РСР]]
|align="center" data-sort-value="910909"|{{comment|31 серпня 1991|Республіка Таджикистан}}
|align="center" data-sort-value="900824"|24 серпня 1990
|align="center" data-sort-value="910909"|9 вересня 1991<ref>{{Cite web |url=http://konun.tmweb.ru/R/2285.htm |title=ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА РЕСПУБЛИКИ ТАДЖИКИСТАН О ПРОВОЗГЛАШЕНИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ НЕЗАВИСИМОСТИ РЕСПУБЛИКИ ТАДЖИКИСТАН |accessdate=9 квітня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150409005204/http://konun.tmweb.ru/R/2285.htm |archivedate=9 квітня 2015 |deadurl=yes }}</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Казахська РСР]]
|align="center" data-sort-value="911210"|{{comment|10 грудня 1991|Республіка Казахстан}}
|align="center" data-sort-value="901025"|25 жовтня 1990
|align="center" data-sort-value="911216"|16 грудня 1991<ref>{{Cite web |url=http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=1000798#pos=1;-289&sel_link=1000001088 |title=Конституционный закон Республики Казахстан от 16 декабря 1991 года № 1007-XII «О государственной независимости Республики Казахстан» |accessdate=15 липня 2016 |archive-date=10 березня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210310055012/https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=1000798#pos=1;-289&sel_link=1000001088 }}</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|-
! [[Киргизька РСР]]
|align="center" data-sort-value="910205"|{{comment|5 лютого 1991|Республіка Киргизстан}}
|align="center" data-sort-value="901215"|15 грудня 1990
|align="center" data-sort-value="910831"|31 серпня 1991<ref>[[s:Декларація про державну незалежність Республіки Киргизстан]]</ref>
|align="center" data-sort-value="911226"|26 грудня 1991<ref name="end" />
|}

=== Біловезька угода ===
{{main|Біловезька угода}}
[[Файл:RIAN archive 848095 Signing the Agreement to eliminate the USSR and establish the Commonwealth of Independent States.jpg|thumb|286x286px|Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) під час підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі]]
[[8 грудня]] [[1991]] року глави трьох з чотирьох республік, засновників Радянського Союзу,&nbsp;— [[Білорусь|Білорусі]], [[Росія|Росії]] та [[Україна|України]],&nbsp;— зібравшись в [[Біловезька пуща|Біловезькій пущі]], констатували, що СРСР припиняє своє існування, оголосили про неможливість утворення Союзу Суверенних Держав і підписали [[Біловезька угода|Угоду про створення]] [[СНД|Співдружності Незалежних Держав]]. Підписання угоди викликало негативну реакцію Горбачова, однак після серпневого путчу реальної влади він вже не мав. За словами Бориса Єльцина, Біловезька угода не розпускала СРСР, а лише констатувала його фактичний до того моменту розпад<ref>{{Cite web |url=http://www.rusarchives.ru/statehood/10-12-soglashenie-sng.shtml |title=Распад СССР. Образование Российской Федерации {{!}} Виртуальная выставка к 1150-летию зарождения российской государственности |accessdate=2 серпня 2016 |archive-date=11 січня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160111005212/http://www.rusarchives.ru/statehood/10-12-soglashenie-sng.shtml }}</ref><ref name=autogenerated5>{{Cite web |url=http://sssr.net.ru/denons.html |title=''Прибыловский В., Точкин Гр.'' Кто и как упразднил СССР |accessdate=2 серпня 2016 |archive-date=26 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210126160310/http://sssr.net.ru/denons.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.tass-ural.ru/pub/?id=1171 |title=Ровно 15 лет назад распался СССР |accessdate=2 серпня 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160311022336/http://tass-ural.ru/pub?id=1171 |archivedate=11 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref>.

[[10 грудня]] [[Верховна Рада України]] із застереженнями ратифікувала угоду про створення СНД. За ратифікацію проголосувало 288 депутатів. Відразу після цього відбулася телефонна розмова Кравчука з [[Станіслав Шушкевич|Шушкевичем]], який в цей момент вів засідання [[Верховна Рада Республіки Білорусь|Верховної Ради Білорусі]]. Після закінчення цієї розмови білоруські депутати поставили угоду на голосування. За ратифікацію проголосувало 263 депутати. Згадки про СРСР залишалися в [[Конституція Білорусі|Конституції Республіки Білорусь]] року аж до прийняття нової в березні [[1994]] року<ref>[[s:Конституция Республики Беларусь (1978)/редакция 22 февраля 1994 года]]</ref><ref name="isakov">''Владимир Исаков''. Расчлененка. Кто и как развалил Советский Союз: Хроника. Документы. М., Закон и право. 1998.</ref>.

У той же день народні депутати СРСР Олександр Оболенський і Володимир Самарін почали збір підписів серед своїх колег за скликання надзвичайного VI [[З'їзд народних депутатів СРСР|З'їзду народних депутатів СРСР]]. Під зверненням до Президента і Верховної Ради СРСР з пропозицією скликати З'їзд підписалося 397 депутатів<ref>Из истории создания Конституции Российской Федерации. Конституционная комиссия: стенограммы, материалы, документы (1990—1993 гг.) Т. 6: Дополнительные, мемуарные, справочные материалы, стр. 917—922. М., Фонд конституционных реформ. 2010. ISBN 978-5-9901889-2-1</ref>.

11 грудня Комітет конституційного нагляду СРСР виступив із заявою, що засуджує Біловезьку угоду. Повний текст заяви в пресі не був опублікований. Заява містила наступний висновок:

{{цитата|''Будь-які республіки не можуть приймати на себе вирішення питань, що стосуються прав та інтересів інших республік. З цієї точки зору констатація того, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування" може розглядатися лише як політична оцінка ситуації і не має юридичної сили.''

''Комітет конституційного нагляду звертає увагу на необхідність вирішувати всі питання відносин між державами і народами нашої країни на основі принципів конституційної законності, верховенства права, дотримання загальновизнаних міжнародних норм.<ref>{{cite web|url=http://nash-sovremennik.ru/p.php?y=2007&n=1&id=6|title=Агония власти|author=Николай Рыжков.|publisher=«Наш современник», № 1, 2007|accessdate=2013-11-15|archive-date=5 березня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20160305131750/http://nash-sovremennik.ru/p.php?y=2007&n=1&id=6}}</ref>''|3=|4=}}

Практичних наслідків ця заява не мала.

12 грудня [[Верховна Рада РРФСР]] під головуванням спікера парламенту Руслана Хасбулатова ратифікувала Біловезьку угоду, а також ухвалила рішення про денонсацію РРФСР [[Договір про утворення СРСР|союзного договору 1922 року]] (ряд юристів вважає, що денонсація цього договору була безглуздою, оскільки він втратив силу в 1924 році з прийняттям першої конституції СРСР) і про відкликання російських депутатів з [[Верховна Рада СРСР|Верховної Ради СРСР]]. Внаслідок відкликання депутатів, Рада Союзу позбулася [[кворум]]у<ref name="isakov" /><ref>{{Cite web |url=http://leftinmsu.narod.ru/polit_files/books/Lukyanova_gos.htm |title=''Лукьянова Е. А.'' Российская государственность и конституционное законодательство в России (1917—1993) |accessdate=3 серпня 2016 |archive-date=15 грудня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20191215012053/http://leftinmsu.narod.ru/polit_files/books/Lukyanova_gos.htm }}</ref>.
[[Файл:RIAN archive 41059 CIS heads of state.jpg|thumb|270x270px|Лідери країн СНД на Алма-Атинській зустрічі]]

Ряд членів російського парламенту відзначали, що, згідно зі статтею 104 діючої на той момент [[Конституція Російської Федерації|Конституції РРФСР]] для ратифікації угоди необхідно було скликати парламент&nbsp;— З'їзд народних депутатів РРФСР, оскільки угода зачіпала державний устрій республіки як частини Радянського Союзу і тим самим тягло за собою зміну російської конституції. Слід зазначити, що формально Росія і Білорусь не проголошували незалежність від СРСР, а лише констатували факт припинення його існування.<ref>{{Cite web |url=http://www.km.ru/front-projects/belovezhskoe-soglashenie/na-puti-k-belovezhyu-parad-suverenitetov-i-lozh-eltsina |title=На пути к «Беловежью»: «парад суверенитетов» и ложь Ельцина |accessdate=3 серпня 2016 |archive-date=29 травня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160529110936/http://www.km.ru/front-projects/belovezhskoe-soglashenie/na-puti-k-belovezhyu-parad-suverenitetov-i-lozh-eltsina }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://inpress.ua/ru/politics/38336-segodnya-godovschina-ofitsialnogo-raspada-sssr |title=23 года назад был узаконен распад СССР. Политика. Информационно-аналитический портал Inpress.ua |accessdate=3 серпня 2016 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305063947/http://inpress.ua/ru/politics/38336-segodnya-godovschina-ofitsialnogo-raspada-sssr }}</ref>.

[[17 грудня]] голова Ради Союзу К. Лубенченко констатував відсутність кворуму на засіданні. Члени Ради Союзу провели збори народних депутатів СРСР. Збори ухвалили заяву в зв'язку з підписанням Біловезької угоди і ратифікацією його Верховними Радами Росії, Білорусі й України, в якій зазначено, що вважає ухвалені рішення про ліквідацію загальнодержавних органів влади та управління незаконними й що, вони не відповідають ситуації, яка склалася й життєвим інтересам народів СРСР. Збори депутатів також заявили, що в випадку подальшого ускладнення обстановки в країні залишають за собою право скликання в майбутньому З'їзду народних депутатів СРСР.<ref>{{Cite web |url=http://vedomosti.sssr.su/1991/52/#1490 |title=Заявление народных депутатов СССР |accessdate=9 серпня 2016 |archive-date=20 грудня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151220173637/http://vedomosti.sssr.su/1991/52/#1490 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://sten.ss.vs.sssr.su/13/1/29/ |title=Стенограмма собрания народных депутатов СССР. 17 декабря 1991 г. Бюллетень |accessdate=9 серпня 2016 |archive-date=30 червня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180630134433/http://sten.ss.vs.sssr.su/13/1/29/ }}</ref>.

[[18 грудня]] Рада Республік прийняла декларацію, згідно з якою вона «''сприймає з розумінням Угоду Республіки Білорусь, РРФСР і України про створення Співдружності Незалежних Держав і вважає її реальною гарантією виходу з гострої політичної та економічної кризи''». Також в цій заяві зазначалося, що «''неприпустимі антиконституційні дії по відношенню до Верховної Ради і Президента СРСР''».<ref>{{cite web|url=http://vedomosti.sssr.su/1991/52/#1490|title=Заявление Совета Республик Верховного Совета СССР (№ 138—Н от 18 декабря 1991 года)|publisher=vedomosti.sssr.su|accessdate=2013-11-15|archive-date=20 грудня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151220173637/http://vedomosti.sssr.su/1991/52/#1490}}</ref>

[[19 грудня]], у зв'язку з ратифікацією угоди про створення СНД, президент РРФСР Борис Єльцин підписав постанову російського уряду про припинення діяльності МВС СРСР на території Російської Федерації.<ref>{{Cite web |url=http://government.consultant.ru/page.aspx?1216998 |title=ПОСТАНОВЛЕНИЕ Правительства РСФСР от 19.12.1991 № 52 «О ПРЕКРАЩЕНИИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ МИНИСТЕРСТВА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СССР НА ТЕРРИТОРИИ РСФСР» |accessdate=09.08.2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20141025154948/http://government.consultant.ru/page.aspx?1216998 |archivedate=25.10.2014 |deadurl=yes }}</ref>

=== Остаточне припинення існування СРСР і ліквідація органів влади ===
Укладення угоди про створення СНД викликало суперечності &nbsp;з приводу того, чи розпускала вона Радянський Союз, оскільки була підписана лідерами тільки 3 республік з 15. Будь-які сумніви відпали [[21 грудня]] [[1991]] року, коли на зустрічі президентів у [[Алма-Ата|Алма-Аті]] ([[Казахстан]]) до організації приєдналося ще 8 республік: [[Азербайджан]], [[Вірменія]], [[Казахстан]], [[Киргизстан]], [[Молдова]], [[Таджикистан]], [[Туркменістан]], [[Узбекистан]].

Підписані керівниками колишніх радянських республік [[Алма-Атинська декларація]] і Протокол до Біловезької угоди підтвердили розпуск Союзу і формально заснували Співдружність. Учасники зустрічі також «прийняли» відставку Горбачова. Хоча сам Президент СРСР і не збирався офіційно залишати політичну сцену, він повідомив CBS News, що піде у відставку, як тільки побачить, що функціонування СНД є реальним.<ref>Francis X. Clines, [https://www.nytimes.com/1991/12/22/world/end-soviet-union-11-soviet-states-form-commonwealth-without-clearly-defining-its.html «11 Soviet States Form Commonwealth Without Clearly Defining Its Powers»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170414022306/http://www.nytimes.com/1991/12/22/world/end-soviet-union-11-soviet-states-form-commonwealth-without-clearly-defining-its.html |date=14 квітня 2017 }}, ''[[New York Times]]'', December 22, 1991.</ref>

Слід зазначити, що утворена організація була заснована не як [[конфедерація]], а як [[міжнародна організація|міжнародна (міждержавна) організація]], яка характеризується слабкою інтеграцією і відсутністю реальної влади в координуючих наднаціональних органів. Членство в цій організації було відкинуто прибалтійськими республіками, а також Грузією (вона приєдналася до СНД тільки в жовтні [[1993]] року і заявила про вихід з СНД після [[Російсько-грузинська війна (2008)|війни в Південній Осетії влітку 2008 року]]).<ref>{{cite web|url=http://www.encharter.org/fileadmin/user_upload/document/EN.pdf#page=211|title=Concluding document of The Hague Conference on the European Energy Charter|accessdate=11 грудня 2011|archive-date=24 жовтня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20131024073327/http://www.encharter.org/fileadmin/user_upload/document/EN.pdf#page=211}}</ref>

[[Файл:Grand Kremlin Palace façade, 1982-2008.jpg|thumb|left|Відновлення історичної символіки на фасаді Великого Кремлівського палацу після розпаду СРСР|377x377px]]

[[25 грудня]] Президент СРСР [[Горбачов Михайло Сергійович|Михайло Сергійович Горбачов]] оголосив про припинення своєї діяльності на посаді [[Президент СРСР|президента СРСР]] «з принципових міркувань». Звернення останнього радянського лідера до народу почалося рівно о 19 годині за московським часом і транслювалось в прямому ефірі центрального телебачення. Того ж вечора Горбачов підписав указ про складання з себе повноважень Верховного Головнокомандувача радянських [[Збройні сили СРСР|Збройних Сил]] і передав право на управління стратегічною ядерною зброєю президенту Росії [[Єльцин Борис Миколайович|Борису Єльцину]]. Сам Єльцин на цю церемонію не з'явився.

У своїх спогадах президент СРСР писав: "Мені передали, що президент Росії незадоволений моїм виступом, обурений і відмовляється прибути, як ми домовилися, в п��изначений час. Пропонує зустрітися «в нейтральному місці». Зустріч між головними високопосадовцями так і не відбулась, тому ядерний чемоданчик замість російського очільника отримав [[міністр оборони]] колишнього Радянського Союзу Євген Шапошников.

У той же день угода про створення СНД була ратифікована Верховною Радою [[Таджикистан]]у. За тиждень до цього Горбачов зустрівся з Єльциним і визнав доконаний факт розпаду Радянського Союзу. [[25 грудня]] [[Верховна Рада РФ|Верховна Рада РРФСР]] прийняла закон про зміну юридичної назви країни з «РРФСР» на «Російську Федерацію», підтвердивши у цьому символічному рішенні [[Державний суверенітет|суверенітет]] нової держави.<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/907585907|title=The world transformed : 1945 to the present|last=H.|first=Hunt, Michael|year=|publisher=|location=|pages=323-324|isbn=9780199371020|oclc=907585907|accessdate=30 квітня 2017|archive-date=12 червня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200612125122/https://www.worldcat.org/title/world-transformed-1945-to-the-present/oclc/907585907}}</ref>

[[25 грудня]], о 19:32 вечора за московським часом, після того, як Горбачов залишив [[Кремль]], радянський прапор був спущений, а на його місці замайорів [[Прапор Росії|російський триколор]]. У своїх прощальних словах Горбачов прозвітував про внутрішні реформи і розрядку, але визнав: «стара система розвалилася, перш ніж нова встигла запрацювати». В той же день президент Сполучених Штатів [[Джордж Герберт Вокер Буш|Джордж Буш]] офіційно визнав незалежність 11 [[Пострадянські держави|пострадянських республік]], зокрема й України.

[[26 грудня]] сесія [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Ради Республік Верховної Ради СРСР]], з якої на той момент не були відкликані тільки представники Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану, прийняла під головуванням народного депутата [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахської РСР]] А. Алімжанова декларацію №&nbsp;142-Н про припинення існування СРСР у зв'язку з утворенням СНД. Наступного дня Єльцин перебрався в кремлівський кабінет. До кінця 1991 року залишилося лише декілька радянських інститутів, що не перейшли під контроль Росії. З [[2 січня]] [[1992|1992 року]] і вони припинили свою діяльність.

== Правонаступництво СРСР ==
Остаточний розпад Радянського Союзу в грудні [[1991]] року привів до того, що залишились невирішеними питання міжнародних прав і обов'язків СРСР, фінансових зобов'язань колишнього Союзу, членства незалежних республік в ООН і, особливо хвилююче для [[Сполучені Штати Америки|США]] і країн [[НАТО]], питання розповсюдження ядерної зброї серед нових держав, а саме України, Білорусі і Казахстану.

Початково всі колишні республіки розглядались як [[Правонаступництво|правонаступники]] СРСР. Даний тезис було закріплено в Договорі про економічне співтовариство від 18 жовтня і Меморандумі про взаєморозуміння щодо боргу Союзу РСР і його правонаступників іноземним кредиторам від 28 жовтня 1991. Такий статус був закріплений як в багатосторонніх договорах Росії та інших республік, так і в рішеннях [[СНД]]. Саме на таких принципах відбувся розподіл державної власності колишнього СРСР: майна, озброєнь, торгового і військово-морського флоту, різних підприємств і установ союзного підпорядкування.

=== Розподіл фінансових зобов'язань СРСР ===
Одним із перших постало питання щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР. Основи правового урегулювання були закріплені у відповідному договорі, підписаному у Москві [[4 грудня]] 1991. Договір підписали СРСР і держави-наступники&nbsp;— нові незалежні держави, за винятком прибалтійських республік і [[Узбекистан]]у. Сторони взяли на себе фінансові зобов'язання СРСР перед кредиторами, серед яких були як загальноприйняті суб'єкти міжнародного права, так і комерційні банки, компанії і фізичні особи.

Цей договір мав велике значення, оскільки, не прийнявши на себе зобов'язання СРСР з погашення зовнішнього боргу, держави-наступники не могли б розраховувати на встановлення нормальних зв'язків з державами-кредиторами, оскільки країни [[Європейський Союз|ЄС]] в Заяві від [[16 грудня]] 1991 року одним з умов визнання колишніх республік СРСР і встановлення з ними дипломатичних відносин назвали «підтвердження домовленості про розподіл радянського зовнішнього боргу».

В результаті домовленостей було підтверджено наступні частки всіх колишніх радянських республік у зовнішньому боргу СРСР: [[Росія]]&nbsp;— 61,34&nbsp;%; [[Україна]]&nbsp;— 16,37&nbsp;%; [[Білорусь]]&nbsp;— 4,13&nbsp;%; [[Казахстан]]&nbsp;— 3,86&nbsp;%; [[Узбекистан]]&nbsp;— 3,27&nbsp;%; [[Азербайджан]]&nbsp;— 1,64&nbsp;%; [[Грузія]]&nbsp;— 1,62&nbsp;%; [[Литва]]&nbsp;— 1,41&nbsp;%; [[Латвія|Латвія&nbsp;]]— 1,14&nbsp;%; [[Молдова]]&nbsp;— 1,29&nbsp;%; [[Киргизстан]]&nbsp;— 0,95&nbsp;%; [[Вірменія]]&nbsp;— 0,86&nbsp;%; [[Таджикистан]]&nbsp;— 0,82&nbsp;%; [[Туркменістан]]&nbsp;— 0,70&nbsp;%; [[Естонія]]&nbsp;— 0,62&nbsp;%.

Однією з особливостей договору 4 грудня стало те, що в ньому вперше відносно нових суверенних держав було вжито терміни «правонаступництво держав», «держава-попередник», «держава-наступник» і «момент правонаступництва», закріплені у [[Віденська конвенція про право міжнародних договорів|Віденській конвенції]].

Проте, незважаючи на об'єктивність критеріїв при розподілі активів і пасивів СРСР, виник ряд спірних моментів. По перше, Литва, Латвія і Естонія відмовилися від участі в переговорах, оскільки не визнали себе правонаступниками. По-друге, Республіка Узбекистан виступила із зауваженнями відносно порядку розподілу голосів Міждержавної ради з нагляду за обслуговуванням боргу і використанням активів СРСР. Статут даного органу передбачав, що розподіл голосів повноважних представників Ради відбувається відповідно до часток сторін. Рішення приймається не менше ніж 80&nbsp;% голосів членів. При подібному порядку голосування, Росія, яка мала 60&nbsp;%, могла блокувати або проводити будь-яке вигідне їй рішення. Очевидно, що таке положення не задовольняло жодну суверенну державу.

=== Членство Росії в ООН та інших міжнародних організаціях ===
[[Файл:Лист президента РФ генсеку ООН від 24 грудня 1991.jpg|міні|праворуч|284x284px|[https://uk.wikisource.org/wiki/Лист_Президента_РФ_Генсеку_ООН_від_24_грудня_1991_року_відносно_членства_Росії_в_ООН Лист президента РФ Бориса Єльцина Генсеку ООН від 24 грудня 1991 року відносно членства Росії в ООН]]]

Одним із наслідків розпаду Радянського Союзу стала проблема членства Росії й нових суверенних держав в Організації Об'єднаних Націй, зокрема в Раді Безпеки. Позиція міністра зовнішніх справ РРФСР [[Козирев Андрій Володимирович|Андрія Козирєва]], який 12 грудня виступив на засіданні [[Верховна Рада РФ|Верховної Ради Росії]], полягала в тому, що членство в ООН буде колективно продовжене [[Співдружність Незалежних Держав|СНД]], виходячи з того факту, що всі республіки є рівноправними правонаступниками СРСР.<ref name=":0">{{Cite web|url=http://evolutio.info/content/view/1664/232|title=Международное общественное объединение «Развитие» - О новых понятиях и категориях правопреемства государств: теоретико-практические вопросы|last=Administrator|website=evolutio.info|accessdate=2017-05-06|archive-date=2017-06-08|archive-url=https://web.archive.org/web/20170608180414/http://evolutio.info/content/view/1664/232}}</ref>

Проте здійснення даної концепції в практичному плані виявилося досить проблематичним у зв'язку з особливим міжнародно-правовим положенням колишнього Союзу РСР. США і країни [[НАТО]] виступили за збереження єдиного безпечного контролю над стратегічним ядерним озброєнням, «зосередженого в руках однієї влади».

Під час свого візиту [[15 грудня|15]]-[[16 грудня]] 1991 року, [[Державний секретар США|держсекретар США]] [[Джеймс Бейкер]] заявив, що «американська адміністрація виступає проти появи нових незалежних держав, які володіють ядерною зброєю і ядерними технологіями», і висловився на користь переходу в майбутньому статусу [[Ядерна держава|ядерної держави]] до Росії. Під час бесіди з президентом Борисом Єльциним американський дипломат також порушив питання «про можливість заняття нею місця в Раді Безпеки». [[Сполучені Штати Америки|США]] були зацікавлені в уникненні ситуації своєрідного «правового вакууму» у відносинах з колишньою світовою [[Наддержава|наддержавою]].<ref name=":0" />

Позиція західних країн стосовно статусу Росії не була єдиною. Частина дипломатів виступали за передачу місця СРСР в [[Рада Безпеки ООН|Раді Безпеки]] якій-небудь іншій країні, наприклад [[Німеччина|Німеччині]] або [[Японія|Японії]].<ref>{{Cite web|url=http://www.unmultimedia.org/radio/russian/archives/203861/#.WQ3QDzGLTA0|title=Из архива Радио ООН: посол Воронцов о том, как Россия стала «продолжателем СССР» {{!}} Радио ООН|date=2015-10-19|website=www.unmultimedia.org|language=ru-RU|accessdate=2017-05-06|archive-date=2017-05-24|archive-url=https://web.archive.org/web/20170524154142/http://www.unmultimedia.org/radio/russian/archives/203861/#.WQ3QDzGLTA0}}</ref> За словами представника СРСР в ООН Юрія Воронцова процес переходу від Радянського Союзу до Російської Федерації виявився доволі складним:



{{цитата|''Було багато пропозицій, щоб Російська Федерація вступала в ООН як новий член, і щоб вона не займала місце постійного члена Ради Безпеки, бо в Статуті ООН вона не значиться&nbsp;— в Статуті прописано Радянський Союз. Як тільки пішли такі розмови, то відразу виникли юридичні суперечки і питання про те, як бути.''

''І ось протягом, я вам скажу, багатьох днів, мені доводилося тут розмовляти і з Генераль��им секретарем, і з правовим департаментом. Аж до того, що Голова Генеральної Асамблеї того часу запросив думку Міжнародного суду. В Європу дзвонив, питав, як цю справу розглядати треба, чи може Генеральна Асамблея автоматично перевести місце Радянського Союзу до Росії. Слава Богу, Міжнародний суд відповів&nbsp;— між іншим, це відбувалося при мені, я був присутній при тій телефонній розмові&nbsp;— сказали, як ви вирішите в ООН, так і буде.''|3=|4=}}

Вирішення питання про членство колишнього [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] в системі ООН та інших міжнародних організаціях&nbsp;продовжилось на Алма-Атинській зустрічі лідерів [[Пострадянські держави|пострадянських держав]]. За ініціативи Росії Рада Голів держав СНД [[21 грудня]] [[1991]] року ухвалила рішення, яким підтримала «Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки, та інших міжнародних організаціях». Даний документ підписали всі 11 країн зустрічі, за винятком Грузії та балтійських республік.<ref>{{Cite web|url=http://evolutio.info/content/view/1664/232|title=Международное общественное объединение «Развитие» - О новых понятиях и категориях правопреемства государств: теоретико-практические вопросы|last=Administrator|website=evolutio.info|accessdate=2017-05-06|archive-date=2017-06-08|archive-url=https://web.archive.org/web/20170608180414/http://evolutio.info/content/view/1664/232}}</ref> Він вперше містив твердження про своєрідне «продовження» [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] членства Радянського Союзу.

Вже через 2 дні, [[23 грудня]] країни [[Європейський Союз|Європейської Спільноти]] прийняли з цього приводу так звану «Заяву дванадцяти», в якій члени ЄС взяли до відома, що «міжнародні права і зобов'язання колишнього СРСР, включаючи права і зобов'язання за [[Статут ООН|Статутом ООН]], будуть продовжувати здійснюватися Росією».<ref>{{Cite web|url=http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_119/print1295473858479628|title=Заява &quot;Дванадцатьох&quot; про майбутній стату... {{!}} від 23.12.1991|website=zakon2.rada.gov.ua|accessdate=2017-05-06|url-status=dead}}</ref>

Опираючись на дані заяви в сукупності з рішенням держав-учасниць Співдружності, [[24 грудня]] [[1991]] [[Президент Російської Федерації|російський президент]] [[Єльцин Борис Миколайович|Борис Єльцин]] офіційним посланням проінформував [[Генеральний секретар ООН|Генерального секретаря ООН]] [[Хав'єр Перес де Куельяр]]а про те, що «членство Союзу Радянських Соціалістичних Республік в Організації Об'єднаних Націй, зокрема в Раді Безпеки, у всіх інших органах і організаціях системи ООН продовжується при підтримці країн СНД Російською&nbsp;Федерацією».

Лист також містив формулювання про те, що країна «в повній мірі зберігає відповідальність за всі права і зобов'язання СРСР відповідно до Статуту ООН».<ref>{{Cite web |url=http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/Others/inf397.shtml |title=INFCIRC/397 - Note to the Director General from the Ministry of Foreign Affairs of the Russian Federation |website=web-beta.archive.org |accessdate=2017-05-06 |archive-date=2014-08-31 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140831202146/http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/Others/inf397.shtml }}</ref><ref name=":0" /> Того ж дня повідомлення було передане постійним радянським представником в ООН Юрієм Воронцовим генсеку організації.<ref>{{Cite web|url=http://www.pseudology.org/Zalinyan/Glava_4_1.htm|title=Народ|website=www.pseudology.org|accessdate=2017-05-06}}</ref> Про наступний хід подій існує тільки коротке інформаційне повідомлення [[Міністерство закордонних справ Російської Федерації|МЗС РФ]] наступного змісту:

{{цитата|''Генеральний секретар направив текст послання всім членам ООН і, посилаючись на думку юридичного департаменту Секретаріату ООН, запропонував вважати, що це звернення носить повідомчий характер, констатує реальність, і не вимагає формального схвалення з боку ООН. Про згоду з таким підходом повідомили всі постійні члени Ради Безпеки та інші провідні країни, і з 24 грудня 1991 року Російська Федерація продовжила членство в ООН.''|3=|4=}}

Незважаючи на лаконічність офіційної позиції [[Міністерство закордонних справ Російської Федерації|МЗС РФ]] питання про членство вирішувалося не «буденно&nbsp;і&nbsp;технічно», а в ході багатогодинних консультацій з [[Міжнародний суд ООН|Міжнародним судом ООН]]. Для підтвердження своєї позиції [[26 грудня]] Міністерство додатково направило ноту на ім'я голови, яка, однак, в цілому повторювала зміст президентського листа. Аналогічні документи були направлені і в інші міжнародні організації, до яких входив СРСР, продовживши членство колишньої [[Наддержава|наддержави]].<ref>{{Cite web|url=https://www.iaea.org/sites/default/files/infcirc397.pdf|title=Information circular|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/Others/inf397.shtml|title=INFCIRC/397 - Note to the Director General from the Ministry of Foreign Affairs of the Russian Federation|last=|first=|date=|website=|publisher=|accessdate=|archive-date=2014-08-31|archive-url=https://web.archive.org/web/20140831202146/http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/Others/inf397.shtml}}</ref>

Перебравши на себе повноваження СРСР, Росія у ноті свого МЗС від [[13 січня]] [[1992]] року вкотре''&nbsp;''заявила про «продовження здійснення прав та виконання обов'язків, що витікають з міжнародних договорів, укладених СРСР».

== Фінансове банкрутство СРСР ==
В кінці листопада [[1991]] союзний уряд опинився в скрутному фінансовому стані. В СРСР вже не було грошей на союзну армію, науку, культуру та інше. В інших республік, навпаки, ці гроші були. Як визнавав [[Б. Єльцин]] під час телефонної розмови з президентом США [[Джордж Герберт Вокер Буш|Дж. Бушем старшим]] від [[30 листопада]] [[1991]]:{{початок цитати}}…Я хочу сказати, що я зустрічався з Горбачовим і керівниками союзного уряду з питання бюджету, тому що бюджет на межі краху. У союзу немає грошей… У Росії, з іншого боку, бюджет з [[профіцит]]ом. Так що тільки Росія може врятувати всю країну. Ми домовилися створити консолідований союзно-російський бюджет. Всі республіки погодилися дати гарантії по кредиту, який надасть Союзу одна Росія. Таким чином ми можемо підтримати Радянський Союз, щоб не збанкрутувати за нашими зобов'язаннями перед рештою світу. Так що Росія готова передати 60 мільярдів рублів в союзний бюджет<ref name="Банкротство СССР">[[Андрій Ілларіонов]]: [http://www.kasparov.ru/material.php?id=542FB0400817C Банкротство СССР, которого (почти) никто не ждал].&nbsp;— 4.10.2014</ref>{{кінець цитати}}

Економічний аналітик [[Андрій Ілларіонов]] підкреслює, що станом на 30 листопада загрози економічно-фінансового банкрутства СРСР не було, а була навпаки, домовленість між [[Горбачов Михайло Сергійович|М. Горбачовим]] і Б. Єльциним про наступні кроки для запобігання цієї загрози:
: &nbsp;— Створення консолідованого союзно-російського бюджету,
: &nbsp;— Надання російського кредиту Союзу,
: &nbsp;— Передача 60&nbsp;млрд руб. у вигляді вищезгаданого кредиту, або у вигляді додаткової дотації.

Однак цей план не був введений в дію, а навпаки&nbsp;— через два з половиною тижні, [[18 грудня]], [[СРСР]] був оголошений банкрутом. А через три з невеликим тижні, [[25 грудня]], М. Горбачов пішов з посади [[Президент СРСР|президента СРСР]].

Колишній радник президента Росії А. Ілларіонов виказав впевненість, що з 11 до 25 грудня в дію був введений інший план&nbsp;— план банкрутства СРСР. Але також те, що ні цей план, ні його реалізація не мають нічого спільного зі здійсненою [[Гайдар Єгор Тимурович|Єгором Гайдаром]] (під час подій міністр економіки і фінансів [[РРФСР]]) 15 років по тому операцією прикриття під назвою «Загибель імперії», за допомогою якої російську публіку вдалося легко переконати в фальсифікованій версії подій, що відбулися<ref name="Банкротство СССР"/>.

== Розпад СРСР з точки зору права ==
; Законодавство СРСР: Стаття 72 [[Конституція СРСР 1977 року|Конституції СРСР]] [[1977]] року<ref name="SOYUZ">{{Cite web |url=http://constitution.garant.ru/DOC_1449448.htm#sub_para_N_800 |title=Конституция СССР 1977 года (в редакции 1990 года). Глава 8 |accessdate=3 липня 2012 |archive-date=23 травня 2010 |archive-url=https://web.archive.org/web/20100523071025/http://www.constitution.garant.ru/DOC_1449448.htm#sub_para_N_800 }}</ref> визначала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР»<ref>{{lang-ru|За каждой союзной республикой сохраняется право свободного выхода из СССР}}</ref>. Порядок реалізації цього права, закріплений законом<ref>Закон СССР от 3 апреля 1990 г №&nbsp;1409-I [http://www.businesspravo.ru/Docum/DocumShow_DocumID_37784.html «О порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120917102749/http://www.businesspravo.ru/Docum/DocumShow_DocumID_37784.html |date=17 вересня 2012 }}</ref>, дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх [[Міжнародно-правове визнання|міжнародно-правовим визнанням]] з боку світової спільноти&nbsp;— всі 15 колишніх союзних республік визнаються [[світове співтовариство|світовим співтовариством]] як незалежні держави і представлені в [[ООН]]<ref>{{Cite web|title=Статут ООН|url=https://www.un.org/ru/sections/un-charter/chapter-v/index.html|website=www.un.org|date=2015-06-17|accessdate=2020-03-18|language=ru|last=|first=|publisher=|archive-date=9 грудня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20191209095857/https://www.un.org/ru/sections/un-charter/chapter-v/index.html}}</ref>.

== Наслідки та їх оцінки ==
;Україна
* [[Леонід Кравчук]]<ref>{{Cite web |url=http://hvylya.net/news/digest/kravchuk-rasskazal-o-vazhnosti-unichtozheniya-sssr.html |title=Перший Президент України Леонід Кравчук, виступаючи у 2015 р. на конференції Варшавського університету, розповів, чому було важливо знищити Радянський Союз. Про це передає кореспондент УНН. "Від рук Кремля загинули 16 млн українців — від Голодомору, війни, репресій. Для нас було важливо зупинити це, знищити Радянський Союз ", — сказав Л.Кравчук. |accessdate=5 грудня 2015 |archive-date=6 грудня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151206232215/http://hvylya.net/news/digest/kravchuk-rasskazal-o-vazhnosti-unichtozheniya-sssr.html }}</ref>: {{початок цитати}}«Від рук Кремля загинули 16&nbsp;млн українців&nbsp;— від Голодомору, війни, репресій. Для нас було важливо зупинити це, знищити Радянський Союз»{{кінець цитати}}
; Росія
* [[В. Путін]]: {{початок цитати}}Розпад СРСР&nbsp;— це найбільша геополітична катастрофа 20 століття{{кінець цитати}}

* В [[2013]] році радіостанція «[[Німецька хвиля]]» провела експертне опитування, згідно з яким&nbsp;—
:* Вчений секретар Інституту російської історії [[РАН]], автор ряду підручників з історії для середньої і вищої школи, доктор історичних наук Володимир Шестаков заявив:
{{початок цитати}}Період у вітчизняній історії, що передує розпаду СРСР, так само як і самі події 1991 року висвітлюються в підручниках досить бідно. Однак на те є об'єктивні причини&nbsp;— досі немає фундаментальних досліджень і серйозних джерел<ref name="DW">[[Німецька хвиля]]: [http://www.dw.de/распад-ссср-в-школьных-учебниках-для-историков-мало-для-учеников-много/a-17006987 Распад СССР в школьных учебниках: Россия] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130817020131/http://www.dw.de/распад-ссср-в-школьных-учебниках-для-историков-мало-для-учеников-много/a-17006987 |date=17 серпня 2013 }}{{ref-ru}}</ref>{{кінець цитати}}
:* Ректор [[МДІМВ]], заступник голови Російського історичного товариства, кар'єрний чиновник-дипломат та фахівець з історії і культури країн Азії і Африки (тема дисертації: «Проблеми безпеки на Корейському півострові») [[академік РАН]] Анатолій Торкунов:{{початок цитати}}Звичайно, дуже важко давати оцінку зовсім недавнім подіям. Але більш ніж двадцятирічний період, що минув після [[Біловезька угода|Біловезьких угод]], дозволяє і детальніше, і більше аналітично про це написати, долаючи страхи здатися кон'юнктурним або неугодним комусь із представників влади<ref name="DW"/>{{кінець цитати}}

== Ностальгія ==
За даними опитування [[Рейтинг (соціологічна група)|Соціологічної групи «Рейтинг»]], у вересні 2015 року про розпад СРСР шкодували 31&nbsp;% громадян України, 56&nbsp;%&nbsp;— не шкодували, 14&nbsp;%&nbsp;— не визначилися. Найбільше про розпад Союзу шкодували малозабезпечені, малоосвічені та старші люди.<ref>[http://dt.ua/UKRAINE/riven-nostalgiyi-za-srsr-v-ukrayini-vpav-do-30-187133_.html Рівень ностальгії за СРСР в Україні впав до 30&nbsp;%] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151009162555/http://dt.ua/UKRAINE/riven-nostalgiyi-za-srsr-v-ukrayini-vpav-do-30-187133_.html |date=9 жовтня 2015 }} // ''dt.ua'', 08.10.2015.</ref>

== Див. також ==
* [[Розпад Югославії]]
* [[Розпад Російської імперії]]
* [[Розпад Австро-Угорської імперії]]
* [[Розпад Османської імперії]]
* [[Розпад Росії]]
* [[Варшавський договір (1955)|Розпад Варшавського договору]]
* [[Антикомунізм]]
* [[Антирадянство]]
* [[Міжнародна Федерація перемоги над комунізмом]]
* [[Товарний дефіцит в СРСР]]

== Примітки ==
<references group="lower-alpha"/>
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''В.&nbsp;Ю.&nbsp;Константинов''. СРСР розпад// {{УДЕ|том=2}}
* ''Ю.&nbsp;О.&nbsp;Ноговіцина''. Правонаступництво при утворенні нових незалежних держав // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т.2&nbsp;— 812с. ISBN 966-316-045-4
* Мотиль Олександр. Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження = Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires: [монографія] / Пер. з англ. Павла Грицака.— Київ: Критика, 2009.— 198, [1] c. : табл., мал.

== Посилання ==
* {{УМЕ9|частина=Непередрішенство|сторінки=1124}}
* [[Станкевич Сергій Борисович|Сергій Станкевич]]: [http://newsland.com/news/detail/id/863027/ Беловежские соглашения: как уходила Украина] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140727202153/http://newsland.com/news/detail/id/863027/ |date=27 липня 2014 }}{{ref-ru}}
* [http://ria.ru/interview/20110816/418510382.html Том Грэм: «Советский режим умер задолго до развала Союза»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140222025544/http://ria.ru/interview/20110816/418510382.html |date=22 лютого 2014 }}&nbsp;— РІА-НОВИНИ, 16.08.2011
* [http://aillarionov.livejournal.com/738357.html В.Федорин. Три разговора] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141010204106/http://aillarionov.livejournal.com/738357.html |date=10 жовтня 2014 }}&nbsp;— стенограми телефонних розмов [[Дж. Буш]]а: з [[М. Горбачов]]им, [[Б. Єльцин]]им, [[Л. Кравчук]]ом : 30 листопада —3 грудня 1991 ''(публікація на сайті А.Ілларіонова)''
* [https://www.academia.edu/31520478/Чому_розпався_СРСР_Підходи_та_концепції_в_сучасній_історіографії_Why_did_the_Soviet_Union_collapse_Historiographical_Approaches_and_Concepts ''Латиш Ю. В.'' Чому розпався СРСР? Підходи та концепції в сучасній історіографії // Література та культура Полісся.&nbsp;— 2016.&nbsp;— Вип. 83.&nbsp;— С. 206—217.]

{{-}}
{{Холодна війна}}
{{Невизнані держави після розпаду СРСР}}
{{ВП-портали|СРСР|Історія}}
{{Бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:Розпад СРСР}}
[[Категорія:Розпад СРСР| ]]
[[Категорія:1991 в СРСР]]
[[Категорія:Події 26 грудня]]
[[Категорія:Грудень 1991]]
[[Категорія:Історія СРСР]]
[[Категорія:Президентство Михайла Горбачова]]
[[Категорія:Внутрішня політика СРСР]]
[[Категорія:Радянізація]]

Шаблони, використані на цій сторінці:

Шаблон:!(( (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:- (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:-. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Anchor (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Bulleted list (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Category other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite book (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite news (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Cite web (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Clear (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Collapsible list (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Column-count (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Comment (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Comment/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Coord/довгота (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Coord/широта (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Efn (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:First word (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Flagicon (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Flagicon image (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Hidden (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden begin (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden begin/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hidden end (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Hlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:If1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ifempty (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Infobox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Lang (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-kk (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Lang-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Legend (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Main (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Main other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Mapframe маркер розташування (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Multireplace (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:NKR (редагувати)
Шаблон:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Nobold (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Nobr (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Oq (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:PMR (редагувати)
Шаблон:Plainlist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Red (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ref+ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Ref-info/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Ref-ru (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Reflist/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Replace (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:SO (редагувати)
Шаблон:Side box (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Sister (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Small (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Str find (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Str rep (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Template other (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:WPMILHIST Infobox style (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Wikidata/p373 (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:±. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Бскор (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Бібліоінформація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:ВП-портали (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Військова навігація (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Вікіджерела (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:К. (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Карта розташування (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Карта розташування СРСР (редагувати)
Шаблон:Карта розташування Союз Радянських Соціалістичних Республік (редагувати)
Шаблон:Картка (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Картка події (редагувати)
Шаблон:Книга (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Країна з прапорцем (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Кінець цитати (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Легенда (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:М. (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:МалПорталу (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:МалПорталу/шаблон (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Назва країни ABK (редагувати)
Шаблон:Назва країни ARM (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни AZE (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Armenia (редагувати)
Шаблон:Назва країни Azerbaijan (редагувати)
Шаблон:Назва країни BLR (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Belarus (редагувати)
Шаблон:Назва країни EST (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Estonia (редагувати)
Шаблон:Назва країни GEO (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Georgia (редагувати)
Шаблон:Назва країни KAZ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни KGZ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Kazakhstan (редагувати)
Шаблон:Назва країни Kyrgyzstan (редагувати)
Шаблон:Назва країни LTU (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни LVA (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Latvia (редагувати)
Шаблон:Назва країни Lithuania (редагувати)
Шаблон:Назва країни MDA (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Moldova (редагувати)
Шаблон:Назва країни NKR (редагувати)
Шаблон:Назва країни PMR (редагувати)
Шаблон:Назва країни RUS (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Назва країни Russia (редагувати)
Шаблон:Назва країни SO (редагувати)
Шаблон:Назва країни TJK (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни TKM (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Tajikistan (редагувати)
Шаблон:Назва країни Transnistria (редагувати)
Шаблон:Назва країни Turkmenistan (редагувати)
Шаблон:Назва країни URS (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни USSR (редагувати)
Шаблон:Назва країни UZB (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Назва країни Uzbekistan (редагувати)
Шаблон:Не перекладено (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Невизнані держави після розпаду СРСР (редагувати)
Шаблон:Недоступне посилання (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Недоступне посилання/1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Недоступне посилання/style.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Нп (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Перше слово (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Портали (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Портали/+ (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Початок цитати (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор ABK (редагувати)
Шаблон:Прапор ARM (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор AZE (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Armenia (редагувати)
Шаблон:Прапор Azerbaijan (редагувати)
Шаблон:Прапор BLR (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Belarus (редагувати)
Шаблон:Прапор EST (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Estonia (редагувати)
Шаблон:Прапор GEO (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Georgia (редагувати)
Шаблон:Прапор KAZ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор KGZ (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Kazakhstan (редагувати)
Шаблон:Прапор Kyrgyzstan (редагувати)
Шаблон:Прапор LTU (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор LVA (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Latvia (редагувати)
Шаблон:Прапор Lithuania (редагувати)
Шаблон:Прапор MDA (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Moldova (редагувати)
Шаблон:Прапор NKR (редагувати)
Шаблон:Прапор PMR (редагувати)
Шаблон:Прапор RUS (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Прапор Russia (редагувати)
Шаблон:Прапор SO (редагувати)
Шаблон:Прапор TJK (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор TKM (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Tajikistan (редагувати)
Шаблон:Прапор Transnistria (редагувати)
Шаблон:Прапор Turkmenistan (редагувати)
Шаблон:Прапор URS (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Прапор USSR (редагувати)
Шаблон:Прапор UZB (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:Прапор Uzbekistan (редагувати)
Шаблон:Прапорець (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/! (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/місце (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/серія (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/стандартні номери (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/сторінки (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Публікація/том (переглянути вихідний код) (захищено)
Шаблон:Стаття (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:УДЕ (редагувати)
Шаблон:УМЕ9 (редагувати)
Шаблон:Холодна війна (редагувати)
Шаблон:Цитата (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Шаблон:ЧРІ (редагувати)
Шаблон:Якір (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Arguments (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Check for unknown parameters (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1 (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/COinS (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Identifiers (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Utilities (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/Whitelist (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Citation/CS1/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Collapsible list (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Coordinates (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Coordinates/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:External links (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:If empty (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:InfoboxImage (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/ISO 639 synonyms (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana regions (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana suppressed scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/iana variants (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Lang/data/languages abbr. (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Languages (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Languages/data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:List (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Location map (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Mapframe маркер розташування (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Math (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Multireplace (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbar/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/configuration (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Navbox/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Portal (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Portal/images/other (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-info (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Ref-lang (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Side box (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Side box/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Sources-utils (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:String (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:TableTools (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Unicode data/scripts (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Webarchive (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikibase (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata/Language-codes (переглянути вихідний код) (частково захищено)
Модуль:Wikidata/config (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Wikidata/media (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:WikidataSelectors (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Yesno (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Картка (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Картка/styles.css (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Не перекладено (переглянути вихідний код) (захищено)
Модуль:Якір (переглянути вихідний код) (захищено)

Повернення до сторінки «Розпад СРСР».

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Розпад_СРСР