Яременко Василь Васильович
Васи́ль Васи́льович Яре́менко (нар. 12 лютого 1932, Сінно, Вітебська область, Білорусь[3]) — український філолог, професор, голова Федерації патріотичних видань (з 2003), провідний науковий співробітник НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка (з лютого 2013).
| Василь Яременко | |
|---|---|
| Народився | 12 лютого 1932 (92 роки) або 1932[1] Сєнно, Вітебська область, Білорусь |
| Країна |  СРСР Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | філолог, українознавець, літературознавець, викладач університету, літературознавець |
| Галузь | українська[2], українська література[2], українознавство[2], Ukrainian philologyd[2] і журналістика[2] |
| Alma mater | Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова |
| Науковий ступінь | кандидат філологічних наук |
| Знання мов | українська[2] і німецька[2] |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка, Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка і МАУП |
| Партія | КПРС |
| Діти | Богдан, Ярослав |
| Нагороди |   |
| Звання | професор |
| |
Життєпис
ред.Представник тої частини козацького народу Гетьмана Богдана, що потрапила до козацького стану, приписного козацтва сиріч козацького сословія Царської Росії 18-20 ст. Народився 12 лютого 1932 у місті Сінно Вітебської області, Білорусь.
Батько Василь Макарович (1888–?) — приписний козак, репресований; мати Христина Леонтіївна (1896—1995) — козачка. З 1936 року, коли після 5-літнього перебування у Білорусі родина повернулася в Україну, мешкав у Воскобійники Миргородського району Полтавської області.
Закінчив Великосорочинське педагогічне училище (1951) та філологічний факультет Київського педагогічного інституту (1956—1961). Там же закінчивши аспірантуру (1961—1964), захистив кандидатську дисертацію «Творчість Бориса Грінченка» (1968).
З жовтня 1966 по січень 2001 — викладач, старший викладач, доцент, професор (1994) Київського університету ім. Т. Шевченка.
Заступник голови Товариства української мови у 1989–1990 роках. Член редколегії журналу «Дніпро» (з 1990).
Директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень Міжрегіональної академії управління персоналом (2003—2013).
Володіє словацькою, польською, німецькою, чеською, старослов'янською мовами.
Захоплення: бібліофіл, архіви, шахи, футбольний вболівальник із 1954 року.
Дружина Світлана Михайлівна (*1947) — учитель української мови і літератури гімназії № 117 ім. Лесі Українки. Син Олесь (*1965) — інженер-програміст; син Богдан (*1971) — дипломат, народний депутат України; син Ярослав (*1978) — юрист.
Праці
ред.Автор понад 200 публікацій.
Книги: «Історія української журналістики» (1983, співавтор), «Ключі від рідної хати збереглись» (1992), «Повість врем'яних літ» (1990, переклад, коментарі, післямова), «Євреї в Україні сьогодні…» (2003), «Україна в лещатах сіонізму» (МАУП, 2004).
Упорядник понад 40 книжок, зокрема: «Українська поезія XVI ст.» (1987), «Українське слово» (в 4 т.; т.1, 1994; т.2, 2001; т.3, 2003), «Золоте слово» в 2 т. (2002), творів Б. Грінченка (у 2 т., 1963), П. Куліша, В. Свідзинського, Г. Чупринки, М. Куліша, А. Чайковського, В. Симоненка, рецензент енциклопедичного довідника Миколи Сухомозського та Надії Аврамчук «Україна у світі», який визнано переможцем у відповідній номінації IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007».
У 1998 році опублікував Новий тлумачний словник української мови (у 4 томах), у співавторстві з Оксаною Сліпушко), який автори «Словника української мови» в 11 томах назвали «98-відсотковим плагіатом чистісінької води».[4]
Нагороди та відзнаки
ред.- Лауреат премій ім. Г. Сковороди (1993), «Дружба» (1995), ім. І. Нечуя-Левицького (2006), ім. В. Короленка (2011), ім. В. Винниченка (2012), ім. Олени Пчілки (2016).
- Відмінник освіти України (1997).
- Орден «За заслуги» ІІІ ст. (2002), II ст. (2016[5]), І ст. (2021) [1] [Архівовано 15 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
- ↑ а б в г д е ж Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Яременко Василь Васильович. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 10 серпня 2017. [Архівовано 2017-08-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Василь Німчук. Про сучасну українську тлумачну лексикографію [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова, № 3, 2012.
- ↑ Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України. Архів оригіналу за 14 серпня 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
Джерела
ред.- Видатні українці — Василь Яременко [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Яременко Василь Васильович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] на politicians.com.ua
- Праці В. Яременка на Чтиві [Архівовано 28 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- Василь Яременко: Що написано — неспростовно. Відомий літературознавець — про більшовицькі репресії в літературі, рукописи, зшиті нитками містифікацій, і свою кришталеву мрію. Україна Молода. Номер 153 за 16.10.2012 [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Жиди в Україні сьогодні. Реальність без міфів. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]
- Олег Бабишкін. Василю Яременку — 50 // Київ. університет. — 1982, 22 лют.
- Олекса Мишанич. Повість врем'яних літ // Дніпро. — 1991. — № 10.
- Олесь Гончар. Небуденна подія // Літ. Україна. — 1994. — 29 вер.
- Валерій Шевчук. Початок синтезу // Літ. Україна. — 1996. — 18 лип.
- Валерій Шевчук. Творець духовної ноосфери // Персонал плюс. — 2006, 8-14 лют.
- Наталка Сподаренко. Слово, яке ставить на крило // Сільські вісті. — 2006, 16 лют.
- О. М. Мислива. Яременко Василь Васильович: Бібліографічний покажчик (1963—2018). — К. : Укр. пропілеї, 2019.
- Професор Василь Яременко: «Література має ставити десятки проблем» // Україна молода. — 2020. — 12 лют.
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
