Тимощук Анатолій Олександрович
Анато́лій Олекса́ндрович Тимощу́к (нар. 30 березня 1979, Луцьк) — футболіст, півзахисник. З 2017 року — асистент головного тренера російського ФК «Зеніт». У складі санкт-петербурзького «Зеніта» чемпіон Росії, володар Суперкубка Росії, володар Кубка та Суперкубка УЄФА. У складі мюнхенської «Баварії» дворазовий чемпіон Німеччини, дворазовий володар кубка Німеччини та дворазовий володар Суперкубка Німеччини, переможець Ліги чемпіонів УЄФА.
 | ||||||||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Анатолій Олександрович Тимощук | |||||||||||||||||||||||||||||
| Народження | 30 березня 1979[1][2][3] (45 років) | |||||||||||||||||||||||||||||
| Луцьк, Українська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 181 см | |||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 70 кг | |||||||||||||||||||||||||||||
| Прізвисько | Тимоха, Тімо, Т-44, Толік | |||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Україна
| |||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | опорний півзахисник | |||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Сезони | Команда | Місце | ||||||||||||||||||||||||||||
| 2017– |  «Зеніт»
|
асистент | ||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
Позбавлений державних нагород України[5] | |||||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||||||
Неодноразово критикувався в Україні за те, що продовжував працювати в Росії після російської збройної агресії проти України 2014 року та повномасштабного військового вторгнення РФ до України у 2022 році. З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність і позбавлений усіх нагород[5].
Клубна кар'єра
ред.Вихованець дитячо-юнацької школи «Волині» (перший тренер — Володимир Байсарович) і Київського спортивного ліцею-інтернату.
У «Волині» починав грати на позиції нападника. Перший сезон у його кар'єрі 1995/1996. Зіграв 10 матчів у чемпіонаті, забивши 1 м'яч і одну кубкову гру. В наступному сезоні Анатолій був вже основним гравцем клубу. Зіграв 40 матчів. Зміг забити 6 м'ячів. Але у складі луцького клубу провів лише частину наступного сезону, перейшовши до донецького «Шахтаря».
Дебютував за клуб 1 квітня 1999 року в матчі проти «Югосталі». Відзначився двома голами.
В середині поля заграв вже в «Шахтарі», куди перейшов у 1997 році. У дебютному сезоні зіграв лише 9 матчів. Але забив 3 м'ячі. Поступово почав залучатися до основного складу. А з сезону 1998/1999 грав у Єврокубках.
У донецькому клубі став капітаном команди і справжнім улюбленцем футбольних фанів. Коли визначали символічну збірну «Шахтаря» за всі 70 років (1936—2006) існування команди, то саме Анатолія Тимощука вибрали почесним капітаном. У 2006 році ним зацікавились закордонні клуби, такі як: Ювентус, Феєнорд, Селтік і Рома. Але він перейшов у Зеніт.
Взимку на початку 2007 року санкт-петербурзький «Зеніт» (у якого з'явився надійний спонсор — «Газпром») придбав українського півзахисника за суму близьку до 20 млн. доларів. Цей трансфер став рекордним для колишніх країн СРСР.
У чемпіонаті Росії 2007 «Зеніт» посів перше місце, а українця визнали найкращим гравцем російської Прем'єр-Ліги за підсумками сезону. Швидко став капітаном клубу і в сезоні 2007/2008 став переможцем Кубка УЄФА, а згодом і Суперкубка УЄФА. Влітку 2009 року перейшов до мюнхенської «Баварії».
Дебютував у складі мюнхенського клубу в товариському матчі проти Редд Буллу. Матч закінчився 0:0. Далі він отримував місце на полі. Але на початку другого сезону до 8-го туру чемпіонату Німеччини сидів на лаві запасних. Через пошкодження гравців основного складу повернув собі місце на полі.
Згодом оформив дубль у матчі проти Айнтрахту. Вийшовши на заміну в першому матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів, у якому «Баварія» в гостях обіграла «Марсель» (2:0), хавбек національної збірної України Анатолій Тимощук зіграв свій 100-й матч у складі мюнхенського гранда[6]. В сезоні 2011/2012 став фіналістом Ліги Чемпіонів. «Баварія» програла у фіналі лондонському «Челсі». Але в наступному сезоні став переможцем турніру. Через прихід сильніших гравців втратив місце в основному складі.
Після перемоги в Лізі чемпіонів з «Баварією» у 2013 році Тимощук повернувся в «Зеніт», попри отримані пропозиції від різних клубів по всьому континенту.
На початку липня 2015 уклав контракт із алматинським «Кайратом» (Казахстан) — учасником Ліги Європи.[7]
Анатолій Тимощук у складі «Кайрата» завоював Кубок Казахстану. У протистоянні зі столичною «Астаною» його клуб здобув перемогу 2:1 (Анатолій у свої 36 років провів на полі всі 90 хвилин).
Дебютував у національній збірній: 26 квітня 2000 року в матчі Болгарія—Україна (0:1).
З моменту свого дебюту 2000 року Тимощук став одним із ключових гравців національної збірної України. Він отримав визнання за свою гру під час чемпіонату світу з футболу в 2006 році, в якому Україна досягла чвертьфіналу, отримавши звання «гравець матчу» після гри з Тунісом.
Був капітаном команди після того, як Андрій Шевченко завершив кар'єру в 2012 році. 11 жовтня 2010 в товариському матчі зі збірною Бразилії Тимощук став другим гравцем, що досяг позначки в 100 матчів за національну команду.
20 грудня 2011 Тимощука було визнано найкращим футболістом в історії України.
Матч проти збірної Латвії 31 березня 2015 року став 139-м у кар'єрі Тимощука. 13 серпня 2016 року Тимощук оголосив про завершення кар'єри у національній збірній України.
Тренерська діяльність
ред.16 березня 2017 року став асистентом головного тренера «Зеніту» (Санкт-Петербург, Росія) Мірчі Луческу, підписавши контракт на 2 роки[8]. Станом на березень 2022, продовжує працювати на цій посаді[9].
Державні нагороди
ред.7 січня 2023 року рішенням РНБО «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на 10 років позбавлений державних нагород України, інших форм відзначення.[5]
- Орден «За мужність» III ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України[10] (позбавлений в листопаді 2024[11])
- Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (21 листопада 2015) — за досягнення високих спортивних результатів, вагомий внесок у розвиток вітчизняного футболу, піднесення міжнародного авторитету Української держави[12] (позбавлений в листопаді 2024[13])
- Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (3 червня 2008) — за досягнення визначних спортивних результатів, утвердження міжнародного авторитету українського футболу[14] (позбавлений в листопаді 2024)
Санкції
ред.З 6 січня 2023 року Анатолій Тимощук офіційно доданий до санкційного списку України.[15][16]
Особисте життя
ред.Був одружений з Надією Навроцькою (з 2009 до 2016), з якою має двох доньок-близнят Ноа і Міа (нар. 2010)[17]. Також є хрещеним батьком старшої доньки Андрія Вороніна — Марії.[18] Тимощук у Санкт-Петербурзі одружився вдруге з Анастасією Климовою, росіянкою, PR-художницею, у шлюбі з якою народилося дві доньки.
У Луцьку заснував щорічний дитячий футбольний турнір (у 2007 р. за «Кубок Анатолія Тимощука» змагалися не лише волинські та київські юнаки, а й польські футболісти[19]).
Інше
ред.19 лютого 2017 року, боронячи Авдіївку від російських окупантів, від кулі снайпера загинув зведений брат дружини Тимощука лучанин Максим Гринчишин.[20]
9 травня 2017 року екскапітан збірної України Анатолій Тимощук разом із петербурзькою командою «Зеніт» клав квіти з георгіївською стрічкою до меморіалу «Родина-мать» у Санкт-Петербурзі.[21][22]
Станом на початок повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року Тимощук працював помічником тренера російського «Зеніта». На відміну від інших українських гравців і тренерів (зокрема, Ярослава Ракицького чи Андрія Вороніна), він не звільнився з посади й не залишив Росію. Єдиною заявою Анатолія станом на 6 березня стало повідомлення про неможливість платити аліменти колишній дружині (яка проживає з дітьми в Німеччині) через санкції проти Росії[9]. 11 березня 2022 року УАФ позбавила Тимощука тренерської ліцензії рівня Pro, усіх державних нагород, національних футбольних титулів (чемпіона України, володаря Кубку та Суперкубку) та виключила гравця з офіційного реєстру гравців збірних команд[23][24].
30 березня 2022 року депутати Луцької міської ради позбавили Тимощука звання «Почесний громадянин міста Луцька».[25]
Статистика виступів
ред.Клубна
ред.Станом на 20 лютого 2016 року
| Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Суперкубок | Всього | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
| Волинь | 1995/96 | 10 | 1 | 1 | 0 | – | – | – | – | 11 | 1 |
| 1996/97 | 38 | 6 | 2 | 0 | – | – | – | – | 40 | 6 | |
| 1997/98 | 14 | 1 | 2 | 0 | – | – | – | – | 16 | 1 | |
| Всього | 62 | 8 | 5 | 0 | – | – | – | – | 67 | 8 | |
| Шахтар | 1997/98 | 9 | 3 | – | – | – | – | – | – | 9 | 3 |
| 1998/99 | 18 | 2 | 3 | 0 | 2 | 0 | – | – | 23 | 2 | |
| 1999/00 | 23 | 0 | 3 | 0 | 2 | 0 | – | – | 28 | 0 | |
| 2000/01 | 25 | 4 | 5 | 1 | 11 | 0 | – | – | 41 | 5 | |
| 2001/02 | 26 | 3 | 7 | 1 | 6 | 1 | – | – | 39 | 5 | |
| 2002/03 | 30 | 4 | 6 | 1 | 4 | 0 | – | – | 40 | 5 | |
| 2003/04 | 29 | 6 | 6 | 1 | 6 | 0 | – | – | 41 | 7 | |
| 2004/05 | 25 | 4 | 5 | 0 | 10 | 0 | 1 | 0 | 41 | 4 | |
| 2005/06 | 27 | 5 | 2 | 1 | 8 | 0 | 1 | 0 | 38 | 6 | |
| 2006/07 | 15 | 1 | 2 | 1 | 8 | 0 | 1 | 0 | 26 | 2 | |
| Всього | 227 | 32 | 39 | 6 | 57 | 1 | 3 | 0 | 326 | 39 | |
| Зеніт | 2007 | 29 | 4 | 5 | 5 | 8 | 1 | – | – | 42 | 10 |
| 2008 | 27 | 6 | – | – | 16 | 0 | 1 | 0 | 44 | 6 | |
| 2009 | 11 | 0 | – | – | 3 | 2 | – | – | 14 | 2 | |
| Всього | 67 | 10 | 5 | 5 | 27 | 3 | 1 | 0 | 100 | 18 | |
| Баварія | 2009/10 | 21 | 0 | 4 | 0 | 7 | 1 | – | – | 32 | 1 |
| 2010/11 | 26 | 3 | 4 | 0 | 6 | 1 | 1 | 0 | 37 | 4 | |
| 2011/12 | 23 | 0 | 4 | 0 | 12 | 0 | – | – | 39 | 0 | |
| 2012/13 | 16 | 1 | 3 | 0 | 4 | 0 | 1 | 0 | 24 | 1 | |
| Всього | 86 | 4 | 15 | 0 | 29 | 2 | 2 | 0 | 132 | 6 | |
| Зеніт | 2013/14 | 22 | 0 | 1 | 0 | 5 | 0 | 1 | 0 | 29 | 0 |
| 2014/15 | 11 | 0 | 1 | 0 | 9 | 0 | 0 | 0 | 21 | 0 | |
| Всього | 33 | 0 | 2 | 0 | 14 | 0 | 1 | 0 | 50 | 0 | |
| Кайрат | 2015 | 10 | 0 | 1 | 0 | 6 | 0 | 0 | 0 | 16 | 0 |
| 2016 | 2 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 3 | 0 | |
| Всього | 12 | 0 | 1 | 0 | 6 | 0 | 1 | 0 | 20 | 0 | |
| Всього за кар'єру | 487 | 54 | 67 | 11 | 133 | 6 | 8 | 0 | 695 | 71 | |
Матчі за національну збірну
ред.
Титули
ред.«Шахтар»
ред.- Чемпіонат України з футболу
- Кубок України з футболу:
- Суперкубок України з футболу:
- Найкращий український футболіст року (за версією видання «Український футбол»): 2002, 2006, 2007
- Футболіст року в чемпіонаті України (за версією видання «Команда»): 2002
«Зеніт»
ред.- Чемпіонат Росії з футболу:
- Суперкубок Росії
- Кубок УЄФА:
- Володар (1): 2007/08
- Суперкубок УЄФА:
- Володар (1): 2008
«Баварія»
ред.- Ліга чемпіонів УЄФА
- Чемпіонат Німеччини з футболу:
- Кубок Німеччини з футболу:
- Суперкубок Німеччини з футболу
.png){kind=link}
«Кайрат»
ред.- Переможець Кубку Казахстану з футболу (1): 2015
- Переможець Суперкубку Казахстану з футболу (1): 2016
- Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006
- Учасник чемпіонату Європи 2012
- Учасник чемпіонату Європи 2016
Цікаві факти
ред.- В юності кумиром Тимощука був Лотар Маттеус. Капітанська пов'язка з кольорами німецького прапора, яку певний час носив капітан «Шахтаря», колись належала саме цьому футболістові.
- Одна з улюблених пісень — «911» («Океан Ельзи»).
- Учасник матчу «Друзі Зідана» — «Друзі Роналду» (у команді француза). Товариші з команди називали його «Timo».
- На сайті «гірників» під час опитування, присвяченого 70-річчю «Шахтаря», уболівальники обрали Анатолія Тимощука капітаном символічної збірної всіх часів.
- Любить «бонсай».
- Єдиний український футболіст, який став прототипом для літературного персонажа (Тимофій Онищук з книги донецького письменника Ярослава Вєрова «Господин Чичиков»).
- У 17-річному віці (сезон 1995—1996) паралельно з виступами за «Волинь» Луцьк, також брав участь у аматорському чемпіонаті України з футболу у складі команди ЕНКО (Луцьк) і відз��ачився трьома голами в трьох поєдинках.
Примітки
ред.- ↑ Transfermarkt.de — 2000.
- ↑ BDFA
- ↑ As — Madrid: PRISA, 1967. — ISSN 1888-6671
- ↑ https://web.archive.org/web/20150212233145/http://www.fc-zenit.ru/teams/zenit/players/11675.html
- ↑ а б в Указ Президента України від 7 січня 2023 року № 4/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"»
- ↑ Carpe diem. Анатолий Тимощук провёл свой 100-й матч за «Баварию» [Архівовано 30 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Офіційно. Анатолій Тимощук — гравець «Кайрата». Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 6 липня 2015.
- ↑ Анатолий Тимощук вошел в тренерский штаб «Зенита». fc-zenit.ru (ru-RU) . Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
- ↑ а б Анатолій Тимощук відмовляється платити аліменти колишній дружині через війну — Футбол Сьогодні, 6 березня 2022. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
- ↑ Указ Президента України № 697/2006 від 19 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 26 жовтня 2013.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №779/2024 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 листопада 2024 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
- ↑ Указ Президента України від 21 листопада 2015 року № 650/2015 «Про нагородження відзнакою «Іменна вогнепальна зброя»» // Порошенко озброїв футболістів збірної України вогнепальною зброєю перед Євро-2016 (документ), сайт ІнА «Українські Новини», 2016-03-23
- ↑ Президент України позбавив державних нагород футболіста-зрадника. РБК-Украина (укр.). Процитовано 30 листопада 2024.
- ↑ Указ Президента України № 512/2008 від 3 червня 2008 року «Про присвоєння А. Тимощуку почесного звання „Заслужений працівник фізичної культури і спорту України“»
- ↑ ТИМОЩУК Анатолій Олександрович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 13 березня 2023. [Архівовано 2023-03-13 у Wayback Machine.]
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №4/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
- ↑ Тимощук затягує всі судові процеси: колишня дружина екс футболіста розповіла про розлучення. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 24 листопада 2020.
- ↑ Кого брати в хрещені батьки[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ На Волині стартував «Кубок Анатолія Тимощука»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ «Максим Гринчишин допомагав Толіку влаштуватися у європейський клуб», — агент Тимощука. www.volyn24.com. 22 лютого 2017. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018.
- ↑ Екс-капітан збірної України з футболу "засвітився" на параді в Росії з георгіївською стрічкою - Новини - Український тиждень, Тиждень.ua. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 11 травня 2017.
- ↑ Екс-капітан збірної України з футболу Тимощук з георгіївською стрічкою взяв участь у параді в Санкт-Петербурзі. ФОТОрепортаж+ВІДЕО, Цензор. НЕТ, 11.05.2011
- ↑ УАФ офіційно викреслила Тимощука з історії українського футболу. football.ua. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ ОФІЦІЙНО. РІШЕННЯ КДК УАФ ЩОДО АНАТОЛІЯ ТИМОЩУКА. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Анатолія Тимощука позбавлено звання “Почесний громадянин міста Луцька”. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
Посилання
ред.- Тимощук Анатолій Олександрович у соцмережі «Facebook»
- Тимощук Анатолій Олександрович у соцмережі «Твіттер»
- Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
- Статистика на fussballdaten.de [Архівовано 5 червня 2010 у Wayback Machine.] (нім.)
- Рекорди старожила національної збірної України. ВІДЕО [Архівовано 27 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Виступи за збірну на сайті «Футбольная Украина» [Архівовано 15 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на сайті «National Football Teams» [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Профіль гравця на сайті worldfootball.net [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Тимощук А. в єврокубках за українські команди на сайті kopanyi-myach.info [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
Джерела
ред.- Часопис «Футбол» — 2006. — спецвипуск № 06 (53), 18 травня
- «Великие клубы» № 3 (26), березень 2007 р.