Софроній (Дмитрук)

Дмитро Савович Дмитрук народився 15 лютого 1940 року в селі Мнишин Гощанського району Рівненської області.

Після закінчення середньої школи у 1957 році працював на будівництві. З 1960 року служив у лавах Радянської армії.

З 1962 по 1966 роки навчався у Московській духовній семінарії, з 1966 по 1970 роки — у Московській духовній академії, після закінчення якої отримав науковий ступінь кандитата богослов'я. З 1970 по 1972 роки працював при Московській духовній академії професорським стипендіатом, співробітником Церковно-археологічного кабінету і старшим екскурсоводом, викладав у Московській духовній семінарії.

24 листопада 1968 року висвячений у сан диякона. 12 квітня 1971 року прийняв чернецтво з ім'ям «Софроній» на честь святителя Софронія Іркутського. 7 січня 1973 року висвячений у сан ієромонаха. У 1977 році зведений у сан ігумена.

У 1974—1979 роках викладав у Московських духовних академії і семінарії.

З жовтня 1979 року був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Старий Коврай Чорнобаївського району Черкаської області. У 1980—1987 роках був настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Черкасах, у 1987—1989 роках — настоятелем Спасо-Преображенського храму в місті Городище Черкаської області, у 1989—1992 роках — настоятелем Борисо-Глібського собору в місті Бориспіль Київської області, благочинним Бориспільського округу.

У 1992 році зведений у сан архімандрита.

9 серпня 1992 року у Пантелеймонівському храмі Києва висвячений на єпископа Черкаського і Канівського, керівника новоствореної Черкаської єпархії.

3 листопада 2000 року зведений у сан архієпископа.

З 1 жовтня по 30 грудня 2001 року тимчасово керував Полтавською єпархією.

24 вересня 2008 року зведений у сан митрополита.

Помер 22 червня 2020 року після довготривалої хвороби^[1]. Похований на території Михайлівського кафедрального собору міста Черкаси^[5]

Митрополит Софроній був основним і відкритим прибічником автокефалії Української православної церкви серед її єпископату.

2005 року, після Помаранчевої революції, митрополит Софроній звернувся до єпископату УПЦ, закликавши негайно домагатися автокефалії для УПЦ, користуючись сприятливою політичною ситуацією^[3][6]:

Єпископат відкрито не підтримав звернення, але, водночас, не прозвучало ніякого засудження і не було застосовано жодних санкцій. Надалі митрополит Софроній продовжував відстоювати свою позицію.

2008 році на Архієрейському Соборі УПЦ, що відбувався напередодні візиту в Україну патріархів Константинопольського та Московського, під час обговорення зміни статусу із «самоврядної Церкви з правами широкої автономії» на власне автономну Церкву був єдиним, хто активно підтримав цю ідею.

2008 року архієпископ Софроній був зведений у сан митрополита. Ймовірно, це було обумовлено бажанням єпископату врівноважити активну проросійську політику митрополита Одеського Агафангела рівним за статусом архієреєм з активною патріотичною позицією.

2018 року митрополит Софроній заявив в інтерв'ю виданню «Главком»:

В кінці 2018 заявив що він «ні туди ні сюди» і що МП не залишиться."Я не згадую під час служби патріарха … У незалежної держави повинна бути незалежна церква. А виходить так, що ніби ми і незалежна держава, а ліземо у тенета до греків. А яка різниця, Константинополь чи Москва? Я би вам сказав зараз, що слід далі робити, якби я у руках тримав Томос, знав, про що там написано. Тож дочекаймося.". Після отримання ПЦУ Томосу про Автокефалію митрополит так і не перейшов до неї.^[9]

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (1 грудня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[10]
• Орден «За заслуги» I ст. (22 січня 2014) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[11]
• Орден «За заслуги» II ст. (22 липня 2008) — За вагомий особистий внесок у розвиток духовності в Україні, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі^[12]
• Орден «За заслуги» III ст. (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність^[13]

• Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня (Російська православна церква)
• Орден святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (Російська православна церква)

• Орден козацької слави II ступеня

Митрополит є Почесним громадянином Черкас.

• Архиєп. Софроній (Дмитрук): «Наш подвиг сьогодні — достойне свідчення про Христа» (2002)
• «Альтернативи незалежній Українській церкві немає» (15.07.2005)
• Архиепископ Черкасский Софроний пригрозил предать нынешних «слуг народа» анафеме (6.04.2007)
• Архиепископ Софроний: «Теперь Черкасщина не выжженный пустырь…» Черкасской епархии Украинской Православной Церкви — 15 лет (14.08.2007)
• Архиепископ Черкасский и Каневский СОФРОНИЙ. «Гибель православних храмов нужно воспринимать как наказание Божие для вразумления и как отнятие святыни за грех»^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Архиепископ Черкасский и Каневский Софроний: «Благодать Божия есть в каждом освященном храме»
• Митрополит Софроній (Дмитрук): «Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України» (15.05.2009)

• Біографія на офіційному сайті УПЦ
• Слово архімандрита Софронія (Дмитрука) при нареченні його в єпископа Черкаського і Канівського
• Звернення до єпископату Української Православної Церкви