Вікіпедія

Собаче серце (повість)

книга
(Перенаправлено з Собаче серце)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Собаче серце.

«Собаче серце» — сатирико-фантастична повість російського письменника Михайла Булгакова[1][2][3].

Собаче серце
рос. Собачье сердце
Жанрсатира, повість[d] і наукова фантастика
Формароман
АвторМихайло Булгаков
Моваросійська
Написано1925
Опубліковано1968
Країна СРСР
CMNS: Цей твір у Вікісховищі
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

Історія

ред.

Повість було написано в 1925 році, але не видано (через вплив Лева Каменєва). Згодом Булгаков написав п'єсу за мотивами твору і в 1926 році намагався поставити її в Московському художньому театрі. Тим не менше, спектакль було скасовано після того, як рукопис і копії було конфісковано таємною поліцією, або ОГПУ. Зрештою, Максим Горький втрутився і отримав рукопис[4].

Перша публікація у світі відбулася в 1968 році одночасно в журналі «Грані» (Франкфурт) та в журналі Алека Флегона «Студент» (Лондон). І лише в 1987 році книгу було видано в СРСР (6-й номер журналу «Знамя»), понад 60 років після її написання, але популярність у читачів повісті Булгакова дав Самвидав.

Сюжет

ред.

Москва, грудень 1924. Видатний хірург професор Пилип Пилипович Преображенський відкрив ефективний метод омолодження. Продовжуючи роботу, він задумав небувалий експеримент — операцію з пересадки собаці людських гіпофіза і яєчок. Для досліду професор обрав бездомного пса Шарика. Результати операції перевершили всі очікування: Шарик поступово почав приймати не лише людську подобу, але також і риси, характерні для донора пересаджених органів, Клима Чугункіна, — п'янство і грубощі.

Історія собаки, що перетворився на людину, швидко стала відома в медичних колах, а потім виявилася надбанням і бульварної преси. Професору Преображенському висловлюють своє захоплення колеги, Шарика демонструють у медичному лекторії, а до будинку професора починають приходити зацікавлені.

Тим часом Шарик потрапляє під вплив комуністичного активіста Швондера, який переконав Шарика, що той — пролетар, який страждає від гноблення буржуазії (в особі професора Преображенського та його асистента доктора Борменталя), і налаштовує його проти професора. Згодом Шариков стає завідувачем відділу очистки Москви від бездомних тварин. Збирається одружитись та жити в квартирі Преображенського. Після доносу на професора його асистент Борменталь не витримує нахабства Шарикова, і через 10 днів у квартирі професора Преображенського знову живе собака.

Персонажі

ред.
  • Шарик — безпритульний пес, якого професор Преображенський підібрав на московській вулиці.
  • Шариков Поліграф Поліграфович — людина, в яку перетворюється пес після виконаної проф. Преображенським операції.
  • Преображенський Пилип Пилипович — блискучий хірург, «величина світового значення», який проживав в 1920-ті роки в Москві.
  • Борменталь Іван Арнольдович — молодий доктор, асистент проф. Преображенського.
  • Буніна Зінаїда Прокопівна — дівчина, «соціал-служниця» проф. Преображенського.
  • Іванова Дарина Петрівна  — кухарка проф. Преображенського.
  • Федір — швейцар будинку, де проживає проф. Преображенський.
  • Клим Григорович Чугункін — загиблий в бійці злодій-рецидивіст, алкоголік і хуліган, чий гіпофіз і насінні залози використовувалися для пересадки Шарику.
  • Швондер — голова комітету будинку.
  • В'яземська — завідувачка культвідділу будинку.
  • Пеструхін і Жаровкін — товариші по службі Швондера, члени комітету будинку.
  • Петро Олександрович — нарком охорони здоров'я, пацієнт і хороший знайомий професора Преображенського.
  • Васнецова — друкарка підвідділу очищення МКХ.

Повість як політична сатира

ред.

Найбільш поширене політичне тлумачення повісті прив'язує її до самої ідеї «російської революції», «пробудження» соціальної свідомості пролетаріату. Шаріков традиційно сприймається як алегоричний образ люмпен-пролетаріату, який несподівано для себе отримав велику кількість прав і свобод, але швидко виявив егоїстичні інтереси і здатність зраджувати і знищувати як собі подібних (колишній безпритульний пес піднімається по соціальних сходах, знищуючи інших безпритульних тварин), так і тих, хто наділив їх цими правами. Вважається, що в повісті Булгаковим були передбачені масові репресії 1930-х років[5].

Ряд булгакознавців вважає, що «Собаче серце» є політичною сатирою на керівництво держави середини 1920-х років, а кожен з персонажів має прообраз серед політичної верхівки країни в той час. Зокрема, прообразом Шарікова-Чугункіна є Сталін (у обох «залізне» друге прізвище), професора Преображенського — Ленін (перетворив країну), доктора Борменталя, який постійно конфліктує з Шаріковим — Троцький (Бронштейн), Швондера — Каменєв, асистентки Зіни — Зінов'єв, Дар'ї — Дзержинський і так далі[6].

Цензура

ред.

На читанні рукописів повісті під час зборів літераторів в Газетному провулку був присутній агент ОГПУ, який охарактеризував твір так:

  [...] такі речі, прочитані в блискучому московському літературному гуртку, набагато небезпечніші безкорисно-нешкідливих виступів літераторів 101-го сорту на засіданнях «Всеросійського Союзу Поетів».[7]  

Перша редакція «Собачого серця» містила практично відкриті натяки на ряд політичних персон того часу, зокрема на радянського представника в Лондоні Християна Раковського та ряд інших функціонерів, відомих серед радянської інтелігенції скандальними любовними пригодами.[8]

Булгаков сподівався опублікувати «Собаче серце» в альманасі «Надра», однак повість порекомендували навіть не віддавати на читання в Головний літературний відділ. Микола Ангарський, якому твір сподобався, зумів передати його Леву Каменєву, однак той заявив, що «цей гострий памфлет на сучасність друкувати в жодному разі не можна». У 1926 році під час проведення в квартирі Булгакова обшуку рукописи «Собачого серця» було вилучено і повернуто авторові тільки після клопотання Максима Горького три роки по тому.[5].

У самвидаві повість поширювалася вже на початку 1930-х років.

Цікаві факти

ред.
  • Операцію над Шариком професор проводить у період від 24 грудня до 6 січня — від католицького до православного Святвечора. Перетворення Шарика відбувається 7 січня, в Різдво[9].
  • Існує думка, що Шарикова можна сприймати як носія демонічного начала. Це можна побачити в його зовнішності: волосся в нього на голові «жорстке, ніби кущами на викорчуваному полі», як у чорта. В одному з епізодів Шариков показує професору Преображенському дулю, а одне зі значень російського слова «шиш» (укр. дуля) — здиблене волосся на голові чорта[9]:642.
  • Можливо, прототипом проф. Преображенського став для автора його дядько, брат матері, Микола Покровський, лікар-гінеколог. Його квартира в деталях збігається з описом квартири Філіпа Філіповича, і, крім того, він мав собаку. Цю гіпотезу в мемуарах підтверджує також перша дружина Булгакова, Тетяна Лаппа[10]. Прототипами пацієнтів професора Преображенського були знайомі письменника і відомі громадські діячі того часу[9]:642-644. Але існують і інші гіпотези в тому числі академік Іван Петрович Павлов, відомий своїми дослідами з собаками, а також складними відносинами із радянською владою, (докладніше про них розказано в статті Пилип Пилипович Преображенський).
  • У медичній практиці трансплантації «залоз мавпи» намагався розробити хірург Серж Воронов[ru]. Метод Воронова в 1920-х роках був вельми модним[11][12]. Поет Едвард Естлін Каммінгс оспівував «знаменитого доктора, який „вставляє мавпячі залози в мільйонерів“», чиказький хірург Макс Торек згадував, що «розкішні бенкети та вечірки, як і інші простіші зібрання медичної еліти, були наповнені шепотом — „залози мавпи“»[13]. Журналістка Тетяна Батенєва на сторінках газети «Известия» висловила припущення, що саме Воронов, можливо, став прототипом персонажа повісті Михайла Булгакова «Собаче серце» (1925) — професора Преображенського, який професійно практикує «омолодження», пересаджуючи мавпячі яєчка багатим клієнтам[14].
  • Будинкові комітети, на які нарікав професор Преображенський, і один з яких очолював Швондер, дійсно працювали після революції дуже погано. Як приклад можна навести припис жителям Кремля від 14 жовтня 1918 року[15]: «[…] будинкові комітети абсолютно не виконують покладених на них законом обов'язків: бруд на дворах і площах, у будинках, на сходах, у коридорах і квартирах жахливий. Сміття від квартир не виноситься тижнями, стоїть на сходах, поширюючи заразу. Сходи не тільки не миються, але й не підмітаються. На дворах тижнями валяється гній, покидьки, трупи дохлих кішок і собак. Всюди бродять бездомні кішки — постійні носії зарази. У місті ходить „іспанська“ хвороба, що зайшла і в Кремль і вже дала смертні випадки…»
  • Абирвалг[ru] — друге слово, яке вимовив Шарик після перетворення зі собаки на людину — це вимовлене навпаки слово «Главриба» — Головне управління рибальства і державної рибної промисловості при Народному комісаріаті продовольства[ru], яке в 1922—24 роках було головним господарським органом, що відав рибальськими угіддями РРФСР. Першим подібно сконструйованим словом стало «абир» (від «риба»). Шарик вимовляв це слово в зворотному порядку, оскільки, коли був псом, вчився читати, використовуючи вивіску «Главриби», зліва від якої завжди стояв міліціонер, тому Шарик підходив до вивіски з правого боку і читав справа наліво.
  • Прототип «Калабуховського будинку[ru]», в якому розгортаються основні події повісті, є прибутковий будинок архітектора С. Ф. Кулагіна[ru] (будинок № 24 по вулиці Пречистенка[ru]), побудований на його гроші 1904 року.
  • Протягом усієї повісті професор Преображенський постійно наспівує «От Севильи до Гренады… В тихом сумраке ночей». Цей рядок — із романсу Чайковського «Серенада Дон Жуана», вірші до якого взято з поеми О. К. Толстого «Дон Жуан»[ru]. Можливо, таким чином Булгаков обіграв рід занять професора: персонаж поеми Толстого відомий своїми сексуальними пригодами, а професор повертає сексуальну молодість своїм зів'ялим пацієнтам[16].
  • Рок-гурт «Агата Крісті» записав пісню «Собаче серце», текст якої являє собою монолог Шарика.

Екранізації

ред.

Адаптації в музиці

ред.

Переклади українською

ред.
  • Михаїл Булгаков. Собаче серце. Переклад з російської: С. Андрющенко. Київ: Форс (ЕКСМО Україна), 2017. 128 стор. ISBN 978-617-7347-49-0 (Серія «Читака»)

Вивчення в школі

ред.

За програмою МОН України «ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА» для загальноосвітніх навчальних закладів 5–9 класи (2012 р. зі змінами 2015—2017 рр.) повість «Собаче серце» вивчається в 9 класі[18].

Література

ред.
  1. ↑ Mikhail Bulgakov The Heart of a Dog Summary. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  2. ↑ Eugenics, Rejuvenation, and Bulgakov 's Journey into the Heart of Dogness Yvonne Howell (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019. [Архівовано 2019-05-17 у Wayback Machine.]
  3. ↑ REES Department Continues “Revolutions” Film Series with “Heart of a Dog”. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019. [Архівовано 2019-05-17 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Cornwell, Neil; Nicole Christian (1998). Reference Guide to Russian Literature. Taylor & Francis. с. 103. ISBN 1-884964-10-9, ISBN 978-1-884964-10-7. Архів оригіналу за 7 липня 2014. Процитовано 22 квітня 2013.
  5. ↑ а б Собачье сердце. Михаил Булгаков — Булгаковская энциклопедия. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 14 грудня 2017.
  6. ↑ Галинская И. Л. Наследие Михаила Булгакова. Михаил Булгаков и его время глазами нового поколения. Архів оригіналу за 5 вересня 2019. Процитовано 14 грудня 2017.
  7. ↑ Собачье сердце. Михаил Булгаков — Булгаковская энциклопедия. Архів оригіналу за 22 липня 2009. Процитовано 14 грудня 2017.
  8. ↑ Собачье сердце. Михаил Булгаков - Булгаковская энциклопедия. Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 14 грудня 2017.
  9. ↑ а б в Соколов Б. М. Булгаков. Энциклопедия: персонажи, прототипы, произведения, друзья и враги, семья. — М. : Эксмо, 2005. — С. 642. — ISBN 5699229280.
  10. ↑ Т. Н. Лаппа не залишила власноручних мемуарів, тому підтвердження залишається на совісті незазначеного інтерв'юера.
  11. ↑ Paul Ferris. The history of cell therapy and its use in modern clinics // The New York Times : newspaper. — 1973. — . — 12.
  12. ↑ Arlene Judith Klotzko. Science matters // Financial Times. — 2004. — . — 05.
  13. ↑ Sengoopta, Chandak. (August 1, 2006) History Today Secrets of Ethernal Youth. Volume 56; Issue 8; Page 50. (A review of how the discovery of hormones, the body's chemical messengers, revolutionized ideas of human nature and human potential in the twentieth century.)(англ.)
  14. ↑ Батенева Т. (19 листопада 1999). Свиное сердце. Известия. Архів оригіналу за 2 січня 2006. Процитовано 4 листопада 2011.
  15. ↑ Александр Колесниченко. Тайны кремлёвской квартиры Ленина. Как жил и работал вождь революции // Аргументы и факты : газета. — 2014. — № 3. — Число 15 (1). Архівовано з джерела 12 лютого 2022. Процитовано 12 лютого 2022.
  16. ↑ Сахаров В. И. Михаил Булгаков: загадки и уроки судьбы. — М. : Жираф, 2006. — С. 151.
  17. ↑ ЧЕПАЛОВ, Олександр. Шариков-Франкенштейн як символ революції.
  18. ↑ МОН України — НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ ДЛЯ 5-9 КЛАСІВ. 2017 рік. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 9 лютого 2022. [Архівовано 2022-01-25 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Собаче серце (повість)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Собаче_серце_(повість)&oldid=43849652