Семюел Лірой Джексон

Народився 1948 року в Вашингтоні.^[4] Його дитинство пройшло на Півдні США, в місті Чаттануга, штат Теннессі, де й досі існує певна расова упередженість. Він пам'ятає написи на дверях магазинів та кав'ярень: «Неграм і собакам вхід заборонено». Семюел був одинаком у родині, бо батько невдовзі після народження сина вступив до армії і не дуже переймався його долею. Коли ж мати почала вимагати гроші на виховання дитини, то він взагалі звільнився з армії і зник у невідомому напрямку. Вже дорослим Семюел бачився з батьком, що з'явився у Канзас-Сіті (штат Міссурі), але з тієї зустрічі виніс прикре усвідомлення того, що у батька немає жодних батьківських почуттів. Сина виховувала мати, Елізабет Джексон, та батьки матері, бо вона мусила працювати. Власне від матері він і перейняв любов до кіно, бо це була єдина розвага їхньої родини, котру вони могли собі дозволити.

Після закінчення школи вивчав акторську майстерність у коледжі «Моргаус» в Атланті. Оскільки це були часи протесту проти війни у В'єтнамі та усвідомлення чорношкірим населенням США своєї ідентичності, то й молодий Джексон належав до активістів боротьби за права чорношкірого населення. Він та його колеги зайняли приміщення коледжу і протягом двох з половиною днів тримали заручниками викладачів вимагаючи ввести викладання предметів з історії та культури їхнього народу.

За насильницькі дії Семюела на певний час відрахували з коледжу, але після поновлення навчання він став віддавати більше часу науці, ніж політиці.

Після закінчення коледжу Семюел разом з колегами на початку 1970-х років організував в Атланті театральну трупу «Лише ми» (Just Us), в якій здобував перший практичний досвід. Потім працював у театрах Сан-Франциско та Нью-Йорка, почав з'являтися в незначних ролях на телебаченні, і у кіно дебютував у фільмі режисера Мілоша Формана «Регтайм» в ролі одного з афроамериканських активістів, що окупували міську бібліотеку. Але помірковане визнання йому принесли ролі в чотирьох фільмах Спайка Лі, що також відомий як активіст руху за права афроамериканської меншини. Співпраця Лі та Джексона базувалася не лише на спільних політичних переконаннях, а й на тому, що обоє походять з Атланти і Лі також навчався у коледжі «Моргаус», хоча й дещо пізніше, ніж Джексон. Спочатку Джексон з'являється у фільмі Лі «Шкільне приголомшення», потім у наступних стрічках цього режисера «Роби вірні речі» та «Більше хороших блюзів».

Найвдалішим був їхній четвертий спільний фільм «Тропічна лихоманка». За роль Ґейтора, харизматичного наркомана, Джексон здобув нагороду Спілки нью-йоркських кінокритиків. Ця роль також справила на журі Каннського кінофестивалю 1991 року таке враження, що актору було присуджено спеціальний приз за найкраще виконання другопланової ролі (в Каннах вручають приз лише за найкраще виконання головної ролі).

Переломним моментом його кар'єри стала роль найманого вбивці Джулса в фільмі «Кримінальне чтиво», котрий залюбки цитує Біблію перед виконанням своєї «роботи». За цю роль актор мав номінації на «Золотий глобус» та «Оскар», але хоча й не отримав ці нагороди, зате надійшло безліч пропозицій ролей в інших фільмах. Відтоді він знімається безупинно і є одним з найбільш зайнятих акторів американського кіно.

Джексон є надзвичайно різнобічним актором. Про його комедійне обдарування свідчить хоча б пародійна стрічка «Заряджена зброя». Якщо вимірювати успіх актора розміром гонорару за фільм, то за роль у стрічці «Посередник» Семюел отримав 5 мільйонів доларів. У трилогії приквелів «Зоряних воєн» зіграв Мейса Вінду.

Наприкінці червня 2021 року американська Академія кінематографічних мистецтв і наук оголосила про нагороду актора почесним «Оскаром», спеціальна церемонія відбулась 15 січня 2022 року^[5].

Джексон періодично грає в театрі — наприклад, головну роль нащадка поневолених афроамериканців у бродвейській п'єсі Огаста Вілсона «Урок фортепіано», що принесла йому номінацію на театральну премію «Тоні» у 2023 році. У 2024 році актор переніс цей образ на кіноекран в однойменній екранізації п'єси.

З 1970 року супутницею його життя є афроамериканська акторка ЛаТаня Річардсон. Офіційно вони взяли шлюб 1980 року. Зараз виховують 16-річну доньку Зої. Джексон говорить, що в минулому він завдав своїй дружині багато прикростей через алкоголь, наркотики та інших жінок. Витримка та віра ЛаТані врятували Семюелю не лише професійну кар'єру, але й життя. Про наркотичну залежність чоловіка вона дізналася лише тоді, коли знайшла його непритомним у ванні після прийому чергової дози. Саме вона змусила Семюела після цього випадку наприкінці 1980-х років пройти лікування. Завдяки їй він повернувся до нормального життя та зміг отримати ролі в кіно. Джексони все життя прожили в Нью-Йорку, бо Семюел в ті часи частіше грав у театрах на Бродвеї, але після зливи кінопропозицій після успіху «Кримінального чтива» у 1994 сім'я перебралася до Лос-Анджелеса.

Згідно з даними вебсайтів The Numbers і Rotten Tomatoes, найвідомішими ролями Семюела Л. Джексона в кіно є Рей Арнольд у «Парку Юрського Періоду» (1993), Мейс Вінду в приквельній трилогії «Зоряних війн» (1999—2005) і Нік Ф'юрі у багатьох фільмах кіновсествіту Marvel^[6][7]. Кінокритики також високо оцінили низку інших стрічок за участю актора, зокрема роботи режисера Квентіна Тарантіно («Кримінальне чтиво», «Убити Білла 2», «Джанґо вільний»), а також фільми «Роби як треба!» (1989), «Загроза суспільству» (1993), «Зухвалий» (1994), «Прихисток Єви» (1997) та «Поза полем зору» (1998). Окрім того, Джексон знаний своїм озвучуванням одного з героїв мультфільму «Суперсімейка» 2004 року та його продовження 2018 року^[7][8].

• Семюел Л. Джексон на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who»
• Семюел Лірой Джексон на сайті IMDb (англ.)