Саравак

Майже до XIX століття усім островом Борнео правив султан, але в умовах бездоріжжя і непрохідних джунглів його влада була не досить міцною, а подекуди — взагалі номінальна. З усіх країн на острів приїжджали колоністи — китайці, малайці, філіппінці. Також на острові постійно спалахували міжусобні війни.

Плем'я Ібан (морські даяки або морські пірати — проживали переважно глибоко в джунглях) — одне з найчисельніших даякських племен.

В 1839 році сер Джеймс Брук, відставний чиновник Британської Ост-Індської компанії, за збігом обставин поїхав на Борнео з дорученням від правителя Сінгапура. У нього був добре споряджений військовий корабель. Він, освічений і з досвідом, швидко здобув довіру Султана, який надалі став з ним радитися з приводу придушення малайського і даякського повстання в Сараваці. Отримавши повноваження від Султана, Джеймс Брук висадився в Сараваку, провів невелику військову операцію й умілу дипломатичну місію, за десять днів навів порядок і зупинив повстання. За домовленістю з султаном, Джеймс Брук отримав у володіння невелику область на річці Саравак, де від заснував місто Кучінг в 1842. Так почалась династія Білих Раджів, яка була дуже успішною.

Білі раджі, використовуючи політику «розділяй і владарюй», отримали високий авторитет у племен і змогли навести порядок.

Сред даяків був поширений звичай полювання на голови, що призводив до самознищення, з яким намагалися боротися білі раджі.

З 1868 по 1917 країною правив другий раджа — Чарльз Ентоні Джонсон Брук, племінник Джеймса. він шляхом продуманих і суворих заходів зумів зупинити полювання за головами і організувати в Сараваку мирний розвиток.

Третій Раджа Чарльз Вайнер Брук правив майже до японської окупації Сараваку в 1941.

Японська імперія зайняла Саравак в 1941 і утримувала всю війну, доки Саравак не був звільнений австралійськими військами в 1945.

Японська окупація Сараваку була неочікуваною і важкою, особливо для англійців. Отримавши неочікувану і суцільну поразку, англійці не вигадали нічого кращого, ніж оголосити тотальну партизанську війну проти японців, апелюючи до старих даякських традицій. За голову кожного японця призначалась нагорода в розмірі десяти доларів.

Японці випадково помітили, що одиночні патрулі, які направлялися в джунглі, стали зникати. Зачаївшись в джунглях, даяки з духовими трубками жадібно чекали свої 10 доларів, але жодним рухом не показували японцям свою нелояльність чи ворожість. Японці не відразу зрозуміли, що відбувається, але надалі стали патрулювати ліси добре озброєними компактними групами, через що прибутки даяків стали стрімко зменшуватися.

Ідея порятунку була винайдена швидко. Замість озброєних японців на роль десяти доларів повністю могли підійти китайські колоністи — мертві вони не говорять! Полювання на мирних китайських фермерів розгорілося як пожежа, тому англійці швидко скасували плату і полювання за головами.

Після капітуляції Японії в 1945 білий раджа з Австралії не повернувся і порадив уряду передати країну під владу британської корони. Раджа формально передав владу британській короні в 1946 під впливом оточення і дружини, отримавши за це щедру винагороду.

Племінник раджі Антоній продовжував відстоювати незалежність Сараваку. Малайці не підкорялися британській владі, перший британський губернатор був убитий за драматичних обставин. З 1962 по 1966 виникла конфронтація з Індонезією, яка намагалася включити Саравак до свого складу.

Знову відродилася традиція полювання за головами завдяки президенту Індонезії Сукарно. Комуністи, які частково підтримувалися китайцями, розв'язали громадянську війну, яка перетнулася з індонезійськими амбіціями, тому Індонезія почала висувати претензії навіть на територію материкової Малайзії. Племена з індонезійської частини острова вступали в кровопролитні міжусобні сутички, які, до того ж, ускладнювалися загальнополітичними протиріччями Сукарно, малайської влади, комуністів і китайців. Британія і Австралія в терміновому порядку ввели війська в Саравак і блокували індонезійський кордон, аж тоді малайська влада змогла перемогти розпорошених в джунглях комуністів. Боротьба тривала й після остаточної поразки комуністів в Малайзії, а окремі сутички відбувалися майже до 1969 року.

Висячі черепи під стелею, які в довгих будинках зараз показують гостям, належали жертвам саме цієї кампанії, а саме прихильникам доктора Сукарно, хоча ними могли бути й просто жителі сусіднього поселення, які потратили під гарячу руку.

16 вересня, 1963 Саравак приєднано до Малайської федерації, незважаючи на часткову незгоду населення, що мало місце на початковому етапі.

Саравак розділений на 11 адміністративних округів.

В Сараваці проживає 28 народів з різними культурами, мовами та способом життя.

30 % населення становить народ Ібан, що належить до даякських аборигенів. Китайці, які проживають переважно в містах, становлять чверть населення. Приблизно чверть населення становлять також малайці, сконцентровані вздовж узбережжя. В штаті проживають народи Бідайу, Меланау та інші аборигени.

На Сараваці сповідуються різні релігії — іслам, християнство, релігії Китаю (конфуціанство, даосизм, буддизм) і місцеві анімістичні вірування. Частина даяків — християни.

Саравак — високорозвинений штат, багатий ресурсами. Наявність нафти визначає досить високий благоустрій. До того ж Саравак експортує деревину і меблі, але влада обмежує заготівлю деревини з метою самовідтворення лісу.

• Даяки
• Білі раджі
• Бруней

• L. W. W. Gudgeon (1913). British North Borneo. London, Adam and Charles Black.
• S. Runciman (1960). The White Rajahs: a history of Sarawak from 1841 to 1946. Cambridge University Press
• Chin, Ung Ho(1997) Chinese Politics in Sarawak: a Study of the Sarawak United People's Party (SUPP) (Kuala Lumpur, New York: Oxford University Press, 1997)(ISBN 983-56-0039-2)

• Саравак // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Саравак звіт [Архівовано 28 січня 2014 у Wayback Machine.]
• В гостях у охотников за головами [Архівовано 27 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Sarawak government website [Архівовано 1 липня 2014 у Wayback Machine.]