Розанда Лупул
Роза́нда Лу́пул (Роксана, Руксандра; бл. 1630 — 1686) — молодша дочка молдовського господаря Васілє Лупу (Василя Лупула), невістка Богдана Хмельницького. Сестра княгині Марії Радзивілл, дружини великого гетьмана литовського Януша Радзивілла.
| Розанда Лупул | |
|---|---|
 Портрет Розанди із музею в Чигирині | |
| Ім'я при народженні | рум. Ruxandra Lupu |
| Народилася | бл. 1630 |
| Померла | 1686 або 1687 Фортеця Нямц, Румунія ·можливо, страчена поляками |
| Країна |  Молдова |
| Національність | гречанка або албанка |
| Місце проживання | Молдовія |
| Діяльність | політична діячка |
| Відома завдяки | невістка Богдана Хмельницького |
| Титул | Молдавська княжна |
| Конфесія | православна |
| Батько | Василь Лупул |
| Брати, сестри | Марія Лупул |
| У шлюбі з | Хмельницький Тимофій Богданович |
Життєпис
ред.Серед претендентів на її руку були Тиміш Хмельницький[1], Пйотр Потоцький[2], син брацлавського воєводи Потоцького, князь Дмитро Юрій Вишневецький, Марцін Калиновський[1].
Розанда та Хмельницькі
ред.31 серпня 1652 Розанда вийшла заміж за Тимоша Хмельницького. Після його загибелі, якраз напередодні похорону гетьманича, що відбувся 27 грудня 1653 року у Чигирині, Розанда народила двох хлопчиків-близнюків. Разом із ними вона деякий час проживала у Суботові, де її, зокрема, відвідував антіохійський патріарх Макарій[3]. Згодом перебралася на помешкання до подарованого Богданом Хмельницьким маєтку Зіньківський ключ на Полтавщині.
У 1658 році молдовський воєвода Стефаниця хотів забрати її силоміць з Рашкова, який подарував їй по смерті Тимоша Богдан Хмельницький, де вона проживала. У Рашкові 1 січня 1660 написала лист-чолобитну царю Московії з проханням дати їй «хрисовула» на пожиттєве володіння наданими Хмельницьким трьома маєтками[4].
Подальша доля
ред.
Подальші відомості про Розанду досить непевні. Серед іншого є згадка про Роксолану домну Хмельницьку як власницю Кам'янки Дністровської у подимному реєстрі Брацлавського воєводства Речі Посполитої 1664 року[5].
Українська версія
ред.Ходили чутки, що начебто у 1660 році молодший брат Тимоша, тодішній гетьман Юрій Хмельницький, видав дружину покійного старшого брата за французького шляхтича Анрі де Боа, котрий спочатку перебував на службі в польського короля, а згодом вступив до Війська Запорозького, прийняв православ'я і став Андрієм Антоновським. Від шлюбу з Антоновським (знову ж таки — начебто) Розанда мала сина Петра.
Деякий час вони проживали над Дністром, у містечку Рашкові. Коли до влади у Молдовському князівстві прийшов брат Розанди Стефаніца Лупу, він намагався забрати сестру до Ясс, навіть присилав для цього в Україну спеціальний ескорт. Проте козаки прогнали молдован з Рашкова, і домна Розанда й надалі залишалася у Наддністрянщині.
Молдовська версія
ред.Історичні джерела ��олдовського походження повідомляють, що з 1666 року двадцять років свого життя домна Розанда прожила у Молдовському князівстві — допоки під час одного з польсько-молдавських конфліктів не була захоплена вояками Речі Посполитої в полон біля фортеці Нямц і у 1686 (за іншими даними 1687) році страчена — як невістка ненависного їм Богдана Хмельницького.[6]
За версією Ніколає Булата, молдовського історика і автора історичного роману про Розанду, її руки домагався молдовський боярин Василій Крупецький. Розанда відмовляла, боярин вирішив помститися. І коли польський король пішов війною на Молдовське князівство, Крупецький навів поляків на монастир святого Миколая в Рашкові. Монастир пограбували, а саму Розанду там стратили[7].
Намисто Розанди
ред.Намисто Розанди Лупул зберігалося у Миколаївській церкві Білої Церкви, пізніше було передане до Білоцерківського краєзнавчого музею. В радянський час воно було оцінене у 10 тисяч карбованців. В 1930-ті роки намисто було вилучене з музею та передане до фінвідділу для подальшого продажу за кордон. Подальша доля намиста невідома[8][9].
Примітки
ред.- ↑ а б Реабілітація за Берестечко // Урядовий кур'єр. — 2017. — № 87 (5966) (27 трав.). — С. 7. — (Люди і час).
- ↑ Nagielski M. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1657) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — 178 s. — S. 122. (пол.)
- ↑ «… ми прибули до села Суботова, де звичайно жив небіжчик Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам на зустріч з процесією і запровадили нас до великої нової церкви св. Михайла… Його вдова… кілька разів відвідала нашого владику. В неділю рано (3 серпня — П. А.), після заутрені ми в її присутності відправили панахиду над її чоловіком…» («Подорож Патріарха Макарія» Павла Алеппського, запис за 2 серпня 1654)
- ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IX-1. — С. 599—600.
- ↑ Архив Юго-Западной России, частина 7 том ІІ. — С. 561.
- ↑ В. Горобець, Т. Чухліб. Незнайома Кліо…
- ↑ «Тимош — он очень жестким был. Жестче, чем сам Богдан». Дирижабль. 8.11.2016. Архів оригіналу за 09.11.2016. Процитовано 8.11.2016.
- ↑ Ярмола, 1994, с. 31.
- ↑ Коломієць, В. А. Білоцерківський краєзнавчий музей (Ukrainian) . Т. 2. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
Джерела та література
ред.- Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. — К. : Наукова думка, 2004.
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IX-1.
- Мицик Ю. А. Хмельницька Домна-Розанда // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 385. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Тиміш і Розанда // Романтичне Поділля: Історії кохання. — Кам'янець-Подільський, 2008. — С. 13—19.
- Ярмола О. В. Культурні цінності вилучені з фондів Білоцерківського краєзнавчого музею у 1930-і роки // Проблеми збереження та відродження пам'яток історії та культури : Матеріали науково-практичної конференції присвяченої 70-річчю Білоцерковського краєзнавчого музею. — Біла Церква, 1994. — С. 30—32.
