Птолемей Керавн

Птолемей Керавн належав за народженням до вищої македонської аристократії. Його батьком був один із діадохів Александра Македонського Птолемей Лагід, який при розпаді імперії встановив свою владу над Єгиптом і низкою прилеглих територій, а з 306/305 року до н. е. носив титул басилевса. Цей монарх був одружений тричі та мав безліч дітей. Керавн був старшим сином від другої дружини — Еврідіки^[en], дочки Антипатра^[1][2][3][4], який був регентом Македонської держави у 321—319 роках до н. е. У тому ж шлюбі народилися ще один син, імовірно Мелеагр, і дві дочки: Лісандра (дружина басилевса Македонії Александра V і сина Лісімаха Агафокла^[en]), і Птолемаіда (дружина Деметрія Поліоркета). Пізніше Птолемей Лагід одружився з Беренікою, яка народила йому ще одного сина (теж Птолемея) і двох дочок, Арсіною (дружину Лісімаха) і Філотеру^[5].

Дата народження Керавна невідома. Його батьки одружилися в проміжку між договором в Трипарадисі (321 рік до н. е.) і смертю Антипатра (319 рік до н. е.), він був старшою дитиною, а в 316 році до н. е. вже народилася перша дочка Птолемея Лагіда від Береніки; виходячи з цих даних, дослідники імовірно датують появу Керавна на світ 319 роком до н. е.^[4] Про перші тридцять з гаком років його життя збережені джерела не повідомляють нічого. Однак відомо, що у 281 році до н. е. Птолемей видав свою дочку за Пірра Епірського^[6], а отже, близько 300/295 року до н. е. він сам вступив у свій перший шлюб. Саме на ці роки припадає зближення Птолемея Лагіда з басилевсом Фракії Лісімахом, і тому існує гіпотеза, що дружиною Керавна стала дочка цього правителя, ім'я якої невідоме^[4].

Відповідно до закону первородства, Керавн повинен був успадкувати від батька владу над Єгиптом. Але Птолемей I Сотер в старості більше любив сина від Береніки, а тому після довгих коливань і нарад з наближеними саме його оголосив своїм співправителем і спадкоємцем (у 285 році до н. е.)^[7]. Імовірно ще за життя батька Керавн разом з матір'ю і, можливо, з братами виїхав з Єгипту в «почесне заслання» на Балкани до своєї сестри Лісандри — тоді дружини Агафокла, спадкоємця діадоха Лісімаха^[8][9]. Сам басилевс, який правив на той час і Фракією, і Македонією, був одружений другим шлюбом з Арсіноєю, єдинокровною сестрою Керавна. Вона намовила чоловіка вбити Агафокла, щоб її діти стали спадкоємцями престолу. Згідно з античним істориком Мемноном Гераклейським, після невдалої спроби отруїти принца його кинули до в'язниці, де він був убитий Птолемеєм Керавном; Йоганн Дройзен прийняв це свідчення на віру^[10], але сучасні вчені вважають, що Мемнон помилився й вбивцею Агафокла став його єдинокровний брат Птолемей Епігон^[11].

Після цих подій Керавн разом зі своєю сестрою Лісандрою відправився до ще одного діадоха, Селевка I Нікатора. Останній використав це як привід, щоб розв'язати нову війну: Птолемею він пообіцяв, що завоює для нього єгипетський престол, а сам рушив армію у малоазійські володіння Лісімаха. У вирішальній битві при Корупедіумі на початку 281 року до н. е. Лісімах зазнав поразки та загинув^[12]. Переможець переправився через Геллеспонт, щоб завоювати Македонію, але поблизу міста Лісімахія Керавн, «друг і гість» басилевса, несподівано напав на Селевка і вбив його. Одне з джерел розповідає, що Птолемей встромив меч у спину басилевса, коли той розглядав вівтар, споруджений, згідно з легендою, аргонавтами. Сталося це між 26 серпня і 25 вересня 281 року до н. е.^[13][14]

Вчинивши це вбивство, Птолемей сам відправився в Лісімахію. Там він оголосив городянам, що помстився за Лісімаха, і був проголошений басилевсом. Потім він відправився до війська Селевка, яке перейшло на його бік^[15][16].

На початку свого правління Птолемей Керавн зіткнувся з цілою низкою ворогів, які також претендували на владу над Македонією, але зміг їх усіх нейтралізувати — військовими або дипломатичними шляхами. Восени 281 року до н. е. він написав листа Птолемею II Філадельфу, в якому відмовлявся від претензій на єгипетський трон. Згідно з версією російського історика Михайла Ростовцева, Керавн відправив братові заручником, раніше схопленого ним, сина Лісімаха — Александра^[17]. Антигон Гонат, син колишнього басилевса Македонії Деметрія Поліоркета, вдерся було в Македонію, але зазнав поразки в морській битві. Щоб убезпечити себе від помсти Антіоха I Сотера (сина Селевка), Керавн уклав союз з малоазійськими правителями. Взимку-навесні 280 року до н. е. він зробив своїм союзником Пірра Епірського, видавши за нього свою доньку. Пірр тоді готувався до війни з Римом, і Птолемей дав йому п'ять тисяч піхотинців, чотири тисячі вершників і п'ятдесят бойових слонів терміном не більше ніж на два роки, а натомість став «хоронителем» Епіру за відсутності басилевса^[18][19].

Розібравшись із зовнішніми ворогами, Птолемей розпочав зміцнювати свою владу всередині країни. У самій Македонії він зустрів опір тільки в «неприступній фортеці» Кассандрії^[en], де сховалася Арсіноя, вдова Лісімаха і єдинокровна сестра Керавна. Щоб взяти це укріплене місто, басилевс вирішив вдатися до хитрощів. Він запропонував Арсіної стати його дружиною і пообіцяв керувати країною спільно з її синами. У присутності посла Арсіної, Діона, Птолемей Керавн поклявся у своїх добрих намірах у храмі Зевса. Басиліса, попри протести старшого сина, Птолемея Епігона, повірила братові; вона стала дружиною Керавна і запросила його до Кассандрії, але він, як тільки увійшов в місто, наказав зайняти фортецю і вбити дітей Арсіної, а її саму відправив у вигнання на Самофракію. Принци Лісімах^[en] і Філіпп^[en] були вбиті на очах у матері^[20][21], але старший син Арсіної, Птолемей Епігон, зміг врятуватися. Він розпочав війну проти Керавна за підтримки дарданського царя Монунія, але збережені джерела нічого про цю війну не повідомляють^[22][23]. Український історик Андрій Зелінський пояснював збереження життя Арсіної небажанням Керавна сваритися з її повнорідним братом Птолемеєм II, з яким македонський правитель нещодавно уклав договір^[24].

Взимку 280/279 року до н. е. до Македонії впер��е в її історії вдерся передовий загін галатів. Птолемей виступив з військом їм назустріч, причому, відповідно до Помпея Трога, він відмовився від допомоги, запропонованої йому двадцятитисячним військом дарданців. Галати запропонували басилевсу «мир, якщо він захоче його купити»^[25], але і цей варіант Керавн теж відкинув. Він вступив у битву не дочекавшись підкріплень і в невигідній позиції для свого війська, через що македоняни зазнали повної поразки. Басилевс був поранений і скинутий зі слона. Галати взяли його в полон і вбили, а відрубану голову насадили на спис, щоб пронести її перед строєм. Влада над Македонією перейшла до його брата Мелеагра^[26][23][27].

Ім'я та походження першої дружини Керавна невідомі; існує гіпотеза, що це була дочка Лісімаха. У шлюбі народилася дочка, яку взимку-навесні 280 року до н. е. видали заміж за Пірра Епірського. Деякі дослідники відкидають сам факт першого шлюбу^[28]. Пізніше Птолемей одружився зі своєю єдинокровною сестрою Арсіноєю, яку незабаром після цього відправив у вигнання^[23].

Птолемей Керавн увійшов в історію під прізвиськом Керавн (дав.-гр. Κεραυνός), «Блискавка», як людина, що «швидко наважується на сміливі вчинки»^[29] або готова до найдурніших безрозсудностей. Павсаній, мабуть, готовий вважати його носієм позитивних якостей (наприклад, сміливості), але для інших античних авторів це безумовно негативний персонаж^[30]. Вбивство Керавном Селевка — це акт зради^[31][32][29], ще більш обурливий, якщо врахувати, що Селевк «з усіх царів був людиною найсправедливішою»^[33]. Юстин, у своєму викладі Помпея Трога, пише про «нечестивий і підступний розум» Керавна^[34] і називає загибель в бою з галатами справедливою карою богів за «багато клятвопорушень і криваві вбивства родичів»^[35]. Плутарх у трактаті «Про відстрочку божої кари» розповідає анекдот, в якому друзям Керавна привиділося, «що Селевк викликає його на суд, де суддями були шуліки та вовки, котрі роздавали шматки м'яса його ворогам»^[36]. Андрій Зелінський вважав, що цей анекдот був створений селевкідською пропагандою, вказуючи, що шуліки та вовки були священними тваринами Аполлона, якого називали божественним батьком Селевка I. Шуліки в міфах про Аполлона грали роль карателів кривдників його близьких родичів^{[К 1]}. Також галатів античні автори іноді ототожнювали з вовками. На думку дослідника, анекдот був створений, через деякий час після смерті Керавна, при дворі Антіоха I Сотера, сина вбитого Селевка I. Припускається, що його авторами були колишні прихильники македонського басилевса, які мали на меті отримати прихильність нового патрона і показати, що смерть Керавна від Галатів була божою карою. Однак, Каллімах, придворний поет противника Антіоха I, єгипетського басилевса Птолемея II Філадельфа, у своєму «Гімні до Делосу», від імені Аполлона вставляє промову з різким осудом галатів. На думку Андрія Зелінського, промова Аполлона була відповідю Лагідів на селевкідську пропаганду і мала на меті заперечити можливість використання богом галатів, як інструмента своєї кари. На що, черговою відповіддю селевкідської пропаганди міг бути ще один вислів з трактату Плутарха: «Нерідко божество спочатку використовує одних лиходіїв як катів для інших лиходіїв, а потім — знищує знаряддя своєї кари…»^[37]. Дослідник зауважив, що ця відповідь виявилася невдалою, через те, що від нашестя галатів постраждала майже вся Греція й помирати від руки Аполлона вони не збиралися. Тому в античних авторів немає згадки, що смерть Керавна була божою карою за вбивство сина Аполлона^[38].

Багато дослідників дотримуються цих оцінок у своїх роботах, називаючи Керавна безпринципним політиком, готовим на все для досягнення своїх цілей, і водночас людиною безрозсудною. Хоча існують і інші думки: про те, що в основі вчинків Птолемея, які здаються незрозумілими, міг лежати тверезий розрахунок (як у випадку з вбивством Селевка); про те, що Керавн був породженням своєї епохи; про те, що він явно відрізнявся розумом і енергією^[39]. Андрій Зелінський стверджував, що під час галатської навали, Керавн проявив себе, як «бездарний, недосвідчений, але занадто амбіційний і зухвалий полководець»^[27].

Вченими висловлювалися різні версії щодо причин, які підштовхнули Птолемея Керавна до вбивства Селевка. Антикознавець Томас Леншау^[de] вважав що причиною став договір між Селевком і Птолемеєм II Філадельфом через який Керавн зрозумів що Селевк не має наміру виконувати свою обіцянку зробити його правителем Єгипту. Карл Юліус Белох обґрунтовував вбивство розчаруванням Керавна діями Селевка і захистом інтересів своєї сестри Лісандри і її дітей. Якщо Селевк проігнорував права Лісандри і її дітей на спадщину Лісімаха, то міг проігнорувати й права Керавна на Єгипет після його завоювання. Карл Фрідріх Леманн-Гаупт вважав можливість війни з Єгиптом малоймовірною і що Керавн сам розраховував стати правителем Македонії, але його плани були зруйновані після того, як Селевк проголосив себе «басилевсом македонян». На плани стати правителем Македонії вказує і те, що після вбивства Селевка Керавн став басилевсом, а не регентом при племіннику. Історик Гайнц Гайнен^[de] вказував, що Лісандру і її дітей могли вбити розлючені солдати Селевка^[40].

• Павсаній. Опис Еллади.
• Плутарх. Про відстрочку божої кари.
• Корнелій Непот. Життєписи видатних античних полководців / Переклад з латини, упоряд., прим., словн. імен, назв, термінів та підбір іл. Володимира Литвинова. — Київ : Прометей, 2021. — 248 с. — ISBN 978-617-7502-45-5.
• Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Історія Філіппа».
• Страбон. Географія.

• Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма : [рос.]. — Москва : Наука, 1982. — 391 с.
• Дройзен И. История эллинизма : [рос.]. — Москва : Академический проект, 2011. — Т. 2. — 518 с. — ISBN 978-5-8291-1305-6.
• Жигунин В. Д. Международные отношения эллинистических государств в 280—220 гг. до н. э : [рос.]. — Казань : Издательство Казанского университета, 1980.
• Зелінський А. Л. Антигалатський пасаж з «Гімну до Делоса» Каллімаха і видіння друзів Птолемея Керавна // Східний світ. — 2008. — № 4. — С. 11—17. — ISSN 1608-0599.
• Смирнов С.В. Государство Селевка 1-го: Политика, экономика, общество : [рос.]. — Москва, 2013. — 344 с. — ISBN 978-5-91244-099-1.
• Юрин А. И. Птолемей Керавн в исторической традиции и современной историографии : [рос.] // Вестник Санкт-Петербургского университета. — 2011. — № 1. — С. 115—121. — ISSN 1812-9323.
• Heckel W.^[en]. Storm Clouds over Three Hellenistic Courts: Observations on the Life and Death of Ptolemy Ceraunus // The Courts of Philip II and Alexander the Great : [англ.]. — De Gruyter, 2022. — P. 33—56. — 304 p. — ISBN 9783110622942.
• Heinen, Heinz^[de]. Untersuchungen zur hellenistischen Geschichte des 3. Jahrhunderts v. Chr.: Zur Geschichte der Zeit des Ptolemaios Keraunos und zum Chremonideischen Krieg : [нім.]. — Stuttgart : F. Steiner Verlag, 1972. — ISBN 9783515002691.
• Rostovtzeff, Michael. A Large Estate in Egypt in the Third Century B.C., a Study in Economic History : [англ.]. — The University, 1922. — 209 p.
• Volkmann, Hans. Ptolemaios 15 : [нім.] // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Stuttgart : J.B. Metzler, 1959. — Bd. XXIII, 2. — Kol. 1597—1599.

• Птолемей Керавн на сайті Livius.org(англ.)