Попов Андрій Олексійович
Попов Андрій Олексійович (12 квітня 1918, Кострома, РРФСР — 10 червня 1983, Москва, РРФСР) — радянський російський актор театру і кіно, театральний режисер, викладач. Лауреат Сталінської премії (1950). Заслужений артист РРФСР (1954). Народний артист РРФСР (1959). Народний артист СРСР (1965). Професор (1973). Кавлер орденів Трудового Червоного Прапора (1967) і Жовтневої Революції (1978).
| Попов Андрій Олексійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Попов Андрей Алексеевич | |||
| Народився | 12 квітня 1918 Кострома, РРФСР | |||
| Помер | 10 червня 1983 (65 років) Москва, РРФСР | |||
| Поховання | Введенське кладовище  | |||
| Громадянство |  СРСР | |||
| Діяльність | актор, режисер | |||
| Alma mater | Q4525110? | |||
| Заклад | Московський художній театр | |||
| Роки діяльності | з 1940 | |||
| Партія | КПРС | |||
| IMDb | ID 0691324 | |||
| Нагороди та премії | ||||
      | ||||
|
| ||||
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Андрій Попов у фільмі "Приборкання норовливої" (1961) |
Біографія
ред.Народився в сім'ї театрального режисера Олексія Дмитровича Попова. Підлітком дебютував у кінематографі в 1930 році в картині свого батька «Велика неприємність» (учень).
Закінчив студію при Центральному Театрі Радянської Армії (1939).
З 1940 року — актор, а з 1963 року — головний режисер Центрального театру Радянської Армії.
З 1974 року — актор Московського художнього академічного театру (МХАТ).
У 1976–1979 рр. — одночасно головний режисер Московського драматичного театру імені К. С. Станіславського.
Зіграв понад п'ятдесят ролей в кіно і фільмах-спектаклях.
Брав участь у записі радіовистав, працював на дубляжі кінофільмів, озвучуванні мультфільму «Пригоди Чичикова. Ноздрьов» (1974).
З 1968 року викладав у Державному інституті театрального мистецтва, з 1973 року — професор.
Пішов з життя 10 червня 1983, похований на Введенському кладовищі в Москві.
Фільмографія
ред.Акторські роботи:
- «Мусоргський» (1950, Римський-Корсаков)
- «Незабутній 1919 рік» (1952, Микола Неклюдов)
- «Шведський сірник» (1954, Еміль Дюковський, слідчий)
- «Отелло» (1955, Яго)
- «Челкаш» (1956, Челкаш)
- «Поєдинок» (1957, Василь Нілович Назанський, поручик)
- «Мрії здійснюються» (1959, Петро Тарасович Ільченко, головний інженер)
- «Приборкання норовливої» (1961, Петручіо)
- «Усе залишається людям» (1963, отець Серафим)
- «Сьомий супутник» (1967, Євген Павлович Адамов)
- «Гамлет» (1964, епізод)
- «У місті С.» (1966, Чехов)
- «Денні зірки» (1966, батько Ольги Берггольц)
- «Приборкання вогню» (1972, Микола Іванович Логунов)
- «Учитель співу» (1972, Єфрем Миколайович Соломатін)
- «Повість про людське серце» (1974, Сергій Сергійович Кримов, кардіохірург)
- «Як Іванко-дурник по диво ходив» (1977, Лукомор'я Лукоморич, недовірливий чарівник)
- «Діалог» (1977)
- «Сватання гусара» (1979, лихвар Потап Іванович Лоскутков)
- «Кілька днів з життя Обломова» (1979, Захар)
- «Кафедра» (Завалишин, професор)
- «Сонячний вітер» (1982, Микола Званцев) та ін.
Грав в українській стрічці «Остання справа комісара Берлаха» (1971, Фриц Эменбергер).
Джерела
ред.- Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.331. (рос.)
- Фільмографія на kino-teatr.ru(рос.)