Окуєва Аміна Вікторівна

Народилася 5 червня 1983 року в Одесі в сім'ї Ірини Анатоліївни Нікіфорової^[9][10] (до шлюбу Камінської^[9]), деякий час — співробітниці Південно-українського медіа-холдингу, і названого батька — Віктора Сергійовича Нікіфорова^[1][9], музейного працівника, у 2000-ні директора одеського Музею західного і східного мистецтва^[1]. За твердженням Аміни Окуєвої, її біологічний батько був чеченцем, мати — полька з Північного Кавказу^[4]. З родиною мешкала у Москві та Грозному. З 1999 року брала участь у Другій чеченській війні на боці Чеченської Республіки Ічкерія^[4]. До України повернулася 2003 року, вступила до Одеського медичного університету, який закінчила за спеціалізацією загальна хірургія^[11]. Після здобуття вищої освіти працювала лікаркою-інтерном в Одесі^[12].

З початком Євромайдану вступила до Самооборони, де була лікаркою 8-ї Афганської сотні. З початком війни на сході України, у липні 2014 року, вступила до лав батальйону «Київ-2», куди була записана фельдшеркою, проте за словами самої Окуєвої, медициною займалася мало^[11]. Брала участь в обороні Дебальцева, виконуючи бойові завдання поблизу Чорнухиного на Луганщині^[3]. Пізніше служила у батальйоні «Золоті ворота»^[13]. Брала участь у створенні Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, служила прес-офіцеркою батальйону, домагалася надання батальйону офіційного статусу від МВС України^[14].

Брала участь у парламентських виборах 2014 року, балотуючись за одномандатним виборчим округом № 136 у Суворовському районі Одеси (самовисунення)^[15], однак, до Верховної Ради України VIII скликання не потрапила, отримавши 3,72 % голосів виборців (9-те місце в окрузі)^[16].

1 червня 2017 року на вулиці Кирилівській у Києві на подружжя Адама Осмаєва і Аміни Окуєвої було скоєно замах: нападник під виглядом журналіста французького видання Le Monde під час зустрічі, перебуваючи в автомобілі разом із парою, відкрив вогонь^[17]. У результаті Осмаєв зазнав серйозних поранень. Окуєва не постраждала, зумівши чотири рази поцілити в кілера, що дозволило правоохоронцям його затримати. За словами Окуєвої, до замаху вони з чоловіком тричі зустрічалися з кілером, оскільки він представлявся журналістом, який готує матеріал про пару^[18]. За даними МВС, кілером може бути особа, пов'язана з главою Чечні Рамзаном Кадировим^[19][20]. Кілер мав при собі документи на ім'я громадянина України Дакара Олександра Вінустовича, але пізніше був опізнаний як Артур Денісултанов (Курмакаєв)^[21][22]. За іншими даними також розглядалися дві версії щодо особистості кілера: згідно з однією, його прізвище — Вернер (прописаний в Одеський області), згідно з другою — Антіпов (прописаний у Козятині Вінницької області)^[23].

13 серпня 2017 року на майдані Незалежності у Києві військові окремого президентського полку розгорнули національний прапор Ічкерії. За словами ініціаторів акції, цей прапор розміром 22 на 33 метри є найбільшим у світі. На акцію прийшли бійці батальйону імені Джохара Дудаєва, зокрема і його колишня бійчиня Аміна Окуєва, а також представники кримськотатарського народу^[24]. Окуєва подякувала Україні за підтримку в боротьбі за свободу Ічкерії. За її словами, акція покликана показати, що ворогам не вдалося зломити «волю до перемоги і наш дух»^[24].

«Цей захід символізує те, що нашим ворогам, не дивлячись на всі їхні зусилля, не вдалося зламати нашу волю до перемоги і наш дух. І що наша перемога близька, як ніколи», — заявила організатор акції, учасниця АТО, Аміна Окуєва^[25].

Аміна Окуєва загинула 30 жовтня 2017 року неподалік селища Глеваха у Київській області внаслідок отриманих поранень. Під час диверсійного нападу автомобіль, у якому перебували Осмаєв та Окуєва, було обстріляно на залізничному переїзді^[26]. Адам Осмаєв отримав поранення, проте вижив^[27]. За його словами, обстріл автомобіля тривав кілька секунд:

Це класична засідка була. У затишному місці, на повороті, військова така засідка. Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не пішов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже непритомна. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, звичайно, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя. Природно, відразу зателефонував у поліцію спочатку на 102, потім у швидку, і так далі^[28].

МВС України розглядає дві основні версії вбивства Окуєвої. За словами речника МВС Зоряна Шкіряка, за цим можуть стояти як російські спецслужби, так і чеченські військові.^[29] Вбивство було скоєно з рідкісної для України зброї, автомата чеської армії калібру 7,62×39 мм, його було виявлено за 600 м від місця вбивства. Автомат Sa vz. 58 виготовляли до 1984 року, а 2000 його було знято з озброєння^[30].

Поховали Аміну Окуєву в Дніпрі 1 листопада 2017 року поруч із могилою Іси Мунаєва, відповідно до її заповіту^[31]. Від публічної церемонії прощання родина загиблої відмовилася, побоюючись, що захід може стати мішенню для терористів, а самі похорони відбувалися під охороною^[32].

12 січня 2020 року прокуратурою Київської області спільно з ГУ НП в Київській області затримано групу кілерів, серед яких організат��ра вбивства. ДНК затриманого збіглося з ДНК на кинутій на місці злочину зброї^[33][34][35]. Було затримано Ігоря Редькіна, громадянина України 1964 року народження, раніше не судимого, що жив у Києві. Його зі спільниками підозрюють у двох убивствах: 2016 року керівника компанії «Caparol Україна» Павла Зможного та начальника управління реклами й оренди Київського метрополітену Павла Миленького.^[36][37] 17 вересня 2019 року підозрюваних вже затримували,^[38] але 19 вересня суддя Києво-Святошинського суду Максим Медведський^[39] відпустив з-під варти двох її учасників, серед них і Редькіна.^{[40][41][42][43]}

Підозрюваного в замаху на Окуєву та Осмаєва, заарештованого 2017 року, 13 січня 2020 було передано терористам з ДНР під час обміну полоненими^[44]. Інший підозрюваний, Ігор Редькін, залишався у СІЗО до 11 березня. За даними поліції, він незаконно отримав українське громадянство^[45]. Редькіна повторно заарештовано 15 січня 2020 разом з Андрієм Кравченком, якого також підозрюють у співучасті у вбивстві Окуєвої.^[46]

11 травня Редькіну продовжено термін арешту на 2 місяці^[47]. 20 травня слідчі оголосили підозру можливому організатору вбивства Окуєвої. Це доброволець і військовий медик, виходець із Чечні Салах Хумаїдов (1976 р.н.), його було оголошено в розшук^[48]. За даними слідства, він шукав безпосередніх виконавців злочину і забезпечив їх автомобілем.

У лютому 2020 року чеченський політемігрант Маміхан Умаров в інтерв'ю розповів, що з 2017 року співпрацював з українськими спецслужбами, зокрема, попередив Ігоря Мосійчука та Адама Осмаєва про одержання замовлення з Чечні на їх вбивство. Був головним свідком у справах: про напад на Аміну Окуєву і її чоловіка Адама Осмаєва (30 жовтня 2017 року невідомі розстріляли їхнє авто під Києвом — Окуєва загинула, Осмаєв зазнав поранення) та теракту в Києві під телеканалом «Еспресо» (25 жовтня 2017, на тоді ще народного депутата Мосійчука вчинили замах: його поранено, в результаті якого загинули кілька людей)^[49].

4 липня 2020 року поблизу Відня було вбито Маміхана Умарова, громадянина РФ чеченського походження, який просив політичного притулку в Австрії. Маміхан «Анзор» критикував президента Чечні Рамзана Кадирова і ймовірно був свідком у справі про вбивство Окуєвої^[50][51].

2000 року Окуєва прийняла іслам^[1]. Згідно з релігійними переконаннями, носила хіджаб^[3]. Мотивом для участі у війні на Донбасі стала переконаність у тому, що Росія є спільним ворогом українців і чеченців. Після завершення війни планувала пов'язати подальше життя з військовою справою як військова медикиня або учасниця миротворчої місії^[3].

Першим чоловіком був Іса Мустафінов до його смерті у 2000—2003 роках. Другим чоловіком був Іслам Тухашев (за документами — Окуєв), депортований з України за порушення режиму перебування іноземців та пізніше засуджений у Росії до довічного ув'язнення за вбивство співробітників російських спецслужб в Інгушетії^[1][9].

З Адамом Осмаєвим познайомилася 2009 року; офіційно у шлюбі з ним не перебувала^[1]. Виховувала сина (нар. 2002)^[12].

• Народний Герой України (13 жовтня 2015)^[52]
• Нагородна вогнепальна зброя МВС України — пістолет Glock 43^[53]

• 2019 року ім'я Аміни Окуєвої присвоєно вулиці Проектній 13119 у Шевченківському районі Києва^[54][55][56]
• 3 грудня 2020 року в смт. Глеваха на Київщині було відкрито пам'ятний знак Аміні Окуєвій^[57]
• Вулиця Аміни Окуєвої у місті Дніпро^[58][59]
• У Львові на алеї героїнь у парку Богдана Хмельницького висаджено дерево в її пам'ять^{[джерело?]}.

• Денисултанов Артур Абдуллаєвич

• Акція «Ічкерія жива». Київ. Майдан [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Аміна Окуєва. Акція «Ічкерія жива». Коментар [Архівовано 18 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Сторінка пам'яті^{[недоступне посилання]}