Огоновський Любомир
Любомир (Людомир) Огоновський (25 червня 1891, с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 6 листопада 1955, м. Філадельфія, США) — військовий діяч, один із організаторів Листопадового чину 1 листопада 1918 у Львові, сотник УГА. Небіж прем'єра ЗУНР Костя Левицького[1], академіка Польської академії знань Омеляна Огоновського.
| Любомир Огоновський | |
|---|---|
 Сотник | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 25 червня 1891 с. Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область |
| Смерть | 6 листопада 1955 (64 роки) Філадельфія,  США |
| Громадянство |  ЗУНР |
| Alma Mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Військова служба | |
| Приналежність | ЗУНР |
| Рід військ | Жандармерія УГА |
| Командування | |
| комендант жандармерії 3-го корпусу УГА | |
Життєпис
ред.Народився 25 червня 1891 року в містечку Нижневі (тепер Тлумацького району, Івано-Франківської області). Син вчителя Петра Огоновського[2] гербу Огоньчик[3] та Марії з дому Левицької гербу Рогаля[4]. Закінчив ґімназію у Львові, згодом університет. Родина Огоновських проживала якийсь час перед утворенням ЗУНР на 1-му поверсі будівлі страхового товариства «Дністер» у Львові.[1]
Під час Першої світової війни служив в 58-у Станіславівському полку піхоти армії Австро-Угорщини, мав звання четаря і воював на різних фронтах. Наприкінці війни був направлений на службу у військовій поліції Львова, у зв'язку з пораненням.
В 1918 році один із організаторів Центрального Військового Комітету, опрацьовував план повстання у Львові. Троє військовиків у величезній таємниці готували переворот, починаючи від 19 жовтня 1918 року — це Петро Бубела, Любомир Огоновський і Дмитро Паліїв[5].
За спогадами дружини Л. Огоновського, був ініціатором створення комітету :
Любомир (Огоновський) мав з поручником Бубелою перші таємні сходини в свойому помешканні, присягли на хрест таємницю-секрет. Нараджувалися, кого з певних українських старшин втаємничити в ці справи.[1]
Під час Листопадового чину командував роззброєнням військової поліції Львова. В Українській Галицькій Армії був комендантом жандармерії 3-го корпусу.
Від серпня 1941 року комендант української допоміжної поліції у м. Львові, пізніше комісар 5-го комісаріату. Як і вся львівська поліція, включений до дивізії «Галичина». У березні 1945 року тяжко поранений під Віднем.
Помер 6 листопада 1955 року в Філадельфії, США.
Родина
ред.Син Петра Огоновського, небіж Олександра, Омеляна, Іларія Огоновських та Костя Левицького.
Примітки
ред.- ↑ а б в Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 року на Західних землях України… С. 27
- ↑ Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 року на Західних землях України… С. 267
- ↑ Шашкевичіяна. — 1988. — Ч. 11(42-43)
- ↑ Володимир з роду Огоновських
- ↑ Борис Козловський. Хто ж насправді був героєм Листопадового чину?. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 1 грудня 2012.
Література
ред.- Михайло Косів. Воскресають лиш там, де є могили.— «Дзвін», № 6, 1990.
- Михайло Гуцуляк. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл. ISBN 5-325-00302-X
- Українська Галицька Армія. Матеріали до історії, том І — Вінніпег, 1958.— С. 661.