Мел Коллінз

Мел Коллінз народився в сім'ї музикантів. Його матір'ю була співачка Бібі Коллінз (Bebe Collins), а батьком — Дерек Коллінз (Derek Collins), саксофоніст і сесійний музикант, який гастролював із Джуді Ґарленд і Ширлі Бессі.

Коллінз працював з великою кількістю відомих виконавців^[2], серед яких 10cc, Алексіс Корнер^[en], Елвін Лі^[en], Clannad, Ерік Клептон, Bad Company, Піно Даніеле, Dire Straits, Браян Феррі, Роджер Чепмен^[en], Маріанна Фейтфулл^[en], The Rolling Stones, Роджер Вотерс^[3], Джеррі Рафферті, Tears for Fears, Go West^[en], Джоан Арматрейдінг та інші.

Коллінз був учасником прогресивних рок-гуртів King Crimson, Camel, а також записувався з The Alan Parsons Project. У King Crimson він замінив Іена Макдональда^[en], зігравши на альбомах In the Wake of Poseidon (1970), Lizard (1970), Islands (1971) і Earthbound (1972). Він пішов із King Crimson у 1972 році, пізніше взявши участь у записі альбому Red (1974) як сесійний музикант. Він грав на другому альбомі Crimson Jazz Trio^[en], The King Crimson Songbook, Volume Two, який вийшов у 2009 році^[4].

Коллінз зіграв соло на саксофоні в хіті The Rolling Stones 1978 року Miss You^[5], а в 1983 році приєднався до Dire Straits і взяв участь у їхньому восьмимісячному турі Love over Gold Tour та концертному альбомі Alchemy: Dire Straits Live^[6]. Коллінз був одним з учасників гурту Kokomo^[en] разом із Тоні О'Меллі^[en], Нілом Габбардом^[en], Педді Макг'ю (Paddy McHugh), Френком Коллінзом^[en], Даян Бірч^[en] і Аланом Спеннером^[en], а також часто виступав з Тоні О'Меллі.

У 1983 році Коллінз зіграв соло на саксофоні в хітовому синглі Private Dancer^[en] Тіни Тернер, який увійшов до її однойменного альбому. Його соло було записано в Англії на студії Wessex Studios^[en][7].

У 1984 році Мел Коллінз зіграв на саксофоні в альбомі «неаполітанського блюзмена» Піно Даніеле Musicante^[8], перед тим взявши участь у його гастрольному турі. Того ж року Мел Коллінз гастролював із Роджером Вотерсом на підтримку його альбому The Pros and Cons of Hitch Hiking^[en][9]. У 1985 році Коллінз був частиною супергурту Willie and the Poor Boys^[en] і знявся у його відео з Біллом Вайманом та Джиммі Пейджем. Потім він повторно гастролював із Вотерсом під час 2-ї частини туру The Pros and Cons of Hitch Hiking. Того ж року він також з'явився на альбомі Songs from the Big Chair^[en] гурту Tears for Fears, зігравши на саксофоні в пісні The Working Hour. У 1986 році він був музикантом в анімаційному фільмі «Коли дме вітер^[en]» (1986)^[10][11]. У 1987 році Коллінз знову співпрацював із Вотерсом, з'явившись на альбомі Radio K.A.O.S.^[en] і в турі на його підтримку, а в 1988 році — знову з Піно Даніеле на альбомі Bonne Soirée^[12] і в подальшому турі.

У 2006 році Коллінз брав участь у Die Harald Schmidt Show^[de][13].

У 2002—2007 роках Коллінз разом з іншими колишніми учасниками King Crimson був учасником його відгалуження — гурту 21st Century Schizoid Band^[en][14].

У травні 2008 року гурт Kokomo^[en] був тимчасово реформований. Разом із Коллінзом грали Тоні О'Меллі^[en], Нілом Габбард^[en], Марк Сміт^[en], Адам Філліпс^[en], Енді Гамільтон^[en], Педді Макг'ю (Paddy McHugh), Даян Бірч^[en], Френк Коллінз^[en], Берні Голланд (Bernie Holland) і Глен ле Флер (Glen Le Fleur).

Коллінз грав на дерев'яних духових інструментах на альбомі 2011 року King Crimson A Scarcity of Miracles^[en][15] (це 7-й із ProjeKcts^[en]) — це була його перша участь в альбомі, пов'язаному з King Crimson з 1974 року. У вересні 2013 року Роберт Фріпп підтвердив, що Мел Коллінз знову стане учасником King Crimson, гурт отримав назву King Crimson VIII.

Коллінз також був учасником реформації Climax Blues Band^[en] Піта Хейкока^[en] у 2013 році до смерті Хейкока у жовтні 2013 року^[16][17].

У цей момент Мел Коллінз є учасником Dire Straits Legacy — гурту, який грає музику Dire Straits і який називають «найближчим до них!»^[18] У гурті Коллінз грає на саксофоні разом з іншими колишніми учасниками Dire Straits, які гастролювали з ними: Денні Каммінгс (Danny Cummings, перкусія, вокал) і Філ Палмер (Phil Palmer, гітара, вокал), колишні учасники Dire Straits: Алан Кларк^[en] (клавішні) і Джек Сонні^[en] (гітара, вокал), а також продюсер Тревор Горн (бас, вокал), а також Марко Кавігіла (Marco Cavigila, соло-гітара, вокал) і Пріміано Дібіазе (Primiano Dibiase, клавішні)^[19]. Група записала студійний альбом 3 Chord Trick^[20].

• 1969: Circus^[21]

• 1982: Eye in the Sky^[en][22]
• 1984: Ammonia Avenue^[en][23]

• 1981: On the Rocks^[en][24]

• 1977: Rain Dances^[en][25]
• 1978: A Live Record^[en][26] (концертний)
• 1978: Breathless^[en][27]
• 1984: Pressure Points^[en][28] (концертний)

• 1984: Alchemy: Dire Straits Live^[6] (концертний)

• 2006: King Crimson's Night^[29] (концертний)

• 2011: A Scarcity of Miracles^[en][15]

• 1970: In the Wake of Poseidon^[30]
• 1970: Lizard^[31]
• 1971: Islands^[32]
• 1972: Earthbound^[33]
• 1971—1972: Ladies of the Road^[34] (вийшов у 2002 році)
• 1974: Red^[35]
• 2015: Live at the Orpheum^[36]
• 2016: Live in Toronto^[37]
• 2016: Radical Action to Unseat the Hold of Monkey Mind^[38]
• 2017: Live in Chicago^[39]
• 2021: Music is our Friend: Live in Washington and Albany^[40]

• 1975: Kokomo^[41]
• 1975: Rise & Shine^[42]

• 1973: Live on Tour in Germany^[43]
• 1979: The Party Album^[en][44] (концертний)

• 1974: In Flight^[en][45] (концертний)
• 1975: Pump Iron!^[46]

• 1978: Some Girls^[47]

• 2002: Official Bootleg V.1^[48]
• 2003: In The Wake of Schizoid Men^[49]
• 2003: Live in Japan^[en][50] (CD та DVD)
• 2003: Live in Italy^[en][51]
• 2006: Pictures of a City — Live in New York^[52]

Мел Коллінз працював як сесійний музикант із багатьма гуртами й музикантами, серед яких Джоан Арматрейдінг, Bad Company, Camel, Джим Капальді^[en], Clannad, Браян Феррі, Алексіс Корнер^[en], Елвін Лі^[en], Філ Манзанера, 801^[en], Ентоні Філліпс^[en], Кріс Сквайр та Джеррі Рафферті.

• 1974: Дана Гіллеспі^[en] — Ain't Gonna Play No Second Fiddle^[53]
• 1974: Роберт Палмер — Sneakin' Sally Through the Alley^[en][54]
• 1975: Роберт Палмер — Pressure Drop^[en][55]
• 1976: Браян Феррі — Let's Stick Together^[en][56]
• 1977: Ерік Клептон — Slowhand^[57]
• 1977: Джоан Арматрейдінг — Show Some Emotion^[en][58]
• 1978: Браян Феррі — In Your Mind^[en][59]
• 1978: Річард Райт — Wet Dream^[en][60]
• 1978: Браян Феррі — The Bride Stripped Bare^[en][61]
• 1980: Джеррі Рафферті — Snakes and Ladders^[en][62]
• 1980: Саллі Олдфілд^[en] — Celebration^[63]
• 1981: Козі Павелл — Tilt^[en][64]
• 1981: Джоан Арматрейдінг — Walk Under Ladders^[en][65]

• 1981: Саллі Олдфілд^[en] — Playing in the Flame^[66]
• 1982: Джеррі Рафферті — Sleepwalking^[en][67]
• 1982: Філ Лайнотт — The Philip Lynott Album^[en][68]
• 1983: Річі Гевенс — Common Ground^[en][69]
• 1983: Джоан Арматрейдінг — The Key^[en][70]
• 1983: Саллі Олдфілд^[en] — Strange Day in Berlin^[71]
• 1984: Тіна Тернер — Private Dancer^[72]
• 1986: Девід Сильвіан — Gone to Earth^[73]
• 1986: Джо Кокер — Cocker^[74]
• 1987: Роджер Вотерс — Radio K.A.O.S.^[en][75]
• 1987: Теренс Трент Д'Арбі — Introducing the Hardline According to Terence Trent D'Arby^[en][76]
• 1988: Філ Торнеллі — Swamp^[en][77]
• 1988: Джеррі Рафферті — North and South^[en][78]
• 1992: Дана Гіллеспі^[en] — Big Boy^[79]
• 1992: Джеррі Рафферті — On a Wing and a Prayer^[80]
• 1993: Браян Феррі — Taxi^[en][81]
• 1994: Джеррі Рафферті — Over My Head^[en][82]
• 2000: Джеррі Рафферті — Another World^[en][83]
• 2009: Джеррі Рафферті — Life Goes On^[en][84]

• Дискографія Мела Коллінза на Elephant-Talk.com
• Сторінка Мела Коллінза на www.kokomo.band