Марчелло Ліппі

Вихованець футбольної школи клубу «В'яреджо».

1969 року приєднався до команди клубу «Сампдорія», однак відразу ж був віданий клубу «Савона», кольори якого захищав протягом 1969—1970 років.

Своєю грою за останню команду довів представникам тренерського штабу «Сампдорії» свій високий потенціал, і 1970 року повернувся до цієї команди. Цього разу відіграв за генуезький клуб наступні дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Сампдорії», був основним гравцем команди.

Протягом 1979—1981 років захищав кольори команди клубу «Пістоєзе». Завершив професійну ігрову кар'єру у нижчоліговому клубі «Луккезе-Лібертас», за команду якого виступав протягом 1981—1982 років.

1971 року залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 2 офіційних матчах.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1982 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Сампдорія» як тренер молодіжних команд.

В подальшому очолював команди нижчолігових клубів «Понтедера», «Сієна», «Пістоєзе» та «Каррарезе». 1989 року вперше у кар'єрі очолив свою першу команду з елітної Серії A, якою стала «Чезена». Згодом провів по одному сезону на тренерських містках команд «Луккезе-Лібертас» та «Аталанта».

1993 року очолив команду «Наполі», разом з якою в першому ж сезоні в Неаполі виборов право участі у розіграші Кубка УЄФА.

Втім, боротьбу за цей єврокубок «Наполі» почав вже з новим тренером, оскільки в послугах Ліппі зацікавився туринський «Ювентус» і тренер став на чолі «старої сіньйори». У своєму дебютному сезоні 1994-95 в Турині Ліппі виграв усі внутрішні турніри — чемпіонат, змагання за Кубок і Суперкубок Італії. Наступний рік став роком тріумфу на міжнародній арені — туринці здобули перемоги в Лізі чемпіонів, розіграшах Суперкубка УЄФА та Міжконтинентального кубка.

Протягом 1996—1998 років Ліппі ще двічі приводив «Ювентус» до чемпіонського титулу, однак після невдалого для команди сезону 1998-99 (сьому місце), змінив клуб, очоливши міланський «Інтернаціонале». Зайняте в сезоні 1999-00 «Інтером» четверте місце було також розцінене як провал, і на самому початку наступного сезону тренера було звільнено. Ліппі повертається до «Ювентуса» і відразу ж виборює зі своїм новим-старим клубом два «скудетто» поспіль. Працює з командою до 2004 року, в якому від клубного футболу переходить до роботи на рівні збірної.

Після невдалого виступу збірної Італії на чемпіонаті Європи 2004 року, де італійці не подолали груповий етап, тренер команди Джованні Трапаттоні йде у відставку, і в липні того ж року Італійська федерація футболу запрошує Ліппі очолити національну команду.

Основним завданням, поставленим перед тренером, була підготовка «скуадри адзури» до світової першості 2006 року. І з цим завданням Ліппі відмінно впорався — того року, вперше з мундіалю 1982 італійці вибороли титул найсильнішої збірної світу. Після драматичного фінального матчу, виграного у збірної Франції в серії післяматчевих пенальті, італійці стали чотириразовими чемпіонами світу. Втім, незважаючи на тріумф на світовій першості, Ліппі вирішив не подовжувати контракт з федерацією футболу, який добіг кінця після чемпіонату світу, і залишив збірну.

Наступник Ліппі на посаді головного тренера збірної Італії Роберто Донадоні готував команду до Євро-2008 і, після невдалого виступу на турнірі, був звільнений. Готувати італійців до чемпіонату світу 2010 року знову запросили Ліппі. Збірна без особливих труднощів подолала кваліфікаційний раунд, не програвши жодного матчу і впевнено посівши у своїй відбірній групі перше місце. Ще до початку фінального турніру, у травні 2010 року, було повідомлено, що Ліппі завершить кар'єру в збірній після закінчення чемпіонату світу. Італійські вболівальники сподівалися, що прощання зіркового тренера з національною командою запам'ятається її яскравим виступом на мундіалі, однак воно запам'яталося її найбільшим з 1974 року провалом на чемпіонатах світу — італійцям не вдалося подолати груповий етап. Очолювана Ліппі команда зіграла унічию зі збірними Парагваю та Нової Зеландії, а в останньому матчі групового турніру сенсаційно поступилася словакам з рахунком 2:3, посівши таким чином останню сходинку в Групі F.

За іронією долі саме цей матч, одне з найбільших в історії розчарувань італійських вболівальників, став останньою з 56 ігор, проведених збірною Італії під орудою Ліппі, автора італійського тріумфу на чемпіонаті світу 2006.