Ліщинський Любарт Омелянович

Народився 8 липня 1942 року у Львові в родині Омеляна та Мирослави Ліщинських. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва^[1].

Працюючи в інституті «Укрзахідпроектр��ставрація» впродовж довгих років, займався реставрацією архітектурних пам'яток Львова (серед його робіт зокрема — ансамбль Бернардинського монастиря, Арсенал, Аптека-музей тощо). Реалізовував свою творчість у малярстві ікон на склі, металевих декоративних свічниках, медальєрстві. Понад двадцять років був актором знаного у Львові Польського народного театру^[1]. Мистецькі багатства рідного міста і його культурне минуле знав чудово і міг годинами проводити екскурсії містом.

Ще в Україні Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Згодом, вже у США, захоплення переросло у цілий творчий напрям — використовуючи матеріали різних часів та країн світу, він творив з них на чужині намиста, побудовані за зразком гуцульської зґарди. Металеві деталі, використані у прикрасах, походять з країн Азії (Афганістан, Індія, Іран), виготовлені ймовірно у XIX столітті з томпаку чи альпаку. І всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, несли у собі для нових власників спогад про Карпати та відгомін давніх поколінь України^[2].

Його ювелірні роботи експонувалися у Національному музеї у Львові у липні 2002 року на спільній виставці з малярськими роботами його батька Омеляна Ліщинського. Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського на сьогодні зберігаються у колекціях США, Франції, Австралії та України^[2].

Від початку 1990-х років мешкав у Нью-Йорку (США). Артистизм, виплеканий за 20 років гри у Польському народному театрі (Львів), допоміг йому втілитися в образи «Гриця Зозулі» (пера Едварда Козака)^[3] та персонажів інших творів, які рецитував на численних мистецьких вечорах у Нью-Йорку, Філадельфії, Гантері^[2]. Дописував до українського часопису у США «Свобода»^[1]. В останні місяці життя повернувся з Нью-Йорку до Львова, де й 17 червня 1998 року помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові^[2].

• Р. М. Яців. Ліщинський Любарт Омелянович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.

• У Львові представили виставку нашийників Любарта Ліщинського та його доньки (фото). vgolos.com.ua. Інформаційна агенція «Вголос». 30 квітня 2013. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 29 вересня 2024.
• Ольга Швед (24 квітня 2013). У Львові відкрили виставку давніх нашийних прикрас. gazeta.ua. Gazeta.ua. Процитовано 29 вересня 2024.