Лесь Курбас

Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (Самбірський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Самбірський район, Львівська область^[4], Україна) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові добру освіту.

Навчався в Тернопільській гімназії, потім — у Львівському університеті, де брав активну участь у боротьбі за українізацію університету. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Віденського університету, де навчався на філософському факультеті та слухав лекції зі славістики. Закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.^[5]

Повернувшись на Галичину, почав працювати в театрі Гната Хоткевича, через півроку — у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки.

У 1915 році заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Життя Леся Курбаса тісно перепліталося з Тернопіллям.^[6]

У 1916 році на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського переїхав до Києва та почав працювати в театрі Садовського.

Організував студію молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів — з них Молодий український театр, в Одесі співорганізатором 1918 був Гаврило Гловацький. У 1917 році був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті».

У 1919 році працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».

Влітку 1920 року Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру імені Шевченка, й під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) група почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли в Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків)^[7] Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 в Києві в державному народному театрі відбулася прем'єра вистави Тараса Шевченка «Гайдамаки» (режисер Лесь Курбас). В червні 1924 року Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.^[8]

Лесь Курбас і «березольці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна в степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з драматургом Миколою Кулішем (1892—1937) і художником Вадимом Меллером (1884—1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П'єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло» не знайшли розуміння в радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними в той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Леся Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

5 жовтня 1933 року Колегія Наркомосу УСРР ухвалила звільнити Курбаса з посади художнього керівника і директора театру «Березіль». У протоколі засідання підкреслено, що Курбас займав «позицію українського націоналіста», а театр «не зміг зайняти відповідне місце в створенні українського радянського мистецтва». З усіх акторів театру на засіданні в захист Курбаса виступили тільки четверо: Іван Мар'яненко, Йосип Гірняк, Борис Балабан і Роман Черкашин.^[9]

6 жовтня 1933 року Курбас поїхав до Москви. Кілька місяців працював постановником Малого театру та ставив «Короля Ліра» за Вільямом Шекспіром у Соломона Міхоелса^[9] в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній.

• «Жовтень», текст колективний, 1922 рік.
• «Рур», текст колективний, 1923 рік.
• «Газ» Кайзера, 1923 рік.
• «Джиммі Хіггінс» за Сінклером, 1923 рік.
• «Гайдамаки» [Архівовано 12 березня 2018 у Wayback Machine.] за Шевченком 1924 рік.
• «Макбет» за Шекспіром, 1924 рік.
• «Напередодні» за Поповським, 1925 рік.
• «Золоте черево» Кроммелінка, 1926 рік.
• «Пролог» Бондарчука і Курбаса, 1927 рік.
• «Народний Малахій» Куліша, 1928 рік.
• «Мина Мазайло» Куліша, 1929 рік.
• «Диктатура» Микитенка, 1930 рік.
• «Народження велетня», текст колективний, 1931 рік.
• «Місьє де Пурсоньяк» Мольєра, 1933 рік.
• «Маклена Граса» Куліша, 1933 рік.

• 1924 — Вендетта
• 1924 — Макдональд
• 1925 — Арсенальці

• 1924 — Сон Товстопузенка^[10][11]

25 грудня 1933 року Курбас був заарештований і ув'язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній Українській військовій організації і за намір убити другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Після тривалих «допитів» 10 березня Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером».^[5]

На початку березня 1934 року його перевезли до в'язниці у Харків.^[9][12]

9 квітня 1934 року суд у Харкові, ґрунтуючись на отриманих під час слідства «зізнаннях», засудив Курбаса до 5 років ув'язнення у ВТТ. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. В таборі неподалік від робітничого селища Медвежа Гора (нині місто Медвеж'єгорськ, Карелія, РФ) поставив кілька п'єс у театрі для вільнонайманих працівників.^[5]

У 1936 року був переведений до Соловецького табору особливого призначення. Там він створив театр і поставив «Аристократів» Миколи Погодіна та «Учня диявола» Бернарда Шоу.^[5]

Наприкінці 1936 року був етапований на острів Анзер, де також був театр. Курбас поставив у ньому «Маленькі трагедії» Олександра Пушкіна.^[5]

Рішенням окремої трійки 9 жовтня 1937 року особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком до смерті 1825 осіб, які утримувалися у Соловецькому таборі, у їх числі Курбаса.^[5]

Курбас був розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.^[5]

У рівненському часописі «Волинь» у березні 1942 року стверджували, що «режисер найкращого свого часу театру в Україні „Березіль“ працює десь перевізником на річці коло Мурману»^[13].

Вдові Курбаса Валентині Чистяковій на її офіційний запит, надіслали свідоцтво від 16 травня 1961 року, де стверджувалося, що її чоловік помер 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок.^[9]

Ухвалою Військового трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року справу стосовно Курбаса припинено через відсутність складу злочину. 19 квітня 1957 року президія Харківського обласного суду переглянула справу за обвинуваченням Курбаса і анулювала Постанову Судової трійки при Колегії ГПУ СРСР від 9 квітня 1934 року щодо нього.^[9]

Похований видатний режисер у Харкові на 13 цвинтарі, де у 1993 році встановлено пам'ятник-пантеон родині Курбасів (скульптор С. Якубович), куди було привезено землю з Соловців, поруч з похованнями матері Ванди Яновичевої і дружини Валентини Чистякової.

21 грудня 1991 року Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 року «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль». У холлі цього театру виставлено бюст Леся Курбаса.

Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса^[14].

Національним Банком України до 120-річчя режисера 26 лютого 2007 року було введено в обіг ювілейну монету, присвячену Курбасу. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

У Старому Скалаті на Тернопільщині діє меморіальний музей-садиба Леся Курбаса.

Діє державний Мистецький музей Леся Курбаса у Самборі, філіал Національного музею імені Андрія Шептицького.*^[15] та встановлені дві меморіальні дошки.

У Відні, де деякий час проживав Лесь Курбас, встановлена меморіальна дошка.

У багатьох населених пунктах є вулиці Леся Курбаса.

10 листопада 2016 року присвоєно^[16] ім'я Леся Курбаса школі І-ІІІ ступенів № 206 [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] Святошинського району міста Києва.

25 лютого 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 130 років з дня народження Леся Курбаса (1887—1937), режисера, актора, драматурга, публіциста, перекладача.^[17]

З 17 жовтня по 2 грудня 2018 року — виставка «Курбас: Нові світи» [Архівовано 30 липня 2019 у Wayback Machine.] у Мистецькому арсеналі.

• Г. П. Герасимова. Курбас Лесь [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 514. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Н. М. Корнієнко. Курбас Лесь [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Енциклопедія Львова. Т. 3 За ред. / А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — С. 694.
• Березільська культура: історія, досвід / Наталя Єрмакова ; [Ін-т проблем сучасного мистецтва Нац. акад. мистецтв України]. — К. : Фенікс, 2012. — 512 с.
• Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 214.
• Клековкін О. Лесь Курбас: Система і метод. Протоколи // Український театр. — К., 1998. — № 1-5. [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• Клековкін О. Лесь Курбас: Система і метод. Полемічні нотатки // Український театр. — К., 1999. — № 4. [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• Клековкін О. Парадокс Курбаса: Історико-етимологічний конспект / ІПСМ України НАМ України. — К.: Арт Економі, 2014. — 176 с.
• Корнієнко Неллі. Лесь Курбас і духовні засади українського авангарду // Дзеркало тижня. — 2007. — № 5 (10-6 лютого).
• Курбас Лесь «Шляхи Березоля», 1927.
• Курбас Лесь. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — 917 с.
• Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К. : Дніпро, 1988.
• Лабінський М. Г. Лесь Курбас. Спогади сучасників — К., 1969.
• Макарик І. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук. — К. : Ніка-Центр, 2010. — 348 с.; 41 іл.
• Молодий театр: Генеза. Завдання. Шляхи / Під ред. Ю. П. Косенко; Упорядн. М. Г. Лабінський. — К. : Мистецтво, 1991. — 320 с.
• Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / Сост.: М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк. — М. : Искусство, 1987. — 463 с.
• Лесь Курбас 1906—2016 рр. : бібліогр. довід. / Публ. б-ка ім. Лесі Українки для дорослих м. Києва, Від. мистецтв ; упоряд. Леонід Криворучко ; уклад. В. Шкарабан, М. Іванова. — Київ: Фенікс, 2016. — 224 с. : фото, кольор. іл. — 500 прим. — ISBN 978-966-136-403-4
• Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
• Смульська М. І. «Розстріляне відродження» — Лесь Курбас / М.��І. Смульська // Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях молодих учених "Родзинка — 2017 : зб матеріалів ХІХ Всеукр. наук. конф. молодих учених. Серія: Історія. Філософія. — Черкаси, 2017. — С. 194—196.
• Коломієць Р. Лесь Курбас / Р. Коломієць. — Харків: Фоліо, 2016. — 120 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Центр Леся Курбаса: каталог-есе / над кат. працювали: Бойко Т. та ін. — Київ: б. в., 2008 р. — 204 с. : іл. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Курбас Л. Березіль: із творчої спадщини / Лесь Курбас ; упоряд. та авт. прим. М. Г. Лабінський. — Київ: Дніпро, 1988. — 530 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Лесь Курбас: Спогади сучасників / за ред. В. С. Василька ; упоряд. М. Г. Лабінський. — Київ: Мистецтво, 1969. — 412 с. — (Спогади. Листи. Щоденники). [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Веселовська Г. І. Дванадцять вистав Леся Курбаса: навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистецтв / Ганна Веселовська ; М-во культури і мистецтв України, Держ. центр театр. мистецтва ім. Л. Курбаса. — Київ: ДТЦМ ім. Л. Курбаса, 2004. — 238 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Єрмакова Н. П. Березільська культура: історія, досвід: присвячено берез. культурі, яка постала в процесі реформування укр. театру Л. Курбасом / Наталя Єрмакова ; Нац. акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучас. мистец. — Київ: Фенікс, 2012. — 515 с. — (Програма «і3 (ідея-імпульс-інновація)» / Фонд Р. Ахметова «Розвиток України»). [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Танюк Л. Талан і талант Леся Курбаса / Лесь Танюк ; М-во культури і туризму України, Держ. центр театр. мистец. ім. Л. Курбаса, Нац. опера України, Держ. п-во «Мистецтво України». — Київ : 2007. — 44 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Корнієнко Н. М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього / голов. ред. В. Куценко. — Київ: Либідь, 2007. — 336 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Веселовська Г І. Театральні перехрестя Києва, 1900-1910-х рр. : (Київ. театр. модернізм) / Держ. центр. театр. мистецтва ім. Л. Курбаса. — Київ, 2006. — 342 с. [Архівовано 24 вересня 2018 у Wayback Machine.]

• Втеча у прірву. Есеї про Леся Курбаса / Роман Горак. — Львів: Вид-во «Апріорі», 2014. — 600 с.
• Лесь Курбас 1906—2016 рр. : бібліогр. довід. / Публ. б-ка ім. Лесі Українки для дорослих м. Києва, Від. мистецтв ; упоряд. Леонід Криворучко ; уклад. В. Шкарабан, М. Іванова. — Київ: Фенікс, 2016. — 224 с. : фото, кольор. іл. — 500 прим. — ISBN 978-966-136-403-4
• Коломієць Р. Г. Лесь Курбас. — Харків: Факт, 2018. — 121 с. — ISBN 978-966-637-879-1

• Каталог літератури, доступної онлайн (з активними лінками на електронні копії книг), на сайті Центру Леся Курбаса [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Курбас Лесь [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 795-796. — 1000 екз.
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» 12. Лесь Курбас [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.].
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» 69. Лесь Курбас, Анатоль Петрицький і Вадим Меллер.
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» 70. Лесь Курбас і Юлій Мейтус.
• ЛЕСЬ КУРБАС | Програма «Велич особистості» | 2017 (ВІДЕО)
• Неллі КОРНІЄНКО. ЛЕСЬ КУРБАС: РЕПЕТИЦІЯ МАЙБУТНЬОГО/ — К.: Факт, 1998. — 469 с.: іл. [Архівовано 30 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Неллі Корнієнко: «Лесь Курбас працював із тими хвильовими процесами, які лише зараз відкрила квантова фізика» [Архівовано 19 січня 2018 у Wayback Machine.].
• Куліш і Курбас: спільна творчість і смерть. Інна Кремінська. Радіо Свобода [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.].
• Курбас: комунізм несумісний з природою людини. Лесь Танюк. Радіо Свобода [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.].
• Курбас півжиття носив кулю у серці.
• Львівський академічний театр імені Леся Курбаса [Архівовано 20 червня 2013 у Wayback Machine.].
• Постанова Кабінету Міністрів України N 367 від 21 грудня 1991 р. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Лесь Курбас [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]valeriybolotov.at.ua (зокрема, фотогалерея)
• У Харкові сплюндровано надгробний пам'ятник Курбасу [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.]
• Український інститут  національної пам'яті. Інформаційні матеріали до 130-річчя від дня народження Леся Курбаса.