Леопольд I Габсбург

Народився 9 червня 1640 року, виховувався спочатку у єзуїтів для прийняття духовного сану, але після смерті старшого брата, Фердинанда (1654), став спадкоємцем австрійських земель і був проголошений королем угорським та чеським. Після смерті батька (1657) Леопольд I, незважаючи на всі інтриги Людовика XIV, що прагнув домогтись імператорської корони, був обраний німецьким імператором й коронований 18 липня 1658 року завдяки особливому сприянню курфюрста Бранденбурзького Фрідріха-Вільгельма I.

Любив та заохочував заняття історією та природничими науками, надавав покровительство музикантам, заснував університети в Інсбруку, Ольмюці й Бреслау; Леопольдівське товариство природознавців зберігає його ім'я. Після смерті ерцгерцога Франца-Сигізмунда Тірольського (1665) Леопольд I надбав графство Тіроль і викупив у Польщі князівства Оппельн та Ратибор, закладені їй Фердинандом III.

Безпристрасний і кволий Леопольд I був відвертим прихильником миру, але обставини втягнули його до багаторічних війн. Разом з польським королем Яном ІІ Казимиром і курфюрстом бранденбурзьким він брав участь у війні з Карлом Х Густавом — королем Швеції та його союзником, Юрієм II Ракоці Семиградським.

Втручання Османської імперії до заколотів Седмигороддя (див. Апафі) втягнуло віденський двір у війну з Портою. У 1663 році турки увірвались до Угорщини, але були розбиті генералом Раймундом Монтекукколі у битві під Сентготтхардом (1664). Не скориставшись цією перемогою, імператор Вашварським перемир'ям закріпив за Портою Гроссвардейн і Нейгейзель. Війна невдовзі відновилась; протестантська національна партія підбурила заколот (1678—1682), й закликані нею на допомогу османи у 1683 році дійшли до Відня, який тримали в облозі з 14 липня по 12 вересня. Від розгрому Австрію врятувала лише перемога під Каленбергом поблизу Відня (12 вересня 1683 року). Леопольд I перейшов до наступальних дій, що завершились Карловицьким миром. Ще раніше, на прессбурзькому сеймі, йому вдалось закріпити за собою Угорщину.

З його війн з Людовиком XIV перша (1672—1679) й друга (1688—1697) були невдалими для Австрії. Вдалішою для неї була третя війна — війна за іспанську спадщину, в якій битва під Гохштедтом була останнім тріумфом Леопольда I, вимушеного у той самий час боротись із новим повстанням угорців (див. Ференц II Ракоці). Крайня нетерпимість Леопольда I позначилась особливо у жорсткому переслідуванні угорських кальвіністів.

"За Леопольда… Німеччина пережила відродження імперії, тієї самої імперії, яка після Вестфальського миру, на думку багатьох спостерігачів, <…> стояла на грані розвалу. Багато в чому завдяки Леопольду імперії написано було ще ціле століття значної, а часом й блискучої історії^[1].

У 1666 році Леопольд I одружився з іспанською інфантою Маргаритою Терезою (1651—1673), дочкою короля Філіпа IV. З шести дітей вижила тільки одна дочка:

• Фердинанд Венцель (1667—1668)
• Марія Антонія (1669—1692), ерцгерцогиня Австрійська, дружина курфюрста Максиміліана II Емануеля
• Іоганн Леопольд (1670)
• Марія Анна (1672)

У 1673 році Леопольд одружився з Клавдією Феліцітатою — ерцгерцогинею Австрійською (1653—1676). У них народились дві дочки, що померли немовлятами:

• Анна Марія (1674—1674)
• Марія Жозефа (1675—1676)

У 1676 році він одружився втретє з Елеонорою Нойбурзькою (1655—1720), дочкою Філіппа Вільгельма Нойбурзького, з якою мав десять дітей, з яких вижили семеро:

• Йосиф (1678—1711) — майбутній імператор Йосип I
• Марія Єлизавета (1680—1741) — штатгальтер Австрійських Нідерландів
• Марія Анна (1683—1754) — королева Португалії, дружина короля Портуґалії Жуана V
• Марія Тереза (1684—1696)
• Карл (1685—1740) — майбутній імператор Карл VI
• Марія Йозефа (1687—1703)
• Марія Маґдалена (1689—1743).

• Леопольдштадт
• Пріорато

• Листування Леопольда з патером Марко д'Авіано (Грац, 1878) (італ.)
• Baumstark. «Kaiser Leopold I» (Фрейберг, 1873) (нім.)
• Scheichl. «L. I und die oesterreichische Politik 1667-68» (Лейпциг, 1888) (нім.)
• Erdmansdörffer. «Deutsche Geschichte 1648—1740» (Берлін, 1892-94) (нім.)
• Коваленко С. Іван Богун — український Дон Кіхот. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.