Леон Флейшер

Концертував з 8 років, в 16 років виступив як соліст з Нью-Йоркським філармонічним оркестром.

Швидкий успіх Флейшера відбувся завдяки навчанню у відмінних американських педагогів. Він навчався у Леонардо Шура, Йогансена, Алтмана та Артура Шнабеля, в будинку якого на озері Комо (Швейцарія) десятирічний хлопчик провів близько року, а потім займався з ним і в Штатах. Шнабель сильно вплинув на молодого піаніста, що виявлялося навіть у деякому копіюванні стилю свого вчителя. Лише до 30 років Флейшер сформувався як самостійний артист^[9].

У 1952 році Флейшер став першим лавреатом Конкурсу імені королеви Єлизавети серед піаністів. Однак подальшому р��зквіту його концертної кар'єри завадила торсіонна дистонія, через яку він практично втратив можливість користуватися правою рукою.

Флейшер багато викладав в Консерваторії Пібоді і Кертісому інституті, в 1986—1997 роках був художнім керівником Тенглвудського музичного центру.

Він також пробував себе як диригент, деякий час був головним диригентом симфонічного оркестру Аннаполісу, працював з Балтиморським симфонічним оркестром. В репертуарі Флейшера-піаніста залишалися твори різних композиторів для лівої руки, в тому числі спеціально написаний для нього і Гері Графмана (страждав тим же захворюванням) Концерт для двох фортеп'яно з оркестром Вільяма Болкома, в якому обидві фортеп'янні партії призначені для виконання однієї рукою.

У 1990 роках завдяки новітнім досягненням медицини права рука Флейшера була вилікувана ін'єкціями ботокса, і в 2004 році був опублікований перший після 40-річної перерви запис гри Флейшера обома руками.