Числівник

Українські числівники за способом утворення поділяються на прості, складні й складені. Простий числівник має один корінь. Складний числівник має два корені. Складений числівник складається з кількох слів.

Числівник у праслов'янській і давньоруській (давньоукраїнській) мовах був семантичною (назви чисел), а не граматичною категорією. Граматично слова одинъ, дъва, триє, четыре були прикметниками, що відмінялися за родами й відмінками (а один також за числами) і сполучалися з іменником в однині (один), двоїні (дъва, також оба) або множині (триє, четыре).

Слово одинъ змінювалося і за родами, і за числами. Парадигма відмінювання його було аналогічною парадигмі займенника тъ (та, то, те). Форми двоїни і множини вживали рідко.

Слово узгоджувалося з наступним іменником (одинъ сынъ, одна дъчи, одни друзи, одны рѣкы, одна села).

Прикметник дъва змінювався за родами (дъва/дъвѣ), як і оба (оба/обѣ), перші були формами чоловічого, другі — жіночого та середнього роду (цим дещо відрізнялися від сучасних українських форм).

Прикметники триє, четыре також мали родові форми (триє/три, четыре/четыри), причому перші форми були формами чоловічого, другі — жіночого та середнього родів.

Прикметник дъва відмінювався як форма двоїни займенника: називний у нього збігався зі знахідним, родовий — з місцевим, а давальний — з орудним. Прикметник триє відмінювався як форма множини іменника з основою на *-ĭ (аналогічно ночи, печи, гости), четыре — як форма множини іменника з основою на приголосний (аналогічно камене, дьне, матери, дъчери).

Після дъва вживалися форми називного відмінка двоїни (д.-рус. дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъвѣ словесѣ). Після триє, четыре — вже форми множини (д.-рус. триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса), що узгоджувалися з ними в роді. Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Сучасні слов'янські мови зберегли родові форми числівників «один» і «два» (один, одна, одне, одні, два, дві), але в сучасній українській форма середнього роду числівників два і оба збігається не з формою жіночого, а з формою чоловічого. Числівники «три» і «чотири» втратили рід у всіх слов'янських мовах, причому для першого словенська мова зберегла лише форму чоловічого (trije), інші — форму жіночого та середнього (укр., рос. і болг. три, біл. тры, пол. trzy, чеськ. tři), для другого форма чоловічого залишилася тільки в російській мові (четыре), у решті слов'янських мов узвичаїлися форми жіночого та середнього (укр. чотири, біл. чатыры, пол. cztery, чеськ. čtyři, болг. четири, серб. чѐтири).

Слова для позначення чисел від 5 до 10 були вже іменниками. З огляду на особливості відмінювання 5-9 були жіночого роду, які відмінювалися як звичайні іменники з основою на *-ĭ (аналогічно ночь, печь, кость, дань) і були близькі за значенням до сучасних «п'ятірка», «шістка», «сімка», «вісімка», «дев'ятка». Після них вживався родовий відмінок множини (д.-рус. пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина (д.-рус. пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ). Числа від 11 до 99 позначалися комбінацією простих числівників: одинъ на десѧте («11»), дъвадесѧти («20»), пѧть десѧтъ («50»).

Сучасні форми шість, сім пояснюються переходом -е- у закритому складі в «новий ять», а далі в -і-. Форма вісім утворилася від осмь виникненням протетичного в- і вставного -ь- (що потім перейшов в -е-, «новий ять» і -і-), зникненням редукованого -ь. Окрім того, з'явилися паралельні форми родового, давального і місцевого відмінків на -ьох, -ьом, а форма орудного змінилася під впливом аналогічної відмінкової форми числівників три, чотири.

Слово десѧть було іменником, близьким до значення «десяток/десятка» і в своїй парадигмі поєднувало ознаки іменника чоловічого роду з основою на *-ŏ (десѧтъ, десѧты) та іменника жіночого роду з основою на *-ĭ (десѧтью).

У східних слов'ян замість четыредесѧть поширилося не пов'язане морфологічно з іншими числівниками слово сорокъ («40»), а замість девѧтьдесѧть — девѧносъто. Вони відмінювалися як іменники з основою на *-ŏ.

Слово съто було іменником середнього роду і також відмінювалося аналогічно іменникам на *-o.

У сучасній мові відмінювання слів сорок, дев'яносто і сто значно спростилося: вони мають лише дві відмінкових форми (сорок/сорока, дев'яносто/дев'яноста, сто/ста).

Вищі розряди

Числа до 1000 позначалися комбінацією сотень, десятків і одиниць: дъвѣстѣ («200», слово съто тут стоїть у двоїні), трисъта («300», слово съто стоїть уже в множині), пѧть сътъ («500»).

Слово тысѧча було іменником жіночого роду і відмінювалося як іменники з основою на *-a. Воно досі зберегло своє іменникове відмінювання і належить до жіночого роду.

Унаслідок занепаду двоїни, з XV—XVI ст. форми множини стали вживатися також при числівнику два (але зі старим наголосом двоїни — два бр́ати), а під впливом конструкцій з два — чотири узгодження поширилося також на вищі назви чисел, але тільки тоді, коли числівник стояв у формі непрямого відмінка (сучасне п'ять слуг, але п'яти слугам). Це викликало також морфологічне вирівнювання і поруч форм давального-місцевого-родового типу п'яти (за зразком трьом-двом тощо) постали форми типу п'ятьом, п'ятьох (з XVI ст.). Отже, зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після числівників «два», а потім і «три», «чотири» (два слова, три жінки, чотири штуки). У чоловічому роді замість закінчення -а вживається закінчення множини -и (-і), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни при формах множини чоловіки́, брати́, сини́).

В орудному відмінку за аналогією з формою двоїни (двома) нова форма типу п'ятьма (замість старої пятью) стала єдиною можливою. Унаслідок цих змін, властивих тільки назвам чисел, витворилася для таких слів окрема система відмінювання і синтаксичних зв'язків, що дає можливість говорити про числівник як окрему частину мови. Але ці процеси не закінчені, і такі слова, як «тисяча» або «мільйон» і далі зберігають властивості іменника.

Порядкові числівники

Порядкові числівники не відрізнялися від прикметників. Вони утворювалися від кількісних (треть, четверть, пѧтъ). Винятком є пьрвъ («перший») і въторъ («другий»). Від цих коротких форм утворювалися повні, аналогічно повним формам прикметників: доданням вказівних займенників и, я, є (пьрвыи, въторыи, третии, четвертыи, пѧтыи). Відмінювалися пьрвыи, въторыи, четвертыи, пѧтыи як повні прикметники твердого типу (аналогічно добрыи), а третии — як повні прикметники м'якого типу (аналогічно синии). При відмінюванні складених порядкових числівників відмінювалася тільки перша частина: въторыи на десѧте, второго на десѧте.

Слово пьрвыи пізніше утворило форму вищого ступеня пьрвшии («більш перший»), від якого й походить сучасне укр. перший. Давня основа збереглася у словах первісний, первинний, первенець, первісток тощо. Щодо въторыи, воно надалі витіснилося колишнім займенником другий, а давній корінь *vъtor- зберігся у словах півтора, півтори (від д.-рус. полъ вътора, полъ въторы, буквально — «половина другого», «половина другої»), вівторок (від д.-рус. овъторъкъ, вовъторъкъ, буквально — «другий день тижня»), вторувати, вторити («співати або казати другим»), повторювати, повторяти («робити другий раз»), вторинний.

Дробові числівники

Відмінювання багатьох дробових числівників було аналогічне відмінюванню іменників. Числівник полъ відмінювався як іменник з основою на *-ŭ, числівники треть і четверть — як іменники з основою на *-ĭ, числівники пѧтина і десѧтина — як іменники з основою на *-ā.

Збірні числівники

Збірні числівники рідко трапляються в давньоруських пам'ятках, тому відновити систему їх відмінювання утруднено. Найуживанішими були обоѥ, дъвои (дъвоѥ), а такі як семеро, осмеро (восьмеро) відмічені в незначному числі випадків.

Нечисленні приклади свідчать про те, що вони почасти відмінювалися як іменники, почасти як займенники. Вони мали форму числа, що узгоджувалися з іменником: дъвоѥ сѣтованьѥ («подвійне нарікання») одьржить мѧ; оковашѧ въ двои оковы; паденьѥмь паде двоимь невольнъмь; дъвоѥму сущу злу; пѧтерьницахъ книжьныихъ четворѣхъ. Пам'ятники писемності відбивають таку особливість збірних назв, як вживання їх у ролі іменників, насамперед це стосується слів обоѥ, дъвои (дъвоѥ): придуть обои; такъ платити… обоимъ.

Слово оба, обѣ одні мовознавці тлумачать як займенник, другі — як кількісний числівник, треті — як збірний. Така розбіжність у визначеннях пов'язана з семантикою і вживанням цього слова. Зв'язок цього слова зі збірним числівниками полягає в тому, що виникнення його нових форм йшло під впливом збірного числівника обоѥ^[1].

У сучасній мові вони втратили окреме відмінювання, форми непрямих відмінків у них збігаються з формами кількісних числівників (двоє — двох тощо).

Англійський числівник — морфологічно незмінна частина мови. Залежно від текстового регістру, дискурсу кількісні числівники можуть позначати точну, неточну, невизначену кількість, а у складі фразеологізмів — десемантизуватися та спустошуватися. Порядкові числівники англійської мови — носії квантитативно-квалітативної семантики, що в умовах контексту набувають додаткових оцінних значень. Спільну з числівниками функцію кількісних атрибутів виконують лічильні слова, вимірювачі.

• Відмінок в українській мові

• Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 104-107.
• ftp://lib.sumdu.edu.ua/Books/Shvachko.doc^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• ftp://lib.sumdu.edu.ua/Books/Zasobu%20kvantufikacii.rar^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/2753/3/chisl.doc

• Числівник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 542. — ISBN 978-966-439-921-7.