Куракін Олексій Борисович

Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.

Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.

За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.

Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.

До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:

• відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
• заборона жебракам просити милостиню на вулицях міста Полтави;
• перші щеплення проти віспи в Україні;
• відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
• будівництво каналу на р. Остер;
• складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
• відкриття «будинків для виховання бідних шляхтичів», перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
• створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту;
• організація німецьких колоній на території лівобережної України — у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді, які мали надати промисловий досвід з виробництва сукна;

Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.

Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.

До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).

Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністр��м внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська Запорозького Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.

З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Помер 1829 року, проживши 70 років.

Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.

Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.

• 1804 року Іван Петрович Котляревський написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Попри дещо «сервілістичний»^[2] сюжет, твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири.
• Олексій Борисович Куракін ймовірно став прототипом одного з основних героїв роману Льва Миколайовича Толстого «Війна і мир» князя Василя Сергійовича Куракіна. Біографічних збігів літературного та реального героя достатньо: час життя, загальний хід кар'єри при трьох самодержцях, членство в Неодмінній раді, три зірки, троє дітей, дочка Олена^[3].

• Газета «Отчий поріг». За досвідом — у минуле^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• В. С. Шандра. Куракін Олексій Борисович, його діяльність на посаді генерал-губернатора Малоросії в 1802—1807 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 510. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• И. Ф. Павловский. «Очерк деятельности малороссийского генерал-губернатора князя А. Б. Куракина», Полтава, 1914