Вікіпедія

Крістіна Лемб

британська журналістка

Крістіна Лемб OBE (нар. 15 травня 1965) — британська журналістка та письменниця. Вона є головною іноземною кореспонденткою The Sunday Times.

Крістіна Лемб
Народилася15 травня 1965(1965-05-15) (59 років)
Лондон, Велика Британія
Країна Велика Британія
Діяльністьжурналістка, біограф, письменниця, закордонний кореспондент, військова кореспондентка
Сфера роботижурналістика[1], Міжнародна журналістика[1] і воєнна журналістика[1]
Alma materУніверситетський коледж[2] і Nonsuch High School for Girlsd
У шлюбі зPaulo Anunciação
Діти1
Нагороди
Сайт: christinalamb.net
CMNS: Крістіна Лемб у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Лемб здобула вісімнадцять вагомих нагород, зокрема п'ять нагород Британської преси та Європейську премію Bayeux-Calvados для воєнних кореспондентів[4]. Вона є почесною членкинею Університетського коледжу в Оксфорді, членкинею Королівського географічного товариства та глобальною членкинею Центру міжнародних відносин Вільсона у Вашингтоні, округ Колумбія[5]. 2013 року Єлизавета ІІ відзначила її Орденом Британської Імперії за заслуги в журналістиці[6]. У листопаді 2018 року Лемб здобула почесний ступінь доктора права в Університеті Данді[7][8].

Вона написала десять книг, зокрема «Дім Африки» та «Я — Малала» у співавторстві з Малалою Юсафзай, яка стала «Найпопулярнішою публіцистичною книгою року» від Британської національної книжкової премії 2013[9][10][11].

Освіта

ред.

Лемб навчалася у середній школі Nonsuch для дівчат, Чим, й здобула ступінь бакалавра філософії, політики та економіки в Оксфордському університеті[12].

Кар'єра

ред.

Журналістика

ред.

Працюючи журналісткою, Лемб подорожувала з моджахедами, які боролися з радянською окупацією й провела наступні два роки в Пешаварі. Понад три десятиліття вона писала про Пакистан й Афганістан[13][14].

Лемб працювала кореспонденткою в Ісламабаді та Ріо-де-Жанейро для Financial Times і Йоганнесбурзі та Вашингтоні для The Sunday Times[15]. Вона висвітлювала війни від Іраку до Лівії, від Анголи до Сирії[16]; репресії від Еритреї до Зімбабве; і подорожувала до далеких поселень Амазонки, щоб побувати у віддалених племенах[17][18]. Вона приділяє особливу увагу таким питанням, як дівчата, викрадені «Боко харам» у Нігерії[19], секс-рабині єзидів в Іраку[20] та важке становище афганських жінок[15][21].

У листопаді 2001 року Лемб депортували з Пакистану після того, як вона виявила докази таємної операції зловмисників із ISI, військової розвідувальної служби Пакистану, з метою контрабанди зброї до Талібану[22]. 2006 року вона ледве врятувалася, коли потрапила в засідку талібів на британські війська в Гільменді[23][24]. Вона була в автобусі Беназір Бхутто, коли її підірвали в жовтні 2007 року[25][26].

У квітні 2021 року вона написала статтю в The Sunday Times, присвячену похорону принца Філіпа, герцога Единбурзького, у якій сказано, що «Принц Філіп був королівським консортом, що найдовше служив за всю історію Британії – часто буркотливим персонажем, який ображав людей незручними висловлюваннями про вузькі очі, хоча, зізнаюсь, потайки нам це подобалося»[27]. У відповідь на заклики відкликати статтю на тій підставі, що вона «применшує расизм», редакторка Sunday Times Емма Такер попросила вибачення «за спричинену образу», заявивши, що Лемб «ніколи не мала на меті жодним чином применшити його ремарку»[28].

Лемб є членкинею міжнародної ради Інституту звітності про війну та мир (IWPR)[29] і патронесою зареєстрованої у Великобританії благодійної організації Afghan Connection[30].

Книжки та п'єси

ред.

Книжку «Я — Малала», розповідь про життя співавторки та головної героїні Малали Юсафзай, було перекладено на 40 мов і продано близько двох мільйонів примірників по всьому світу[31].

Її книжка «Nujeen: One Girl's Incredible Journey from the warned Syria in a Wheelchair », у співавторстві з Нуджін Мустафою, вийшла у William Collins (Лондон) у вересні 2016 року та була перекладена дев’ятьма мовами[32]. Книжка «Nujeen» надихнула кантату з п’яти частин Everyday Wonders: The Girl from Aleppo, яку написали Кевін Кросслі-Голландо (текст) і Сесілія Макдавелл (музика) та яку вперше виконав Національний дитячий хор Великої Британії в мерії Бірмінгема 10 серпня 2018 року[33].

Книжку Лемб «Наші тіла, їхнє поле бою» видали видавництва William Collins (Лондон) у березні 2020 року та Scribner (Нью-Йорк) у вересні 2020 року і її перекладено 14 мовами[34]. Останню книжку авторки «Готель принца Руперта для бездомних: правдива історія любові та співчуття в умовах пандемії» видав Вільям Коллінз (Лондон) у червні 2022 року.

Першу виставу за її творами Drones, Baby, Drones з Роном Гатчисоном у головній ролі поставили у лондонському Arcola Theatre 2016 року[35][36][37].

Нагороди та визнання

ред.

1988 року Лемб здобула нагороду «Молодий журналіст року» за висвітлення радянської окупації Афганістану[15].

2009 року портрет Лемб виставили в Ешмолівському музеї в Оксфорді[38][39]. Її фотографія авторства Франческо Гвідічіні знаходиться в колекції фотографій Національної портретної галереї[40]. Вона надихнула персонажку Естер у романі Пауло Коельо «Захір» (2005)[41][42][43].

2017 року вона була першою колишньою студенткою Університетського коледжу Оксфорда, яку обрали почесним співробітником. Стипендію було присуджено на знак визнання «її сміливої, яскравої та критично важливої журналістики, а також за її підтримку коледжу»[44].

Книги

ред.
  • В очікуванні Аллаха: боротьба Пакистану за демократію (Лондон: Hamish Hamilton, 1991.ISBN 978-0-670-87727-0)
  • Африканський дім: правдива історія англійського джентльмена та його африканської мрії (Лондон: Вікінг, 1999.ISBN 9780241130551)
  • The Sewing Circles of Herat: My Afghan Years (Лондон: HarperCollins, 2002.ISBN 9780007142521)
  • Кам’яний дім: правдива історія сім’ї, розділеної в розірваному війною Зімбабве (Лондон: HarperPress, 2007.ISBN 9780007219391)
  • Small Wars Permitting: Dispatches from Foreign Lands (London: HarperPress, 2008.ISBN 9780007256891)
  • Я — Малала: Історія незламної боротьби за право на освіту, у співавторстві з Малалою Юсафзай (Нью-Йорк: Little Brown, 2013.ISBN 978-0-29787-091-3)
  • Прощай, Кабул: від Афганістану до більш небезпечного світу (Лондон: Вільям Коллінз, 2015.ISBN 9780007256945)[45] [46]
  • Нуджін: Неймовірна подорож однієї дівчини з охопленої війною Сирії в інвалідному візку у співавторстві з Нуджін Мустафою (Лондон: Вільям Коллінз, 2016).ISBN 9780062567734)[47]
  • Наші тіла, їхнє поле бою: що війна робить з жінками (Лондон: Вільям Коллінз, 2020.ISBN 9780008300005)[48]
  • Готель принца Руперта для бездомних: правдива історія любові та співчуття в умовах пандемії (Лондон: Вільям Коллінз, 2022.ISBN 978-0008487546)

Переклади українською

ред.
  • 2024 року у видавництві «Видавництво» вийшла книжка «Наші тіла — їхнє поле бою. Що війна робить з жінками». Переклад з англійської Наталі Сліпенко[49].
  • «Я — Малала» вийшла 2016 року у видавництві Наш Формат. Перекладачка — Ілона Віннічук.

Нагороди

ред.

Журналістські премії

ред.
  • 1988 British Press Awards Молодий журналіст року[50]
  • 1991 British Press Awards «Репортер року».
  • 1992 Amnesty International UK Media Awards, переможець, категорія Періодичні видання[51]
  • 2001 British Press Awards «Іноземний репортер року»[52]
  • 2001 Асоціація іноземної преси (Лондон), історія року закордонних справ
  • 2002 Нагорода BBC What the Papers Say Awards, іноземний кореспондент року
  • 2006 British Press Awards Іноземний репортер року[53]
  • 2006 BBC What the Papers Say Awards, іноземний кореспондент року
  • 2007 BBC What the Papers Say Awards, іноземний кореспондент року
  • 2007 Асоціація іноземної преси (Лондон), новини року за версією Print & Web
  • 2009 Prix Bayeux-Calvados desrespondents de guerre Trophée Presse écrite[4]
  • 2015 Amnesty International UK Media Awards, переможець, категорія Національні газети[54]
  • Асоціація іноземної преси 2016 (Лондон), найкраща оповідь року в друкованих виданнях і Інтернеті[55][56]
  • Премія «Жінки в русі» 2017 року, Медіапремія Сью Ллойд-Робертс[57]
  • 2019 British Press Awards, найкращий письменник року[58]
  • 2022 Премія Товариства редакторів за видатний внесок у журналістику[59]
  • Премія Товариства редакторів Media Freedom Awards 2022, іноземний кореспондент року[60]
  • 2023 Amnesty International UK Media Awards, переможець, категорія «Видатний вплив»[61]

Книжкові нагороди

ред.
  • 1999 Премія Джона Ллевелліна Ріса, фіналіст The Africa House)
  • 2003 Barnes & Noble Discover Great New Writers Award, фіналіст (The Sewing Circles of Herat)[62]
  • 2013 Specsavers National Book Awards, популярна публіцистична книга року (Я —Малала)[9]
  • 2013 Goodreads Choice Awards, найкращі мемуари та автобіографія (Я —Малала)[63]
  • 2014 Political Book Awards, фіналіст, політична книга року (Я — Малала)[64]
  • 2020 The Премія Бейлі Ґіффорд for Non-Fiction, короткий список (Наші тіла, їхнє поле бою)[65]
  • 2021 Премія PEN/Джона Кеннета Ґелбрейта за нонфікшн, довгий список (Наші тіла, їхнє поле бою)[66]
  • 2021 Нью-Йоркська публічна бібліотека Книжкова премія Гелен Бернштейн за блискучу роботу у журналістиці, короткий список (Наші тіла, їхнє поле бою)[67]
  • 2021 Премія Орвелла за політичні твори, шорт-лист (Наші тіла, їхнє поле бою)[68]
  • 2021 Міжнародна книжкова премія імені Вітольда Пілецького, переможець (Наші тіла, їхнє поле бою)[69]
  • 2023 Літературна премія імені Ришарда Капусцінського, короткий список (Наші тіла, їхнє поле бою)[70]

Інші нагороди

ред.
  • Стипендіатка Німана в Гарвардському університеті в 1993/94[71].
  • Стипендіатка Dart Center Ochberg у 2008 році[72].
  • Журнал «She» визнав її однією з «найбільш надихаючих жінок Британії»[73].
  • Журнал Grazia визнав її однією з «ікон десятиліття»
  • Фонд ASHA обрав її однією з жінок, що надихає, у всьому світі[74].
  • Ввійшла до списку Harper's Bazaar 150 жінок-візіонерок 2017 року як «одна з найвпливовіших жінок-лідерок у Великобританії»[75].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://www.univ.ox.ac.uk/univ-news/honourable-mentions
  3. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. ↑ а б Prix Bayeux-Calvados, les reportages lauréats de 2009. Prix Bayeux-Calvados des correspondants de guerre. October 2009. Архів оригіналу за 18 жовтня 2017. Процитовано 15 березня 2017.
  5. ↑ Asia Program Welcomes Global Fellow Christina Lamb. Wilson Center. 12 листопада 2013. Процитовано 13 березня 2017.
  6. ↑ Our war reporter Christina Lamb is made an OBE. The Sunday Times. 30 грудня 2012. Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  7. ↑ Winter Graduation to mark student success. University of Dundee. 12 листопада 2018. Процитовано 19 листопада 2018.
  8. ↑ PICTURES: More than 1,000 Dundee students awarded degrees in graduation ceremony. Evening Telegraph (Dundee). 20 листопада 2018. Процитовано 20 листопада 2018.
  9. ↑ а б Malala Yousafzai wins at Specsavers National Book Awards. The Telegraph. 11 грудня 2013. Процитовано 9 березня 2017.
  10. ↑ My year with Malala. The Sunday Times. 13 жовтня 2013. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 13 березня 2017.
  11. ↑ Christina Lamb on Malala Yousafzai. Delayed Gratification 12. 2013. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  12. ↑ Honourable Mentions. University College, Oxford. Процитовано 22 квітня 2023.
  13. ↑ Ilene Prusher reviews 'Farewell Kabul,' by Christina Lamb. The New York Times. 27 травня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  14. ↑ In 'Bringing The World To Britain', Christina Lamb OBE Reflects on a Life's Work in the World's Most Dangerous Spots. HuffPost. 7 серпня 2014. Процитовано 13 березня 2017.
  15. ↑ а б в Who We Are: Top Talent, Christina Lamb. News UK. Процитовано 13 березня 2017.
  16. ↑ Why I go to war, by Sunday Times journalist Christina Lamb. The Guardian. 30 липня 2014. Процитовано 13 березня 2017.
  17. ↑ The Life and Times of a Female Foreign Correspondent. Nieman Reports. 10 жовтня 2008. Процитовано 13 березня 2017.
  18. ↑ Meet author and foreign correspondent Christina Lamb. Battlezine. 1 червня 2015. Архів оригіналу за 14 березня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  19. ↑ A fight for the soul of the world. The Sunday Times. 20 березня 2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  20. ↑ They have suffered something so terrible, their eyes will always haunt you. The Sunday Times. 23 жовтня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  21. ↑ 'Sad indictment' on newspapers: Christina Lamb on 29 years without a female editor. Campaign. 7 червня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  22. ↑ Pakistan expels our foreign correspondent. The Telegraph. 11 листопада 2001. Процитовано 13 березня 2017.
  23. ↑ Have you ever used a pistol?. The Sunday Times. 2 липня 2006. Архів оригіналу за 22 квітня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  24. ↑ A Dangerous Yet Still Necessary Assignment. Nieman Reports. 15 березня 2007. Процитовано 13 березня 2017.
  25. ↑ Woman at war. New Zealand Listener. 12 листопада 2015. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  26. ↑ Working Mom in a War Zone. Dart Center for Journalism & Trauma. 5 жовтня 2009. Процитовано 15 березня 2017.
  27. ↑ Lamb, Christina. Prince Philip's funeral: forced to mourn alone, the Queen bids goodbye to her strength and stay. The Times. ISSN 0140-0460. Процитовано 8 травня 2021.
  28. ↑ Tobitt, Charlotte (20 квітня 2021). Sunday Times apologises for Prince Philip gaffe. Press Gazette (амер.). Процитовано 20 квітня 2021.
  29. ↑ IWPR International Board. Institute for War and Peace Reporting. 2017. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
  30. ↑ The Patrons (UK) of Afghan Connection. Afghan Connection. Архів оригіналу за 18 березня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  31. ↑ Four Questions with Malala Yousafzai. Publishers Weekly. 12 жовтня 2017. Процитовано 20 листопада 2017.
  32. ↑ Nujeen Mustafa's Journey from Syria to Literary Stage. Publishing Perspectives. 21 жовтня 2016. Процитовано 26 квітня 2017.
  33. ↑ Everyday Wonders: The Girl from Aleppo. Cecilia McDowall website. 21 жовтня 2018. Процитовано 15 березня 2020.
  34. ↑ Our Bodies, Their Battlefields. Susanna Lea. 21 жовтня 2018. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 15 березня 2020.
  35. ↑ Drones, Baby, Drones review – Chilling choices of the remote-control killers. The Guardian. 10 листопада 2016. Процитовано 12 березня 2017.
  36. ↑ Drones, Baby, Drones review – Two plays consider the increasing military use of unmanned aerial vehicles. Financial Times. 9 листопада 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  37. ↑ Drones, Baby, Drones review – A double bill probing the ethics of remote-control conflict evokes a passionate sense of our connection to one another as human beings. The Times. 10 листопада 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  38. ↑ Feast for eyes at Ashmolean. The Oxford Times. 4 червня 2009. Процитовано 13 березня 2017.
  39. ↑ My Ashmolean, My Museum. Ashmolean Museum, Oxford. 2009. Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 13 березня 2017.
  40. ↑ Artist Francesco Guidicini's portraits collection at the NPG. National Portrait Gallery. June 2008. Процитовано 12 березня 2017.
  41. ↑ A Esther de carne e osso. Correio da Manhã. 17 квітня 2005. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  42. ↑ Coelho turns foreign correspondent's facts into fiction. The Guardian. 18 квітня 2005. Процитовано 13 березня 2017.
  43. ↑ He stole my soul. Paulo Coelho Writer Official Site. 11 березня 2011. Процитовано 13 березня 2017.
  44. ↑ Honourable Mentions. University College. 26 червня 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  45. ↑ Farewell Kabul: From Afghanistan to a More Dangerous World review – a lucid account of the longest war. The Guardian. 11 травня 2015. Архів оригіналу за 20 червня 2017.
  46. ↑ Barfield, Thomas J. (October 2015). Review. The Times Literary Supplement / ResearchGate. Boston University.
  47. ↑ This Girl Escaped From a Syrian War Zone in a Wheelchair. National Geographic News. 6 листопада 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2020.
  48. ↑ Matloff, Judith (22 вересня 2020). The War Crime No One Wants to Talk About. The New York Times. Архів оригіналу за 25 вересня 2020.
  49. ↑ Презентовано книгу«Наші тіла — їхнє поле бою, видану за підтримки Юрфем
  50. ↑ Press Awards Winners 1980-1989. Society of Editors. Архів оригіналу за 20 червня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  51. ↑ Distant voices: the Amnesty media awards for human rights journalism. Amnesty International UK. 27 листопада 2015. Процитовано 25 травня 2017.
  52. ↑ {Cite web|url=http://www.pressawards.org.uk/page-view.php?pagename=2000-2008-Winners%7Ctitle=Press Awards Winners 2000-2008|publisher=Society of Editors|archive-url=https://web.archive.org/web/20160402232510/http://www.pressawards.org.uk/page-view.php?pagename=2000-2008-Winners%7Carchive-date=2 квітня 2016|url-status=dead|access-date=13 березня 2017}}
  53. ↑ Press Awards Winners 2000-2008. Society of Editors. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  54. ↑ Media Awards 2016. Amnesty International. 1 травня 2016. Процитовано 13 березня 2017.
  55. ↑ Foreign Press Association Media Awards 2016. Foreign Press Association. 30 листопада 2016. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  56. ↑ Six awards won across three ceremonies last night. News UK. November 2016. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 13 березня 2017.
  57. ↑ City at the Women on the Move Awards 2017. City University of London. 15 березня 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  58. ↑ Gallery of Winners for 2019. Society of Editors. Процитовано 3 квітня 2020.
  59. ↑ Christina Lamb OBE honoured with Outstanding Contribution to Journalism Award. Society of Editors. Процитовано 11 травня 2022.
  60. ↑ Campaigning journalism honoured at Media Freedom Awards. Society of Editors. Процитовано 10 листопада 2022.
  61. ↑ Media Awards 2023 announced. Amnesty International. 26 квітня 2023. Процитовано 27 квітня 2023.
  62. ↑ Discover Great New Writers Award Finalists. Barnes & Noble. Процитовано 9 березня 2017.
  63. ↑ Results for Best Memoir & Autobiography. Goodreads. Процитовано 10 березня 2017.
  64. ↑ Shortlist announced for the Paddy Power Political Book Awards 2014. Politicos. 11 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 10 березня 2017.
  65. ↑ Kate Summerscale's 'true ghost story' leads Baillie Gifford prize shortlist. The Guardian. 15 жовтня 2020. Процитовано 18 жовтня 2020.
  66. ↑ Announcing the 2021 PEN America Literary Awards Longlists. PEN America. 22 грудня 2020. Процитовано 17 березня 2021.
  67. ↑ The New York Public Library Announces the Finalists for the 34th Annual Helen Bernstein Book Award for Excellence in Journalism. NYPL. Процитовано 17 березня 2021.
  68. ↑ Orwell Prize Shortlists. The Orwell Foundation. Процитовано 28 травня 2021.
  69. ↑ Międzynarodowa Nagroda im. Witolda Pileckiego. Laureaci. tvn24. Процитовано 3 грудня 2021.
  70. ↑ Nagroda im. Ryszarda Kapuścińskiego. Poznaj 5 książek finalistek. Lubimyczytać.pl. Процитовано 22 квітня 2023.
  71. ↑ My Nieman year. The Nieman Foundation for Journalism at Harvard University. 27 вересня 2013. Процитовано 13 березня 2017.
  72. ↑ Christina Lamb. Dart Center for Journalism & Trauma, a project of Columbia Journalism School. 2008. Процитовано 15 березня 2017.
  73. ↑ Christina Lamb. HarperCollins Publishers. 2015. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 28 квітня 2017.
  74. ↑ Christina Lamb - Women, A World of Inspiration. ASHA Foundation. 2006. Архів оригіналу за 18 серпня 2006. Процитовано 27 квітня 2017.
  75. ↑ Introducing the Bazaar 150 Visionary Women list. Harpers Bazaar. 2017. Процитовано 15 грудня 2017.

Зовнішні посилання

ред.

Фотографії Крістіни Лемб:

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крістіна_Лемб&oldid=44119834