Корінь

• Закріплення рослини в субстраті;

• Поглинання і постачання води і розчинених в ній поживних речовин;

• Запасання поживних речовин;

• Взаємодія з коренями інших рослин (симбіоз), грибами, мікроорганізмами;

• Вегетативне розмноження;

• Виділення в ґрунт чи повітря вуглекислого газу, органічних кислот, слизу та інших речовин, які позитивно або негативно (алелопатія) впливають на інші рослини;

• Первинний синтез органічних речовин (амінокислот, алкалоїдів, гормонів, тощо).

Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Одночасно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які своєю чергою, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і так далі. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які з'являються на стеблах, листках, але не на корені.

Щодо субстрату, в якому корінь зростає та добуває воду і поживні речовини, розрізняють чотири типи:

• підземні — повністю або частково знаходяться у ґрунті (характерні для понад 70 % вищих рослин);
• водяні або плаваючі — завжди плавають у товщі води і ніколи не досягають дна водойми (ряска);
• повітряні — розташовані у повітрі, не досягаючи ґрунту, характерні для рослин-епіфітів (тропічні орхідеї);
• гаусторії або корені-присоски — з їх допомогою паразити та напівпаразити всмоктують поживні речовини з рослини-хазяїна (повитиця, омела).

У тропічних дерев, що ростуть на ґрунтах, бідних на кисень, або на болотах, утворюються дихальні корені — пневматофори, що ростуть угору; вони підіймаються над поверхнею субстрату і забезпечують дихання (мангрові дерева, болотяний кипарис дворядний).

Ходульні корені утворюються на надземних пагонах, закріплюються в ґрунті і міцно утримують рослину (фікус-баньян, кукурудза).

Деякі рослини-паразити (повитиця) або напівпаразити (омела) утворюють корені-присоски (гаусторії). У витких і в'юнких рослин формуються чіпкі повітряні корені (плющ).

Дошкоподібні корені, розвиваються біля основи стовбура у вигляді вертикальних плоских, подібних до дощок виростів; притаманні для великих дерев тропічних дощових лісів.

У запасальних коренях (коренеплоди та бульбокорені) відкладаються поживні речовини, в результаті чого вони потовщуються та стають м'ясистими.

У багатьох (близько 90 %) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2–3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов'язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.

Сукупність всіх коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату.

Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрунті радіально. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.

У мичкуватої системи немає добре вираженого головного кореня, всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.

Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім їхній ріст припиняється і на підземній частині стебла формується мичка додаткових коренів.

Є рослини (багато серед трав'янистих дводольних), які мають змішану кореневу систему (у них одночасно функціонують головний, бічні і додаткові корені).

За характером розподілу основної маси коренів у ґрунті розрізняють такі кореневі системи:

• поверхнева — корені розміщуються близько до поверхні землі (тюльпан, ялина);
• глибинна — корені розвиваються вглиб (верблюжа колючка, саксаул);
• універсальна — корені рівномірно розвиваються вглиб і вшир (картопля, пшениця).

Корінь росте своєю верхівкою, заглиблюючись у нижні шари ґрунту. У разі пошкодження кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість кореня використовують при вирощуванні розсади культурних рослин із стрижневим коренем. У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричинює ріст бічних і додаткових коренів у верхньому, найродючішому шарі ґрунту. Після відщипування частини головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою загостреного кілочка — пінетки, звідси цей процес дістав назву пікірування.

Морфологія коренів, глибина і ширина їх проникнення в ґрунт залежать від виду рослин, умов їх існування, методів штучного впливу на ріст рослин. За об'ємом кореневі системи рослин завжди більші, ніж їхні надземні частини.

Ріст і розвиток коренів залежить від вологості, родючості і температури ґрунту, а також вмісту в ньому кисню. Встановлено, що на перезволожених і ущільнених ґрунтах корені ростуть дуже повільно. Затримка в рості кореня відбувається й при низькій вологості. Рясний врожай теж затримує ріст коренів, а видалення суцвіть навпаки стимулює його.

Корінь ділиться на кілька ділянок, таких як: кореневий чохлик, зона поділу клітин; зона росту; зона всмоктування (поглинання); провідна зона.

Кореневий чохлик — багатоклітинний утвір, що прикриває конус наростання кореня. Утворюється з клітин каліптрогену (особлива твірна тканина конуса наростання) або з апікальної меристеми кореня. Складається з комплексу живих паренхімних клітин з потовщеними клітинними стінками, що легко ослизнюються, та з великої кількості чутливих до гравітації клітин — статоцитів. Клітини мають підвищений тургор. Кореневий чохлик захищає зону поділу кореня рослин від механічних пошкоджень, а також сприяє просуванню кореня в ґрунті завдяки ослизненню оболонок зовнішніх клітин. Кореневий чохлик відсутній у деяких паразитичних рослин, а в багатьох водяних рослин (наприклад, у ряски, жабурника) його замінює коренева кишенька, яка, мабуть, захищає корінь від вимивання солей та від пошкоджень дрібними тваринами.

Зона поділу — в цьому відділі клітини ростуть і розтягуються особливо швидко, що забезпечує швидкий ріст у довжину. Зона поділу складається з група ніжних клітин твірної тканини, які постійно діляться і дають початок усім іншим клітинам кореня. Клітини дрібні з тонкими клітинними стінками і великими ядрами. Довжина зони подiлу становить 1-3 мм.;

Зона розтягування розташована над зоною поділу, тут клітини ростуть, набувають циліндричної форми. Їх ядро зміщене вбік, а дрібні вакуолі, об'єднуючись, утворюють кілька великих вакуоль і разом з кореневим чохликом просувають корінь углиб ґрунту. Зона поділу та розтягування разом утворюють зону росту кореня.

Зона диференціації - у цій зоні клітини починають змінюватися і набувають вигляду та властивостей, що притаманні тканинам, до яких вони увійдуть.

Зона всмоктування (всисна, зона кореневих волосків) — від цієї зони відходять маленькі кореневі волоски (вирости клітин), що зумовлює більшу площу поглинання води і розчинених в ній мінеральних речовин. Кореневі волоски — це вирости клітин шкірки, які набагато перевищують розмір самої клітини (до 1 см). Кореневі волоски всмоктують розчин мінеральних речовин, живуть недовго (до 20діб). Постійно утворюються нові кореневі волоски. З ростом кореня всисна зона переміщується все глибше в ґрунт. Довжина цiєї зони становить близько 1,5-2см.

Зона бічних коренів (провідна зона) — у цій зоні немає кореневих волосків, але утворюються бічні корені. У цій зоні корінь не здатний поглинати ґрунтовий розчин, бо кореневі волоски на ній відсутні, але вона проводить різні речовини далі до надземних органів. У ній відбувається потовщення кореня та галуження (утворення бічних коренів). Також у провiднiй зонi з’являються транспортна та механiчна тканини.

Місце переходу кореня в стебло називається кореневою шийкою. Вона виділяється потовщенням та темнішим забарвленням кори.

• Дерево
• Кора
• Гілка
• Листок
• Стебло
• Пагін

• Тимчук Н. Ф. Корінь [Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних ; Нац. фармац. ун-т України. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — Київ: МОРІОН, 2010. — 1632 с., 16 арк. іл. — 2 000 екз. — ББК 52.8Я-20. — УДК 615(031). — ISBN 978-966-2066-34-0.
• Слюсарев А. О., Самсонов О. В., Мухін В. М. та ін. Біологія: навчальний посібник. Пер. з рос. та ред. В. О. Мотузного. 2-ге вид. — Київ: Вища школа, 1999.
• Біда О. А., Дерій С. І. та ін. Біологія: навчально-методичний посібник — 3-тє вид., — К.: Літера ЛТД, 2012. — 672 с. ISBN 978-966-178-133-6

• Encyclopaedia Britannica — Root (botany) [Архівовано 26 лютого 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона — Корень, часть растений [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Baumpruefung-de — Die Wurzel (нім.)