Конотація

Конота́ція (лат. connotatio; від con — «разом», і notare — «позначати») — сумарне чи тотальне значення слова, як описове, так і емоційне.

Це поняття семіотики (загальної теорії знаків), лінгвістики (мовознавство), філософії мови, літературознавства.

У лінгвістиці використовується для опису супутнього емоційно-експресивного значення мовної одиниці, яке пов'язане з описовим значенням та яке доповнює його. Це додаткове, неявне значення, якого набуває слово або фраза в певному контексті.^[1] Визначення конотації не є сталим.^[1] Конотація — це додаткові семантичні й стилістичні відтінки, які накладаються на основне лексичне значення та його оцінку, в процесі його функціонування в мові, надаючи слову експресивного забарвлення, спричинючи його зміну й уточнення в процесі розвитку мови.

На формування значення слова, або лексичного значення, впливають три фактори: об'єктивна дійсність, історичні обставини та менталітет народу, зв'язки між словами. Історичні обставини та ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, а також його зміну та уточнення в процесі розвитку мови, визначають конотативне значення слова.

Конотативний комопнент значення зазвичай виражає негативну, рідше — позитивну оцінку предмета, явища або дії.^[2]

Приклади:

• здихатися гостя — провести гостя;
• розплющити оченята — розплющити очі;
• мешкати в халупі — мешкати в маленькій квартирі.

У філософії та логіці використовується у дещо вужчому значенні, а саме конотацією терміна є набір властивостей, що їх посідають усі об'єкти з розширення терміна. Наприклад, конотацією терміна «хмарочос» є набір ознак, властивих усім будинкам понад певну висоту.

Інші приклади:

• Лис — хитрість^[3]
• Півень — задерикуватість^[4]
• Пиляти — дорікання, скарги, уїдливі балачки^[5]