Компанійські полки

Офіційним заснуванням професійних охотницьких підрозділів вважається дата обрання на гетьманство Дем'яна Ігнатовича Многогрішного. Саме тоді, 3 березня 1669 року, на раді в Глухові було підписано нову редакцію україно-московського договору, 22-й пункт котрих містив ухвалу про створення регулярного полку виключно з поліційними повноваженнями:

Утім, упродовж 1669—1671 років у війську Ігнатовича, у війні супроти Петра Дорошенка, перебувало принаймні три охотницьких полки загальною чисельністю близько 3,5—4 тис. осіб, що значно перевищувало ліміт закріплений в статтях. На відміну від козацтва компанійці несли регулярну службу за плату з гетьманської скарбниці, а не лише під час бойових дій через станові зобов'язання.

Судячи з вимог в Конотопських статтях відношення старшин до приватної «гетьманської інквізиції» було не найкраще:

Комплектувались бажаючими до військової служби з території Правобережжя та з-за кордону (переважно з фінансово доступних регіонів — Південно-східна та Сх. Європа). Гетьманськими універсалами заборонялося приймати до цих формувань Лівобережних реєстровців, селян втікачів та селян Гетьманщини загалом^[2].

Найбільше охотницьких полків стало за гетьмана Івана Мазепи, при якому крім 5 сердюцьких (охочепіхотних) і 5 компанійських (охочекомонних).

Одразу після 1709 року почалися обмеження української автономії вже і у військовій галузі. Згідно з наказом від 22 січня 1715 р. про новий порядок заміщення старшинських урядів, призначення охотницьких полковників мало бути підтверджене царським розпорядженням, що остаточно ліквідувало виключне право гетьманів у керуванні найманцями.

З 1722 року, після смерті Івана Скоропадського, управлінські функції щодо найманого війська в господарських і адміністративних питаннях розподілялись між наказним гетьманом Павлом Полуботком і президентом Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим. Такий стан справ одразу призвів до протистояння цих двох інституцій і зайвої бюрократії.

19 квітня 1737 року генералу князю Барятинському (керівнику Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду) було наказано укомплектувати та утримувати з Військового скарбу два охочекомонних полки, а також сформувати третій.

У 1756 році, з початком Семирічньої війни, до складу російської імператорської армії було надіслано 5 слобідських та 3 компанійські полки.

З 1763 року компанійці несли охорону Задніпровської лінії та Єлизаветградської провінції, на які відбувались напади татар. Низька плата і важкі умови служби призвели до того, що на початок Російсько-турецької війни 1768—1774 років у всіх трьох полках ледь нараховувалось 500 вояків. Через що 2-й компанійський полк був тимчасово поділений між 1-м полком Моїсея Кодинця та 3-м Карпа Часника.

У листопаді 1768 року компанійці брали участь у відбитті останнього нападу кримців. Потім, разом із частиною козаків та Єлисаветградським пікінерним полком їм було доручено охороняти лінію «від Архангельського шанцю по ріці Синюсі і Бугу до Запорізької Січі»

На 5 серпня 1769 року у 1-му компанійському полку нараховувалось всього 99 людей, у 2-му — 290, у 3-му — 80. Цікаво, що у цей час всі вони були об'єднані під керівництвом полкового обозного (заступника командира) 2-го полку Йосипа Товбича. Тобто попри початок війни основна старшинська верхівка у бойовій лінії була відсутня.

У серпні 1771 року головнокомандувач російськими військами Петро Рум'янцев призначив компанійський полк у кількості 500 вояків охороняти чорноморське узбережжя від Кафи (Феодосії) до Керчі та перешкоджати можливій висадці турецького десанту. Відомо також, що командир 1-го компанійського полку Андрій Якович Шаула відзначився «при взятии Перекопской линии в Крыму»

По завершенні Російсько-турецької війни 155 старшин та козаків компанійського полку супроводжували турецьке посольство до Москви як почесна варта.

24 жовтня 1775 року указом Катерини ІІ компанійські полки переформовані у три регулярні легкокінні полки РІА «за зразком Чугуївських козацьких полків». Які у свою чергу, 6 травня 1779 року за наказом голови Малоросійської колегії генерал-фельдмаршала графа Румянцева були перейменовані: 1-й — на Київський, 2-й — на Сіверський, 3-й на Чернігівський легкокінні. Проте вже у 1784-85 роках ці ж три полки були розділені порівну між 10-ма карабінерними полками створеними на основі 9 колишніх полків Гетьманщини. Формально назви «Київський», «Сіверський» та «Чернігівський», тепер вже карабінерні полки, збереглися і серед цих новоутворених підрозділів.

За кількістю устрій охотницьких полків відрізнявся від козацького, їх склад становив 400—700 вояк. Компанійська служба, особливо з кінця 20-х років XVIII століття поступово втрачає ознаки найманої, перетворюючись на спадкову, пов'язану з певними становими привілеями, землеволодінням і статусом, наближеним до козацького (до прикладу один з охочекомонних полків понад 60 років очолювали по черзі Карп Часник та три його сини: Василь, Гнат і Карп Карповичі).

За свідченням Опанаса Шафонського компанійці, на відміну від реєстровців, ходили у зелених козацьких мундирах.

Докладніший опис залишив Василь Ломиковський:

.

• Полковий устрій Гетьманщини
• Охотницькі полки
• Сердюк
• Надвірна компанійська корогва

• Тинченко Я. Ю. Від козаків до гусарів. Як було зламано козацькі звичаї у XVIII столітті. — К.: Темпора, 2018. — 214 с. ISBN 978-617-569-333-9
• Сокирко О. «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» «Темпора» — К., 2006.
• Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. — К., 1959.
• Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969.
• Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001.
• В. В. Станіславський. Компанійські полки [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 489. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Панашенко В. В. Охотницькі полки [Архівовано 9 Березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
• Компанієць [Архівовано 15 Вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 691-692. — 1000 екз.