Клавдій Птолемей

Дані про життя Птолемея мізерні. Жив у римській провінції Єгипет і працював в Александрії.

Створив геоцентричну систему світу, розробив математичну теорію руху планет навколо нерухомої Землі, яка дозволяла обчислювати їхнє розташування на небі. Система Птолемея викладена в його головній праці «Альмагест» — енциклопедії астрономічних знань давнини. 1543 року польський астроном Миколай Коперник запропонував альтернативну, геліоцентричну систему. У праці Птолемея «Географія» були представлені географічні відомості античного світу, нею користувалися аж до XVI століття.

Своєю складною, але неправильною теорією руху планет і Сонця довкола нерухомої Землі пояснив загадкові явища у видимому русі планет по небосхилу, припустивши, що планети і Сонце обертаються не лише довкола Землі, а й одночасно довкола інших центрів по петлеподібній кривій — гіпоциклоїді.

Ця теорія панувала 1500 років, поки її не спростував Миколай Коперник (див. Геліоцетрична система світу).

Клавдій Птолемей також видав астрологічну працю «Тетрабіблос» («Чотири книги») і книгу з теорії музики «Гармоніки».

Широко відомим був твір Птолемея «Посібник з географії» у восьми книгах. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до «Географії» Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. Довгий час він вважався втраченим. 1295 р. птолемеївську «Географію» виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (1260—1305)^[10].

У 1475—1600 роках побачили світ 42 видання цього твору. У ньому дано повне, добре систематизоване зведення тогочасних географічних знань.

Птолемей особливо багато зробив для розвитку та застосування теорії картографічних проєкцій. Він навів координати восьми тисяч пунктів (по широті — від Скандинавії до верхів'я Нілу, по довготі — від Атлантичного океану до Індокитаю). Ці дані базувалися майже винятково на відомостях про маршрути купців і мандрівників, а не на астрономічних розрахунках. До трактату додано одну загальну та 26 спеціальних карт земної поверхні. Він вперше провів паралелі і меридіани.

У рукописі «Географія (Птолемей)» 1420 р. (автор — не відомий), на карті «Сарматія» (Сарматіас) (назва карти — умовна), вперше на карті міститься напис «Сарматія». У цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти — умовна) — напис «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).

Ніколаус Германус ще раз переробив зміст «Географії» (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в «Biblioteka Narodowa» у Варшаві. Він заново виготовив карту світу в новій проєкції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клаудіуса Клавуса (1427), Гренландія розташована на захід від Скандинавії. Крім того, Н. Германус додав нові карти — Іспанії та Італії.

У цьому рукописі на «Восьмій карті Європи» (Octava Evropє tabvla) вперше були зображені українські землі з написом: Європейська Сарматія (Sarmaciє Evropa), Азійська Сарматія (Sarmaciє Asiatice), та на «Другій карті Азії» (Seconda Asia tabvla) — з написом Азійська Сарматія (Sarmatia Asiatica), де показано частину східноукраїнських земель (Sarmatie in Evropa pars).

До кінця XV ст. карти  розмножувались рукописним способом. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравірувалися на дереві.

Вперше друкована версія «Географії» К. Птолемея без карт з'явилась в 1475 року у Віченці.

Друге видання з 26 античними картами побачило світ 1477 р. у Болоньї. У наступному римському виданні (1478) поміщена «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula), де зустрічається написи: «Sarmatia Europae» (Європейська Сарматія) та ін.

Себестіан Мюнстер при підготовці Базельського видання (1540) «Географії» Птолемея взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., а також карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 року.

У трактаті Гармоніка представив закінчену теорію звуковисотної системи (гармонії) в сучасній йому музиці — від детальної систематики видів звучання, інтервалів, видів консонансу до повноцінної (єдиної повної в античній науці) теорії ладу. Найцінніший коментар до перших розділів «Гармоніки» Птолемея написав Порфирій.

У трактаті Оптика Птолемей експериментально досліджував заломлення світла на межі повітря-вода і повітря-скло і запропонував свій закон заломлення (наближено виконується лише для малих кутів). Вказав на вплив рефракції на астрономічні спостереження. Вперше вірно пояснив гадане збільшення Сонця і Місяця на горизонті як психологічний ефект.

У книгу «Чотирикнижжя» Птолемей вніс підсумок своїх статистичних спостережень про тривалість життя людей: так, літнім вважався чоловік у віці від 56 до 68 років, тільки після чого наставала старість.

Більша частина життя Клавдія Птолемея пройшла в Александрії (127—151). Тут він проводив астрономічні спостереження, результати яких поряд з даними його попередників (головним чином Гіппарха) використовував у своєму основному творі з астрономії «Велика математична побудова астрономії в 13 книгах» (бл. 140). У давнину цей трактат називали «Мегісте» (грец. «мегістос» — найбільший), що в арабів перетворилося в «Альмагест». Епітет «найбільший» цілком відповідає праці Птолемея, оскільки в ньому з великим мистецтвом не тільки описана, але й проаналізована вся сукупність астрономічних знань того часу. У «Алмагесті» викладено створену Птолемеєм систему, згідно з якою Земля спочиває в центрі світобудови, а всі небесні тіла обертаються навколо неї. Видимі рухи небесних тіл представлені тут за допомогою комбінацій кругових рухів — епіциклів (теорії епіциклів). Представлення було доведено до максимальної для того часу точності, а отже обчислення положень планет стало надійнішим. У «Алмагесті» міститься також опис відкритого Птолемеєм явища евекції — періодичного відхилення руху Місяця від рівномірного кругового. У цій праці вперше дано розв'язання деяких математичних задач, зокрема побудована таблиця хорд для кутів, заданих через кожні півградуса (тобто таблиця синусів), доведена теорема про властивості чотирикутника, відома нині як теорема Птолемея, та інше. В «Алмагесті» описано побудований Птолемеєм подібний до армілярної сфери інструмент для вимірювання довгот і широт на небі (астролабон), а також інструмент для вимірювання кутових відстаней, що пізніше став відомим в Європі як трикветрум. Велике значення для подальшого розвитку астрономії мав заснований на спостереженнях Гіппарха і власних спостереженнях Птолемея включений в «Алмагест» каталог положень 1022 зір.

Геоцентризм Птолемея цілком відповідав рівню уявлень античної епохи, коли видиме сприймалося як дійсне, і в цьому сенсі не суперечив біблійному поданню про Землю як центр світобудови. Тому систему Птолемея підтримувала церква. Проте вимоги до точності прогнозів положень небесних тіл з часом зростали, що призводило до подальшого ускладнення комбінацій епіциклів. Тому виникли сумніви в правильності геоцентричної системи. Протиріччя усунув Миколай Коперник, згідно з вченням якого всі планети, у тому числі Земля, обертаються навколо Сонця. При цьому відразу ж спростилася схема планетних рухів і став можливим точніший прогноз положень планет.

Птолемей заклав основи математичної географії та картографії. В області оптики досліджував заломлення світла при переході променя з повітря у воду і у скло. Першим став враховувати астрономічну рефракцію в спостереженнях.

На початку квітня 2023 року, в рецензованому академічному журналі «Archive of History of Exact Sciences» було опубліковано повідомлення, що в абатстві Боббіо на півночі Італії було знайдено втрачений рукопис давньоримського астронома Клавдія Птолемея — трактат «Аналемма» та астрономічний текст, який до цього залишався неопізнаним і майже повністю непрочитаним. Так, декілька сотень рукописів раннього Середньовіччя знайшли археологи ще у XIX столітті під час обстеження скрипторія абатства. Але дослідження сторінок виявило, що принаймні деякі з рукописів були палімпсестами — рукописами, що написані на вживаному пергаменті. Дослідники виявили приховане чорнило і розгледіли текст з ілюстраціями. Так, під текстом ранньосередньовічного науковця, одного з батьків церкви Ісидора Севільського знайшли трактат Птолемея «Аналемма» та астрономічний текст, обидва по шість аркушів. Ці рукописи є унікальними, тому що у світі немає копій. Монографія Птолемея «Альмагест» являє собою майже повне зібрання астрономічних знань Греції і Близького Сходу, яке до наших часів дійшла неповною — не було опису приладу метеороскопу. Це древній інструмент для визначення відстані до небесних тіл. Опис цього інструменту згадує римський науковець Папп Олександрійський (III—IV ст. нашої ери), який написав докладні коментарі до цієї праці Птолемея^[11].

• Теорема Птолемея
• Кратер на Місяці
• Астероїд головного поясу 4001 Птолемей, відкритий 2 серпня 1949 року.

• Географія (Птолемей)
• Карта Птолемея
• Себастіан Мюнстер

• Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
• Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
• Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158—177.
• Клавдий Птолемей. Руководство по географии. («Античная география», составитель проф. М. С. Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва — 1953) [1] (рос.)
• Скржинська М. В. Птолемей Клавдій [Архівовано 24 Листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 57. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — С. 188.
• Чобіт Д. Клавдій Птоломей і Амадоцьке озеро // Пам'ятки України. — К., 2013. — № 10 (230) (жовтень). — 80 с. — С. 34—55.
• Большая советская энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 21. — Москва, 1975. — С. 210.
• Шаль М. Исторический обзор происхождения и развития геометрических методов, § 22. — М., 1883.
• Barker A. Scientific Method in Ptolemy's Harmonics. Cambridge, 2000.
• Brummelen van G. Lunar and planetary interpolation tables in Ptolemy's Almagest // Journal for the history of astronomy. — 1994. — № 25. — P. 297—311.
• Drachmann A. G. Heron and Ptolemaios // Centaurus. — 1950. — № 1. — P. 117—131.
• Jones A. Ptolemy. In: New Dictionary of Scientific Biography, 2007.
• Toomer G. Ptolemy (or Claudius Ptolemaeus). Complete Dictionary of Scientific Biography [Архівовано 2 Травня 2016 у Wayback Machine.]

• Грушевський М. Птолемей // Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини XI віку / Грушевський М. С. Твори у 50 томах. — Львів: Світ, 2004. т. 6. — С. 14.
• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Птолемей Клавдий. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
• Ptolemy's Tetrabiblos at LacusCurtius [Архівовано 21 Червня 2020 у Wayback Machine.] (English translation, with introductory material)
• Ptolemy's Geography at LacusCurtius [Архівовано 21 Червня 2020 у Wayback Machine.] (English translation, incomplete)
• Клавдий Птолемей. Руководство по географии («Античная география», составитель проф. М. С. Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва — 1953)