Кеннет Ноланд
Кеннет Ноланд (англ. Kenneth Noland; 10 квітня 1924 — 5 січня 2010 року) — американський художник-абстракціоніст, один із найвідоміших представників живопису кольорового поля. Ноланд разом із Морісом Луїсом та іншими вашингтонськими художниками сформував мистецький рух, відомий як Вашингтонська школа кольору[en].[14]
Життєпис
ред.Кеннет Кліфтон Ноланд, син патологоанатома Гаррі Казвелла Ноланда (1896—1975) і його жінки Бессі (1897—1980), народився в Ешвіллі, що у Північній Кароліні. Окрім нього в родині народилися також Дейвід, Біл, Неїл і Гаррі-молодший[15][16].
1942 року після закінчення середньої школи Ноланда зарахували до ВПС США. Після закінчення служби Ноланд скористався Актом від 22 червня 1944 (так званим «G.I. Bill») про пільги ветеранам Другої світової війни і вступив до експериментального Коледжу Блек-Маунтен[en] у штаті Північна Кароліна.[17] У цьому закладі, де також вивчали мистецтво двоє його братів, Ноланд навчався у Іллі Болотовського[en]. Професор познайомив його з неопластицизмом і творами Піта Мондріана. У коледжі під керівництвом Джозефа Альберса[en] Ноланд опановував теорію і колір Баугауза.[18] Художник також цікавився творчістю Пауля Клее.
Особисте життя
ред.Ноланд був одружений кілька разів.[19] Його дружинами були:
- Корнелія Лангер, дочка республіканського сенатора з Північної Дакоти, Вільяма Лангера. Подружжя одружилися в 1950 році, але пізніше розлучилися. У них було троє дітей: дочки Кейді і Ліндон (Лін) і син Вільям.[20][21]
- психологіня Стефані Гордон, з якою жив з листопада 1964 року до червня 1970 року. Вони одружилися у квітні 1967 року і розлучилися в червні 1970 року.[22]
- Пеггі Л. Шиффер, мистецтвознавець і дочка доктора Мортона А. Шиффера.[23] Одружилися близько 1970 року. Від шлюбу мали сина, Самуїла Джессі.[24][25][26][27]
- Пейдж Ренсе, головна редакторка «Architectural Digest», з якою Ноланд одружився у Беннінгтоні, штат Вермонт 10 квітня 1994 року.[28][29] Ноланд був її п'ятим чоловіком.
У 1960-х роках Ноланд мав близькі стосунки з художницею Марією Пінчо Мейєр[en].[30]
Смерть
ред.Ноланд помер від раку нирки у своєму будинку в Порт-Клайд, штат Мен, 5 січня 2010 року у віці 85 років.[31]
Творчість
ред.
У 1948—1949 роках Ноланд працював з Осипом Цадкіним у Парижі, де провів першу виставку своїх картин. Після повернення до США він викладав у Католицькому університеті у Вашингтоні (1951—1960) і в Інституті сучасних мистецтв.[32] На початку 1950-х він познайомився з Морісом Луїсом в окрузі Колумбія, де відвідував нічні заняття у Вашингтонському центрі мистецтв. А після знайомства в 1953 році в нью-йоркській студії з Гелен Франкенталер, з якою їх звів Клемент Грінберг, і її новою картиною «Гори і море» [Архівовано 12 травня 2019 у Wayback Machine.], Ноланд і Луїс захопилися її «просочуваною» технікою. Малюнок робиться на неґрунтованому полотні акриловою фарбою. Тканина вбирає фарбу, створюючи на поверхні ефект «об'ємності» зображення.[33]
Більшість картин Ноланда поділяються на чотири групи: кола (або мішені), шеврони, смуги та фігурні полотна[en]. Експериментування з краями полотна привело його до серії досліджень концентричних кіл або мішеней, подібно до картини «Початок» 1958 року. 1964 року його твори включили до виставки «Постживописна абстракція», організованої Клементом Грінбергом[34], яка подорожувала країною і пропагувала живопис кольорового поля як важливий новий рух у мистецтві 1960-х років.
У подальшому Ноланд та інші митці започаткували живопис фігурного полотна. Мотивом для своїх картин Ноланд брав геометричні фігури, часто у формі кольорових кіл. Художник створив серію картин у вигляді симетричних й асиметричних ромбів або шевронів. У цих картинах краї полотна стають структурно важливими, як і центр. Протягом 1970-х і 1980-х років його фігурні полотна були неправильними й асиметричними. Це призвело до створення більш складних структур високої складності та контрольованої кольоровості. Замість малювання пензлем Ноланд виливав на полотно фарбу. Ця ідея полягала у видаленні художника, який робив мазки на полотні, з художнього процесу, оскільки картина мала стати твором мистецтва, а не художника.
Окрім художньої діяльності Ноланд займався викладанням. Серед його учнів був скульптор Дженні Лі Найт[en].[35]
Виставки
ред.Першу персональну виставку Ноланд провів у Галереї Раймонда Креуз у Парижі в 1948 році. 1957 року він влаштував першу персональну виставку в Нью-Йорку, в галереї «Tibor de Nagy».[36] 1964 року Ноланд зайняв половину американського павільйону на Венеціанській бієнале.[37] 1965 року його роботи виставлялися у Вашингтонській галереї сучасного мистецтва та Єврейському музеї в Нью-Йорку. 2009 року пройшла персональна виставка «Кеннет Ноланд: фігурні полотна 1981—1982» у галереї образотворчого мистецтва «Leslie Feely» в Нью-Йорку.[38] 2010 року твори Ноланд виставили в музеї Гуггенхайма під назвою Кеннет Ноланд, 1924—2010: «Данина» .[37] Крім того, його персональні виставки виставлялись у різних міжнародних музеях і галереях, наприклад, у Museo de Arte Moderno, Мехіко (1983); Museo de Bellas Artes de Bilbao, Більбао, Іспанія (1985); Музеї образотворчих мистецтв, Х'юстон (2004); Тейт у Ліверпулі[en] (2006); та Інституті американського мистецтва Батлера[en] (1986 і 2007).
Вибрані музейні колекції
ред.- Художня галерея Олбрайт-Нокс, Буффало, Нью-Йорк
- Інститут мистецтв Чикаго, Чикаго, Іллінойс
- Австралійська національна галерея, Канберра
- Балтіморський музей мистецтв, Балтимор, штат Меріленд
- Інститут американського мистецтва Батлера, Янгстаун, штат Огайо
- Музей мистецтв Сент-Луїса, Сент-Луїс, Міссурі
- Клівлендський музей мистецтв, Клівленд, Огайо
- Галерея образотворчих мистецтв Колумба, Колумбус, Огайо
- Галерея мистецтв Коркоран, Вашингтон, округ Колумбія.
- Центр мистецтв Де-Мойна, Де-Мойн, штат Айова
- Детройтський інститут мистецтв, Детройт, Мічиган
- Художня галерея Південної Австралії, Аделаїда
- Музей мистецтв Фогга, Кембридж, штат Массачусетс
- Музей і сад скульптур Hirshhorn, Вашингтон, округ Колумбія
- Кунстхаус, Цюріх
- Kunstmuseum, Базель
- Музей мистецтв округу Лос-Анджелес, Каліфорнія
- Музей Луїзіани, Humlebaek, Данія
- Музей мистецтв Метрополітен, Нью-Йорк
- Музей мистецтв Мілвокі, штат Вісконсин
- Інститут мистецтв Міннеаполіса, Міннеаполіс, Міннесота
- Центр Жоржа Помпіду, Париж
- Бостонський музей образотворчих мистецтв, Бостон, штат Массачусетс
- Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк
- Національна галерея мистецтв, Вашингтон, округ Колумбія
- Музей мистецтв Північної Кароліни, Ролі, Північна Кароліна
- Музей Нортона Саймона, Пасадена, Каліфорнія
- Музей мистецтв Роуз, Університет Брандейс, Уолтем, Массачусетс
- Музей Соломона Р. Гуггенхайма, Нью-Йорк
- Музей Stedelijk, Амстердам
- Галерея Тейт, Лондон
- Центр мистецтв Уокера, Міннеаполіс, Міннесота
- Музей американського мистецтва Уїтні, Нью-Йорк
Вибрані твори
ред.- (1958) Ex-Nihilio
- (1958) Lunar Episode
- (1958) Beginning
- (1958) Inside
- (1958) Heat
- (1959) And Half
- (1959) Split
- (1959) Extent
- (1960) Back and Front
- (1960) Earthen Bound
- (1960) Play
- (1961) Highlights
- (1961) Epigram
- (1961) Turnsole
- (1962) Drought
- (1963) Ringing Bell
- (1963) Drifting
- (1963) Thrust
- (1963) East-West
- (1963) New Light
- (1963) Cadmium Radiance
- (1964) Baba Yagga
- (1964) Halfway
- (1964) And Again
- (1964) Tropical Zone
- (1964) Trans West
- (1965) Stack
- (1966) Galore
- (1967) Summer Plain
- (1967) Stria
- (1967) Open End
- (1968) Transvaries
- (1969) Pan
- (1970) Another Line
- (1973) Interlocking Color
- (1973) Under Color
- (1975) Burnt Beige
- (1978) Oasis
- (1985) Snow and Ice
- (1989) Doors: Time Ahead
- (1999) Refresh
- (2000) Mysteries: Infanta
- (2000) Mysteries: Afloat
Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Kenneth Noland
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119191601 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/content/article/2010/01/06/AR2010010604913.html
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2019.
- ↑ а б RKDartists
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
- ↑ Trans West
- ↑ https://ncartmuseum.org/artist/kenneth-noland/
- ↑ http://ackland.emuseum.com/objects/9911/
- ↑ https://www.pamm.org/en/artwork/1997.19/
- ↑ Washington Color School Movement Overview. The Art Story. Архів оригіналу за 11 травня 2019. Процитовано 8 березня 2019.
- ↑ Parents' names and siblings from ancestry.com, found in 1930 North Carolina federal census as well as the North Carolina birth register listing of Noland's birth. Records accessed on 7 January 2010.
- ↑ Noland's younger brother Neil (born 1927) became a sculptor, and like his brother Kenneth, he studied art at Black Mountain College, as did Noland's brother Harry.
- ↑ Obituaries state Noland was drafted in 1942 and served until 1946. An official enlistment record, however, states Noland, then 20, joined the Army Air Corps Reserves as a private at Keesler Field in Biloxi, Mississippi, on 24 May 1944. The record was accessed on ancestry.com on 7 January 2010.
- ↑ Painting: Bold Emblems. TIME.com. 18 квітня 1969. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 22 травня 2019.
- ↑ Writer, artist, and arts administrator Michael Fallon has claimed that his maternal grandmother, Billie Ruth Sinclair (7 July 1925—2008), was Noland's first wife and that their brief marriage took place in Asheville, North Carolina in the mid-1940s. He wrote about the marriage in a 2007 essay on the website of Minnesota Artists (mnartists.org), a joint project of the Walker Arts Center and the McKnight Foundation. https://web.archive.org/web/20110928142453/http://www.mnartists.org/article.do?rid=13691. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 7 січня 2010.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) A search on ancestry.com on 7 January 2010 revealed Kenneth C. Noland's Army Air Corps enlistment record, dated 24 May 1944, at Keesler Field, Biloxi, Mississippi, in which Pvt. Noland declares his marital status as «married», though the name of his wife is not listed. - ↑ Noland's children have followed in their father's artistic footsteps. Cady Noland (born 1956) is an installation artist and Conceptual sculptor, Lyn Noland is a sculptor and Emmy award-winning camerawoman, and William Langer Noland is a photographer and sculptor and serves as an associate professor of the visual arts at Duke University.
- ↑ Current Biography Yearbook 1972, page 330
- ↑ World Artists, 1950—1980 (H. W. Wilson, 1980), page 626
- ↑ Dr. Morton A. Schiffer; Physician, 88. The New York Times. 30 липня 2002. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 22 травня 2019.
- ↑ Matt Schudel, «Kenneth Noland, 85: Abstract Painter, a founder of Washington Color School», The Washington Post, 7 January 2010
- ↑ Kenneth Noland, 85; abstract painter, a founder of Washington Color School. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 22 травня 2019.
- ↑ «Painting: Bold Emblems», Time, 18 April 1969
- ↑ Painting: Bold Emblems. TIME.com. 18 квітня 1969. Архів оригіналу за 14 грудня 2008. Процитовано 22 травня 2019.
- ↑ Finding Sleaze Amid the Chintz. The New York Times. 13 березня 1997. Архів оригіналу за 9 лютого 2010. Процитовано 22 травня 2019.
- ↑ Date and place of marriage established through ancestry.com and viewing of the Vermont Marriage Index, 1989—2001.
- ↑ Sally Bedell Smith, Grace and Power: The Private World of the Kennedy White House (Random House, 2005), page 234
- ↑ Smith, Roberta (5 січня 2010). Kenneth Noland, Color Field Artist, Is Dead at 85. The New York Times. Архів оригіналу за 8 січня 2010. Процитовано 5 січня 2010.
- ↑ NYT obituary, January 6, 2010
- ↑ Terry Fenton, online essay about Kenneth Noland, and acrylic paint, [1] [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] accessed April 30th, 2007
- ↑ «Clement Greenberg [Архівовано 13 вересня 2018 у Wayback Machine.]». Post-Painterly Abstraction. Retrieved January 11, 2010.
- ↑ Jennie Lea Knight. Smithsonian American Art Museum. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 21 травня 2018.
- ↑ Terry Fenton, online about Kenneth Noland, [2] [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] accessed January 6th, 2010
- ↑ а б Kenneth Noland [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Solomon R. Guggenheim Museum, New York.
- ↑ Leslie Feely. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 22 травня 2019.
Джерела
ред.- «Kenneth Noland.» Contemporary Artists, 4th ed. St. James Press, 1996. Reproduced in Biography Resource Center. Farmington Hills, Mich.: Thomson Gale. 2005.
- «Kenneth Noland: Color, Format and Abstract Art.» Interview by Diane waldman (1977), in: Theories and Documents of Contemporary Art, edited by K. Stiles and P. Selz, Berkeley: University of California Press, 1996, pp. 94–98.
- «Kenneth Noland.» Encyclopedia of World Biography, 2nd ed. 17 Vols. Gale Research, 1998. Reproduced in Biography Resource Center. Farmington Hills, Mich.: Thomson Gale. 2005.
- «Painting: Bold Emblems», an 18 April 1969 profile of Kenneth Noland in Time magazine [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- «Art: Pure, Uncluttered Hedonism», a 2 May 1977 review of Kenneth Noland's work by Robert Hughes of Time magazine [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- «Painting: Peacock Duo», an 8 May 1965 examination of Kenneth Noland's work [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- The official website of Kenneth Noland [Архівовано 6 червня 2019 у Wayback Machine.]
- Kenneth Noland. Tate [Архівовано 3 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Kenneth Noland in the National Gallery of Australia's Kenneth Tyler collection [Архівовано 27 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Tate08 Series: Kenneth Noland: The Stripe Paintings exhibition at Tate Liverpool, England, 2006
- TheArtStory. Kenneth Noland [Архівовано 11 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Kenneth Noland at The Phillips Collection [Архівовано 29 березня 2012 у Wayback Machine.]
- New York Times artblog by Roberta Smith [Архівовано 8 січня 2010 у Wayback Machine.]
- Noland's works at the Solomon R. Guggenheim Museum [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- New York Times Obituary [Архівовано 15 березня 2019 у Wayback Machine.]
- Washington Post Obituary [Архівовано 3 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- The Guardian Obituary [Архівовано 18 липня 2019 у Wayback Machine.] and letter from Anthony Caro [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- The Independent Obituary [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- [Times Online Obituary у Wayback Machine (арх. 25 травня 2010)]