Експедиція Let L-200 Morava на Північний полюс

Навесні 2008 року двоє чеських пілотів вирішили підкорити Північний полюс на вінтажному літаку чехословацького виробництва. Свій політ вони приурочили до 90-ї річниці створення повітряних сил Чехословаччини та до 50-ї річниці створення літака Let L-200 Morava. Петр Болд та Ріхард Сантус самотужки спланували експедицію, профінансували її власним коштом (бюджет експедиції склав 1 мільйон чеських крон) і вони ж стали безпосередніми учасниками цієї експедиції^[1].

Петр Болд — в минулому відомий автогонщик, володар кількох чемпіонських титулів та автор декількох рекордів в автоспорті Чехословаччини та Чехії. Окрім автоспорту Петр Болд був успішним підприємцем, він був одним зі співвласників компанії MTX s.r.o.^[cs], а з 1990 року очолював цю компанію. Також він був генеральним директором чеської страхової компанії Global Assistance a.s. і мав безпосередній стосунок ще до ряду комерційних підприємств. 1998 року Болд захопився пілотуванням легких літаків і присвячував свій вільний від роботи час польотам. До початку полярної експедиції він мав наліт понад 1350 годин^[2].

Ріхард Сантус — професійний пілот з загальним нальотом понад 4500 годин, поціновувач Королівських військово-повітряних сил Великої Британії, дослідник і популяризатор історичної спадщини чехословацьких авіаторів-вигнанців^[en], що під час Другої світової війни воювали в рядах Британських повітряних сил, коли їхня батьківщина була окупованою. Також він є засновником музею R.A.F. Station Czechoslovakia, що знаходиться в селі Новий Двур^[cs], Пардубицького краю, Чехії. В музеї зібрано колекцію вінтажної авіаційної техніки, пов'язаної з британськими повітряними силами або чехословацькими пілотами. Літаки підтримуються в стані льотної придатності та використовуються для екскурсійних чи оглядових польотів. Окрім цього Ріхард Сантус є власником і керівником цивільної чартерної авіакомпанії Aeropartner^[cs][2][3].

Для реалізації експедиції обрали легкий пасажирський двомоторний літак чехословацького виробництва, який здійснив свій перший політ 9 квітня 1957 року. Ці літаки серійно виготовлялися з 1957 по 1964 роки, були масовими та популярними в країнах східного блоку в період 1960-1990-х років^[4]. Літак, який використали для експедиції, не мав жодних спеціальних модернізацій чи модифікацій — це була звичайна серійна Let L-200A Morava^{[прим. 1]}, реєстраційний номер OK-OFI, що перебувала у власності Петра Болда і використовувалась ним для повсякденних польотів. З позаштатного обладнання на борту літака було 3 незалежних GPS-приймачі від різних виробників, супутниковий телефон, аварійні маяки, надуваний човен, сигнальний пістолет і додаткове екіпірування для пілотів, щоб забезпечити виживання в разі вимушеної посадки на воду чи лід^[6][7].

Ідея здійснити політ на Північний полюс за допомогою свого літака виникла у Петра Болда влітку 2007 року. Під час перших обговорень, профільні спеціалісти з авіації стверджували, що це неможливо, бо Let L-200 Morava занадто маленький літак і навіть зі встановленими додатковими підвісними паливними баками не зможе подолати потрібну відстань. Відстань від найпівнічнішого в світі цивільного аеропорту до Північного Полюса складає понад 1300 кілометрів. Враховуючи шлях туди і назад, а також певні можливі відхилення реального маршруту польоту від прямої найкоротшої лінії, розрахункова дальність безпосадкового перельоту перевищує 2700 кілометрів^[8]. Згодом один з колег по автоспорту розповів Петру Болду про російську високоширотну експедицію «Барнео»^[ru], яка щорічно створює невеликий табір в безпосередній близькості до Північного полюса, і що в таборі цієї експедиції, прямо на кризі, облаштовується тимчасова злітно-посадкова смуга, де Morava змогла б здійснити посадку та отримати пальне для продовження польоту. Таким чином сформувалися перші приблизні плани експедиції^[9].

В процесі підготовки до експедиції консультації та допомогу проєкту надавали багато експертів в різних галузях, серед яких директор Російського державного музею Арктики та Антарктики Віктор Боярський^[ru] та чеський полярний мандрівник Вацлав Сура^[cs]. В лютому 2008 року учасники експедиції відвідали Шпіцберген, де на практиці перевірили можливості посадки, дозаправлення та ангарування літака на території аеропорту Свальбард^{[прим. 2]}, що знаходиться поблизу містечка Лонг'їр. Свальбард мав стати базою експедиції, де будуть проведені всі завершальні приготування перед вильотом безпосередньо на полюс. Також було узгоджено можливість переправлення з аеропорту Свальбард до «Барнео» ємностей з авіаційним бензином^[9].

Реалізація експедиції критично залежала від функціонування злітно-посадкової смуги табору «Барнео», яка відкривається щорічно в перших числах квітня, коли вже наступив полярний день, і працює приблизно місяць, поки крига достатньо товста, щоб витримувати посадку літаків і вертольотів^[11]. Тому час початку експедиції узгоджували з розгортанням базового табору «Барнео». Другим важливим фактором була погода, яка буває дуже нестабільною і несприятливою у високих широтах. Morava не має гермокабіни, тож її політ обмежений по висоті, а через низьку швидкість літака політ зі Шпіцбергену на полюс і назад міг тривати 12-14 годин. Отже, для успіху, мандрівникам треба було дочекатися в аеропорту Свальдбард стабільного прогнозу погоди на 15 годин для території протяжністю понад 1000 кілометрів^[9].

1 квітня 2008 року Morava розпочала експедицію, вилетівши з аеропорту Водоходи, неподалік Праги, та здійснила переліт за маршрутом Водоходи^[cs] — Осло — Фагернес^[no] — Тромсе. Екіпаж планував дозаправити літак в Осло, після чого одразу летіти в Тромсе, проте персонал аеропорту в Осло тривалий час не міг запустити паливну помпу для авіаційного бензину^{[прим. 3]}, тому екіпаж літака після двох годин очікування вирішив не втрачати час і здійснив короткий переліт до невеличкого гірського аеродрому Фагернес^[no], що знаходиться на 200 кілометрів на північ від Осло. Там вони змогли заправити свій літак і продовжити подорож далі на північ. Ще до завершення першого дня експедиції літак дістався до міста Тромсе, загалом впродовж першої доби експедиції подолавши близько 3800 кілометрів^[1].

Наступним етапом експедиції був переліт до архіпелагу Шпіцберген, в аеропорт Свальбард, що розташований поблизу містечка Лонг'їр. Станом на ранок 2 квітня в Тромсе була сніжна буря, проте ближче до другої половини дня вона стихла й пілоти наважилися на виконання наступного етапу експедиції. Вилетівши по обіді з Тромсе, вони здійснили переліт до аеропорту Свальбард. Цей політ тривав близько 4 годин і повністю проходив над поверхнею Баренцового моря. Напрямок руху можна було визначати виключно за GPS та за сигналом єдиного в цьому регіоні неспрямованого радіомаяка на острові Ведмежий. Не було картографічної прив'язки для GPS, не було зв'язку з диспетчерськими службами контролю повітряного руху. Єдиним засобом зв'язку з зовнішнім світом залишався супутниковий телефон. Політ і приземлення в аеропорту Свальбард пройшли успішно^[1][9].

Третій і найскладніший етап експедиції передбачав виліт зі Шпіцбергену, політ до Північного полюсу і повернення на Шпіцберген. Дочекавшись прийнятного прогнозу погоди та додавши до свого спорядження рушницю^{[прим. 4]}, в суботу, 5 квітня о 13:40 за центральноєвропейським часом^[9], мандрівники підняли літак в повітря. Температура за бортом була -25 °C, політ проходив над хмарами, на ешелоні FL100 (висота близько 3000 метрів)^{[прим. 5]}. Після понад п'яти годин польоту, коли значення північної широти на екрані GPS-приймача складало 89°56'34", літак знизився з ешелону до висоти 600 метрів. Приблизно о 19:05 за центральноєвропейським часом він досяг невидимої оком точки з координатами 90°00'00". Під літаком спостерігався суцільний лід, посічений протоками. Літак виконав короткий політ по колу, облетівши полюс, при цьому за 2 хвилини часу GPS показав проходження всіх меридіанів^[1].

Північного полюсу успішно досягнули, проте політ ще не завершився, і найбільше випробування було ще попереду. Одразу після проходження полюса за допомогою супутникового телефону встановили зв'язок з табором експедиції «Барнео», отримали його точні координати та взяли курс на досягнення табору. Табір експедиції «Барнео» тоді знаходився на відстані близько 150 кілометрів від полюса^[1]. Хоча Let L-200 Morava передбачає варіант оснащення лижним шасі для використання на снігових і льодових посадкових майданчиках, літак, використаний для експедиції на полюс, не був обладнаний лижами. Приземлення на крижану злітно-посадкову смугу Барнео здійснювали на колеса, й воно пройшло успішно^[1].

На Барнео був сильний вітер і температура повітря -25 °C. За таких обставин двигуни літака вирішили не глушити, бо на такому морозі могли виникнути проблеми з їхнім повторним запуском. Екіпажу довелося заправляти свій літак самотужки. На морозі, за сильного вітру, за допомогою ручної помпи вони перекачали 400 літрів бензину з бочок в баки літака, при цьому відганяючи від працюючих повітряних гвинтів допитливих і не дуже тверезих російських туристів:

Після того, як літак заправили, він одразу піднявся в повітря і взяв курс на Шпіцберген. Невдовзі після опівночі, 6 квітня літак успішно приземлився в аеропорту Свальдбард. Оскільки двигуни літака не зупинялися весь цей час, то фактично це можна вважати безперервним перельотом, який тривав 10 годин 40 хвилин^[9].

Переліт до Чехії за зворотнім маршрутом «Лонг'їр—Тромсе—Осло—Водоходи» відбувся без пригод, і вже в середу, 9 квітня 2008 року, літак приземлився в аеропорту Водоходи. Morava під час експедиції відпрацювала відмінно, не було відмічено жодних значних технічних несправностей. Вийшли з ладу лише кілька датчик��в, які не були розраховані на використання за таких низьких температур, але ці проблеми пілоти змогли усунути власними силами. Символічним виявилось і те, що експедиція завершилась саме 9 квітня, адже саме цього дня 51 рік назад, перший прототип літака Let L-200 Morava, вперше в історії здійнявся в повітря^[1][14].

Застарілий літак віком майже під 50 років, оснащений поршневими двигунами, за 9 днів експедиції провів в польоті понад 45 годин, подолавши загальну відстань понад 9500 кілометрів і витративши понад 2500 літрів авіаційного бензину. Максимальна тривалість безперервної роботи двигунів перевищила 10 годин. Це значне досягнення для раритетного поршневого літака^[14]. Як описав цю подію один з пілотів:

Чеська компанія AeroTeam, яка спеціалізується на випуску сувенірної продукції, в тому числі масштабних копій літаків та іншої техніки, 2021 року випустила в продаж сувенірну пластикову модель Let L-200 Morava в масштабі 1/72, оформлену, як копію літака, який відвідав Північний полюс. На упаковці згадано саму подію та імена пілотів, які здійснили цей переліт^[15].

• Дирижабль Норвегія^{[прим. 6]}
• Північний полюс-1^{[прим. 7]}
• Високоширотні повітряні експедиції
• Захоплення літака Let L-200 Morava

•   L-200 Morava через Північний полюс (документальне відео, за матеріалами «airZone TV») на YouTube(чес.)