Джигарханян Армен Борисович

Народився 3 жовтня 1935 року в Ерівані (нині — Єреван) у сім'ї Бориса Якимовича та Олени Василівни Джигарханян. Походив зі старовинного роду тифліських вірмен. Батько пішов із сім'ї, коли його синові був лише місяць від народження.^[7] Уперше він побачив батька, вже ставши дорослим, коли гостював у бабусі на Новий рік, але вони майже не спілкувалися; перед самою смертю вже тяжко хворий Борис Якимович говорив, що сумує за сином і хоче попросити вибачення в нього.^[8] Армена виховував вітчим, з яким у хлопчика склалися теплі стосунки.

Ріс у російськомовному середовищі, навчався в російській школі та з однаковим старанням осягав ази вірменської та російської культур. Мати Олена Василівна працювала в Раді міністрів Вірменської РСР, була запеклою театралкою і не пропускала жодної драматичної та оперної вистави.^[9]

За словами Джигарханяна, його ранні роки припали на Велику Вітчизняну війну, і дитинства в нього, по суті, не було; сім'я знімала кімнату в будинку на вулиці Спандаряна в Єревані, і в пам'яті в нього відклалося, як всією сім'єю вони рубали дрова в підвалі, як мати плакала, втративши хлібні картки.^[7][10]

У шкільні роки захопився театром і кіно, а після закінчення школи 1952 року вирушив до Москви та намагався вступити до ГІТІСу, але невдало. Повернувшись до Єревана, влаштувався на кіностудію «Арменфільм» помічником оператора.^[7][9]

1954 року вступив до Єреванського художньо-театрального інституту на акторське відділення на курс Вартана Аджемяна, керівника Вірменського театру імені Сундукяна. Але набір виявився занадто великий, і Джигарханян перейшов на курс Армена Гулакяна, який закінчив 1958 року.

На сцену актор уперше вийшов у січні 1955 року у виставі за п'єсою Віктора Гусєва «Іван Рибаков» Єреванського російського драматичного театру імені К. С. Станіславського. У трупу цього театру, де актор пропрацював понад десять років, його запросили ще студентом-другокурсником.

У 1960 році актор дебютував у кіно у фільмі «Обвал», а популярність йому принесла одна з найкращих його кіноролей — молодий учений-фізик Артем Манвелян з картини «Здрастуй, це я!». Незабаром після виходу цього фільму з'явилися нові роботи, що демонструють широту акторського діапазону, психологічну достовірність і майстерність перевтілення — коваль Уста Мукуч у «Трикутнику», Левон Погосян у драмі «Коли настає вересень», штабскапітан Овечкін у найпопулярніших «Нових пригодах невловимих», чекіст Артузов у телевізійній стрічці «Операція „Трест“», лівий есер Прошьян в історичній картині «Шосте липня», Михайло Стишний у «Журавушці». Запам'ятався глядачам і горбатий ватажок банди «Чорна кішка» Карп із телефільму «Місце зустрічі змінити не можна». Знаковим у кар'єрі Армена Джигарханяна став і телефільм «Тегеран-43», в якому актор зіграв найманого вбивцю Макса Рішара, учасника невдалого замаху на голів держав «тегеранської трійки» в роки Другої Світової. Партнерами Джигарханяна у фільмі були французька акторка Клод Жад (у ролі коханки Рішара), і німецький актор Курд Юргенс (у ролі його адвоката).

Армен Джигарханян став одним із найзніманіших акторів (понад 250 ролей у кіно- і телефільмах^[11]). На рахунку актора різнопланові ролі у фільмах найкращих радянських і російських режисерів, у стрічках різних жанрів, у комедійних і пригодницьких картинах, у драмах і музичних фільмах. Багато працював на дубляжі, озвучував мультфільми. Про останні свої ролі в кіно, часто епізодичні, говорив, що «знизив вимогливість» і «гроші хороші».

1967 року Анатолій Ефрос запросив актора до Московського театру імені Ленінського комсомолу, але незабаром його відсторонили від керівництва, і він пішов працювати другим режисером до Театру на Малій Бронній, взявши з собою десять акторів-однодумців; Джигарханян до їхнього числа не входив і продовжив грати в «Ленкомі».^[12]

1969 року на запрошення Андрія Гончарова перейшов до Московського театру імені Володимира Маяковського, де незабаром став провідним актором. Він, зокрема, грав ролі Левінсона у виставі «Розгром» у постановці Марка Захарова^[7], Стенлі Ковальського в «Трамваї „Бажання“» і Великого Па в «Кішці на розпеченому даху» Теннессі Вільямса, Сократа в «Бесідах із Сократом» Едварда Радзинського, генерала Хлудова в «Бігу» та інших. Покинув театр у вересні 1996 року, але продовжував виступати на сцені у виставах інших театрів і в антрепризних постановках.

З 1989 по 1997 роки викладав акторську майстерність у ВДІКу, був професором.

У 1996 році зі своїм курсом заснував Московський драматичний театр під керівництвом Армена Джигарханяна, ставши його художнім керівником, а з 2005 року — директором. Театр Джигарханяна (Театр «Д») одразу посів особливе місце серед невеликих театрів Москви. На сцені свого театру зіграв яскраві ролі у виставах «Повернення додому» і «Остання стрічка Креппа»: «… Я граю Креппа — півтори години на сцені на цілковитій самоті, тільки з магнітофоном. Шкодую навіть, що немає можливості, щоб у Креппа раптом ніс, як у сифілітика, відпав — до такої міри гниє і розкладається ця людина… Я граю його без зубів — свої протези знімаю…».^[10]

Крім цього був зайнятий в антрепризних спектаклях. Грав на сцені «Ленкома» (тут артистом зіграні Генерал у виставі «Варвар і єретик» за романом «Гравець» і головний герой п'єси «Філумена Мартурано» — спектакль йде під назвою «Місто мільйонерів»).

Академік Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії.^[13] Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».

У 2006 році взяв участь у підготовці видання книги «Автограф століття».

У 1999 році отримав грін-карту за квотою уряду США для видатних діячів мистецтва. Семикімнатний будинок в Америці подарував його шанувальник.^[14]

До 2015 року жив на дві країни: три-чотири місяці на рік — зазвичай літо і початок осені — у Гарленді під Далласом (штат Техас), а з вересня по травень — у Москві.

Уболівав за московський футбольний клуб «Спартак».^[15]

Помер 14 листопада 2020 року в Москві о 6 годині ранку на 86-му році життя.^[16] Причиною смерті стала зупинка серця через хворобу нирок і набряк організму на тлі інших хронічних захворювань. Актор був госпіталізований у середині жовтня, але врятувати Армена Джигарханяна не вдалося.^[17]

Церемонія прощання відбулася 17 листопада 2020 року в Московському драматичному театрі. Похований на Ваганьковському кладовищі поруч із дочкою Оленою (ділянка 29).^[18]

14 листопада 2021 року, через рік після смерті артиста, на його могилі було відкрито пам'ятник, авторами виступили скульптори Ваге і Мікаель Согояни. Прообразом для нього стала головна роль актора у виставі «Бесіди з Сократом».^[19]

Під час російського вторгнення в Україну в березні 2014 року Армен Джигарханян підтримав українців і порівняв дії російського керівництва з діями дурня, процитувавши вірменське прислів'я:

Дурень кинув камінь у воду, 100 розумних витягнути не можуть.

Актор заявив, що не підписував і не збирається підписувати жодних листів на підтримку Путіна, оскільки «не розуміє як росіяни і українці можуть ворогувати між собою»^[20].

• 2008 — «300 облич Армена Джигарханяна» (Перший канал, автор сценарію Д. Ткачов, режисер І. Фірсова).^[21]
• 2010 — «Тисяча і одна роль Армена Джигарханяна» (Перший канал, режисер Д. Трофімов)
• 2010 — «Армен Джигарханян» (з циклу «Острови») (канал «Культура», автор сценарію С. Арутюнян, режисер А. Морозов)
• 2014 — «Фатальна блондинка Джигарханяна» — телеканал НТВ.^[22]
• 2015 — «Армен Джигарханян. Там, де мені добре» (Перший канал)
  

• Заслужений артист Вірменської РСР (1966)
• Народний артист РРФСР (29.01.1973)
• Народний артист Вірменської РСР (24.01.1977)^[23]
• Народний артист СРСР (06.02.1985)
• Заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим (07.05.2001) — за визначний внесок у розвиток мистецтва і культури, самобутню виконавську майстерність і високий професіоналізм^[24]
• Лауреат Державних премій Вірменської РСР:
  • За участь у фільмі «Трикутник» (1975);
  • За участь у фільмі «Сніг в траурі» (1979).
• «Спецприз Оргкомітету» премії «КУМИР» 2002 року (роль Доменіко Соріано у виставі «Місто Мільйонерів» Московського театру «Ленком»).
• Всесоюзний кінофестиваль (1987, Спеціальний приз журі, фільм «Самотня Орешина»).
• Золотий орел 2008 року — Найкраща чоловіча роль другого плану «Зникла імперія».
• Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Премії за найкращі акторські роботи» (1987).
• Лауреат театральної Премії імені Станіславського за роль Доменіко в номінації «За найкращу чоловічу роль 2000 років».
• МКФ авторського кіно в Белграді (1977, Приз глядацьких симпатій, фільм «Коли настає вересень»)
• Нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (Указ Президента РФ № 1203 від 03.10.2010).
• Орден «MECENAT»
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (3 жовтня 1995) — за великий особистий внесок у розвиток театрального мистецтва
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (1 грудня 2005) — за великий внесок у розвиток театрального мистецтва і багаторічну творчу діяльність.
• Орден Пошани (Вірменія) (2010)^[25][26]
• Орденський знак «Рубіновий Хрест Слави» (2008, Некомерційний Фонд «Слава Вітчизни»).
• Премія «Золота маска» (2001) — за роль дона Доменіка в спектаклі «Місто мільйонерів».
• Премія «Кришталева Турандот» (2010) в номінації «За Честь і Гідність».
• Премія «Золотий Овен» (1995) — за творчий сплав життєлюбства і мудрості.
• Премія мерії Москви (1994) — за участь у виставі «Жертва століття».
• Царскосільська мистецька премія (18 жовтня 2011) — за самобутній акторський почерк і унікальний шлях у театрі і кіно.

• Плахотнюк С. О. Джиґарханян Армен Борисович [Архівовано 19 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — С. 523. — ISBN 978-966-02-4457-3.
• Актеры советского кино. Вып. 7-й. — М., 1971. (рос.)
• Великие кинозвезды XX века. — М., 2001. — С. 155—159. (рос.)
• Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 240. (рос.)
• Джигарханян А. Б., Дубровский В. Я. — одинокий клоун. Диалоги, монологи, реплики. — М., 2000.
• Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1986. — С. 122. (рос.)
• Кинословарь. — Т. 1. — СПб., 2001. — С. 357—359. (рос.)
• Раззаков Ф. Досье на звезд: Наши любимые фильмы. — М., 2001. — С. 84—85. (рос.)
• Цыркун Н. Армен Джигарханян: Жизнь и творчество. — М., 2002. (рос.)

• Помер актор Армен Джигарханян /Укрінформ, 14.11.2020/ [Архівовано 14 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Джиґарханян Армен Борисович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Кино-Театр.ru [Архівовано 29 березня 2014 у Wayback Machine.]
• Відомі особи, хто не пережив 2020 рік [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)