Віденський гурток

Ві́денський гурто́к (нім. der Wiener Kreis) — об'єднання філософів, утворене в 1922. Його найвизначнішими представниками були Моріц Шлік (1882—1936), Отто Нейрат (1882—1945), Рудольф Карнап (1891—1970), Ганс Райхенбах (1891—1953), Альфред Еєр (1910—1989) та ін.

Група філософів і вчених, сформована і організована професором Моріцом Шліком при кафедрі індуктивних наук Віденського університету в 1922 році, отримала назву «Віденський гурток» та стала ідейним ядром логічного позитивізму (неопозитивізму). У роботі гуртка брали участь: математик Курт Гедель, логік Рудольф Карнап, соціолог Отто Нейрат, фізики і філософи Герберт Фейгль, Філіп Франк, Фрідріх Вайсман і математик Ганс Ган. У 1929 році на конференції в Празі Нейрат від імені гуртка виступив з маніфестом «Наукове розуміння світу. Віденський гурток», в якому були сформульовані основні принципи неопозитивізму. У Маніфесті були зазначені ті напрямки філософської та наукової думки, продовжувачами яких вважали себе члени гуртка.

Незважаючи на деякі розбіжності в поглядах, представників Віденського гуртка об'єднує спільна мета — звести філософію до логічного аналізу мови науки, а також піддати філософське і наукове знання критичному аналізу з позицій принципу верифікації, сформульованого Моріцом Шліком. Він виходив із того, що все наукове знання є узагальненням і ущільненням «чуттєво-даного» і робив висновок про те, що все на правду наукове знання має бути редукованим до «чуттєво-даного».

В рамках Віденського гуртка була розвинено і дещо абсолютизовано гіпотетично-дедуктивний метод наукового дослідження.