Воєнний час

Воє́нний ча́с (також ча́с війни́) — період часу, протягом якого ведеться війна. У воєнний час в країні або в окремих її місцевостях зазвичай вводиться особливий правовий режим (воєнний стан, стан війни, надзвичайний стан тощо).

Тлумачення

Термін «воєнний час» не має єдиного загальновизнаного визначення, закріпленого міжнародними документами, втім в кількох актах концепція воєнного часу використовується опосередковано:

Женевські конвенції, зокрема Конвенція про захист цивільного населення під час війни та протоколи до неї;
Гаазькі конвенції;
Статут Організації Об'єднаних Націй.

Визначення «воєнний час» також немає і в українському законодавстві. Проте зазначено, що початком воєнного часу є оголошення стану війни або момент фактичного початку воєнних дій. Кінцем воєнного часу є оголошений день і година припинення стану війни, а у випадку їх продовження після оголошеного строку — момент їх фактичного припинення. У воєнний час в країні або в її окремих районах вводиться воєнний стан^[1].

Законодавча регламентація

Законодавча регламентація поняття воєнного часу дається в Законі України «Про оборону України».

Основні параметри

Воєнний час характеризується розривом дипломатичних, консульських та інших відносин, припиненням або зупиненням дії існуючих між воюючими країнами політичних, економічних та інших договорів; набранням чинності договорів, які регламентують закони і звичаї війни, а також договорів і угод, що регулюють відносини між воюючими і нейтральними країнами; застосуванням до громадян держави-противника спеціального режиму (обмеження свободи їхнього пересування, розпорядження майном, вчинення майнових угод тощо).

У воєнний час у країні або її окремих регіонах (районах) вводиться режим воєнного стану, відбуваються глибокі зміни в усіх сферах життя суспільства (в економіці, політиці, культурі та тому подібне). У внутрішньому житті країни вступають в дію специфічні закони воєнного часу, що покладають на громадян, установи та підприємства нові обов'язки в інтересах оборони держави (виконання законів воєнного часу, трудова повинність, участь у заходах цивільної оборони тощо); встановлюється підвищена відповідальність за непокору наказам і розпорядженням воєнних органів та інше. Норми сучасного міжнародного права (ст. 1 Гаазької конвенції 1907 «Про відкриття воєнних дій») передбачають обов'язковість оголошення війни, проте багато держав світу постійно порушують це положенн��.

Оголошення війни та укладення миру входить до компетенції вищих органів державної влади.

Див. також

Примітки

↑ Закон України «Про оборону України». — Ст. 4.

Джерела

Советская военная энциклопедия / маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 2 : ВАВИЛОН — ГРАЖДАНСКАЯ. — С. 210. — 640 с. — ISBN 00101-236. (рос.)

Література

Воєнних дій припинення / О. В. Задорожній // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — ISBN 966-316-039-X.

Посилання

Закони воєнного часу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
Закони воєнного часу // Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України / за ред. А. О. Пожидаєва. — К. : НАВС України, 2016. — 156 с. — УДК 11.161.2-027.561(038):351.743(477).
Закон України «Про оборону України» м. Київ, 6 грудня 1991
Закон України «Про правовий режим воєнного стану» м. Київ, 6 квітня 2000

[1] Закон України «Про оборону України». — Ст. 4.

[1]