Біргітта Есмарк

Біргітта Есмарк походила з родини, що включала чимало відомих скандинавських науковців-природничників. Дочка Ульріке Віборг (1810—1898) та Ганса Есмарка (1801—1882), відомого священика та геолога-мінералога. Його батько, дід Біргітти, Єнс Есмарк, також був мінералогом і геологом й професором Університету Осло, та був одружений на дочці відомого данського зоолога Мортена Тране Брюнніха (який, відповідно, був прадідом Біргітти Есмарк). Дядько Біргітти, брат батька, Лауріц Есмарк^[no], також був зоологом, професором Університету Осло, опікувався зоологічними колекціями цієї установи, перш за все комах та хребетних тварин^{[8][9][6][10]}.

У родині Ганса Есмарка та Ульріке Віборг було 8 дітей^[9].

• Відомі представники родини Біргітти Есмарк
•  
  Ганс Есмарк
  (1801—1882),
  геолог, батько
•  
  Лауріц Есмарк^[no]
  (1806—1884),
  зоолог, дядько
•  
  Єнс Есмарк
  (1763–1839),
  геолог, дід
•  
  Мортен Брюнніх
  (1737—1827),
  зоолог, прадід

Народилася 13 жовтня 1841 року в містечку Бревік на південному узбережжі Норвегії^{[8][9][6][10]}.

Ганс Есмарк був капеланом муніципалітету Еідангер^[no] з резиденцією в Бревіку з 1824 року, де й жила родина. Але 1850 року, коли Біргітті було 9 років, він отримав підвищення до парафіяльного пастора муніципалітету Рамнс^[en] у Вестфоллі з резиденцією в селищі Рамнс^[en], за 50 кілометрів від Бревіка вглиб країни, і родина переїхала туди^[9].

У Рамнсі в Есмарків склалися значно гірші стосунки з місцевою громадою, ніж були в Бревіку, що погано вплинуло на психологічний стан Біргітти та на її здоров'я загалом, яке особливо погіршилося з 13 років^[9]. Складні стосунки з громадою сприяли тому, що Біргітта багато часу приділяла захопленню батька природничими науками^[9].

Отримала освіту від своїх батька та дядька, науковців геолога та зоолога, відповідно мала відмінні знання з цих дисциплін^[8].

Замолоду (за різними свідченнями у 17^[8][10] років або після 20^[9][7]) захворіла на туберкульоз і згодом, у віці 25 років, була відправлена для оздоровлення на Мадейру, де провела 2 роки, до 1868 року^[11]. Після того, як здоров'я покращилося, зібрала на Мадейрі значні колекції мушель молюсків, мінералів, а також рослин, комах і павуків. Принаймні частина з цих матеріалів, зібраних 1868 року, зберігається у Музеї природознавства в Тронгеймі та в колекціях Університету Осло^{[8][9][11][12]}.

Після повернення з Мадейри, з 1868 року, почала активно збирати колекції молюсків Норвегії, спочатку довкола Рамнса^[en][13]. Матеріали зібрані Біргіттою Есмарк з 1868 року в Норвегії були згодом використані в її першій публікації у 1880 році^[13].

У 1870 році Біргітта з батьками переїхала в Осло (тоді Кристіана)^[9].

У Норвегії на той час жінки не могли отримати вищу освіту, але, за клопотаннями дядька Біргітти, професора Лауріца Есмарка^[no], її було допущено до прослуховування лекцій в Університеті Осло, хоча вона не мала права складати іспити та отримати диплом^[9].

Більшу частину 1874 року Біргітта Есмарк гостювала в Борнмуті на південному узбережжі Англії у британки місіс Фірнлі, з якою познайомилася та потоваришувала за кілька років до того на Мадейрі. Місіс Фірнлі сприяла виникненню у Біргітти інтересу до благодійної християнської діяльності. Також в Англії продовжувала збирати природничі колекції^[7][6].

Попри відсутність диплому про зоологічну освіту, Біргітта Есмарк сформувала певну репутацію фахівця з молюсків і в 1879 році стала першою жінкою, що отримала стипендію від Університету Осло на проведення досліджень. Відтоді активно досліджувала молюсків Норвегії. Опублікувала 6 наукових статей у 1880—1886 роках, по дві норвезькою, німецькою й англійською мовами, з них три у норвезьких наукових журналах, дві в провідному німецькому малакологічному журналі «Malakozoologische Blätter^[en]» та одну в провідному британському малакологічному журналі «Journal of Conchology»^{[13][14][15][16][17][18]}. Стаття 1880 року стала першою науковою працею жінки, опублікованою в Норвегії^[7]. Одну статтю 1886 року написала у співавторстві зі студентом Захарієм Хоєром, яка залишилася його єдиною опублікованою працею. Написала дисертацію у 1884 році, але не отримала наукового ступеня та не змогла побудувати академічної кар'єри, оскільки та залишалася недоступною для жінок у Норвегії на той час^[8][6][10].

Збираючи молюсків у Норвегії, Біргітта Есмарк часто збирала також колекційні зразки й організмів з інших різноманітних груп, що досі зберігаються у музеях країни, зокрема в особливо суттєвій кількості — мохи, також подекуди печіночники, судинні рослини, комахи, базидієві гриби, лишайники, і навіть один екземпляр гуски білолобої, тощо^[19][20].

Зібрані Біргіттою Есмарк наукові колекції, як молюсків, так й інших організмів, зберігаються в Музеї природознавства в Тронгеймі, в Університеті Осло (частково в університетському Природознавчому музеї^[en]) та в Арктичному університеті Тромсе^[21].

Серед наукового оточення Біргітти Есмарк в Університеті Осло був відомий зоолог та гідробіолог Георг Сарс (1837—1927), на честь якого вона назвала бурштинівку Oxyloma sarsii (Esmark, 1886). Відомий американський малаколог та кнідаріолог^[en] Вільям Гілі Далл у статті 1884 року висловлював подяку Георгу Сарсу та Біргітті Есмарк за надану можливість порівняти його зразки кнідарій з Аляски зі зразками з Норвегії^[22].

За життя Біргітта Есмарк була відома у Норвегії не стільки як дослідниця, скільки завдяки громадській і благодійній діяльності^[8][10][6].

У 1882 році познайомилася та потоваришувала з Ідою Ведель Ярлсберг^[en] (1855—1929), мисткинею з родини графів Ведель Ярлсбергів^[en], фрейліною королеви Софії. Аристократка мала аматорський інтерес до молюсків, зібрала деякі матеріали що були використані в публікаціях Есмарк. Згодом їх об'єднало також бажання займатися благодійницькою діяльністю. Дві подруги відкрили в портовому районі Осло кімнату для навчання бідних дівчат, так звану «школу латання», де навчали арифметиці, мовам, рукоділлю, Біблії тощо^[8][10][7].

У 1889 році Біргітта Есмарк та Іда Ведель Ярлсберг^[en] організували норвезьку філію Християнської асоціації молодих жінок (YWCA)^[en] і в 1893 році — Норвезьку жіночу лігу тверезості (за аналогією з американським Жіночим християнським союзом тверезості). Біргітта Есмарк була секретарем обох організацій, а Іда Ведель Ярлсберг — їх головою^{[6][8][10][7]}.

Як і її подруга Іда Ведель Ярлсберг, Біргітта Есмарк не була одружена й не мала дітей^[8].

Померла від раку 2 квітня 1897 року в Осло у віці 55 років^[8].

Похована на Спаському цвинтарі в Осло. У 1908 році на могилі встановили бронзове погруддя дослідниці^[10].

Невдовзі після смерті Біргітти Есмарк її подруга Іда Ведель Ярлсберг полишила благодійність і зосередилася на живописі, багато часу проводила в Італії та згодом переїхала до Риму^[9][23].

У 1941 році, до 100 років від дня народження Біргітти Есмарк, у норвезькій газеті «Aftenposten» було опубліковано меморіальну статтю про неї, де зокрема зазначалося наступне^[24][10]:

Біргітта Есмарк досліджувала наземних і прісноводних молюсків Норвегії та їх поширення. Приділяла значну увагу вивченню широтного розподілу молюсків й зокрема вивченню арктичної частини країни. Більшість матеріалів збирала особисто в багатьох регіонах. Також опрацьовувала музейні колекції, зокрема співробітничала з Музеєм Бергена^[en], де обробляла колекції зібрані куратором музею Олафом Єнсеном^[da][6].

Опублікувала лише 6 наукових праць, кожна з яких містила опис зібраних у Норвегії молюсків й аналіз їх поширення. Найповніший огляд наземних і прісноводних молюсків Норвегії наведено в останній праці дослідниці, «On the land and freshwater Mollusca of Norway», опублікованій англійською в «Journal of Conchology» 1886 року. У цій праці для Норвегії наведено 121 вид молюсків (за тогочасними уявленнями), а також близько 80 варієтетів цих видів^[18]. Цей огляд, з урахуванням подальших таксономічних змін, охоплює майже всі нативні види наземних і прісноводних молюсків, відомі для Норвегії за сучасними уявленнями^[25][26].

Дослідниця запропонувала 2 нових види та 6 нових варієтетів^{[13][14][16][18]}. Наразі визнаним із цих таксонів є лише один^[27], вид Oxyloma sarsii (Esmark, 1886), що був запропонований як варієтет Oxyloma elegans^[en] (Risso, 1826) (тоді використовувалася назва Succinea pfeifferi, молодший синонім)^[28]. Низький відсоток таксонів, що залишаються визнаними, серед описаних Біргіттою Есмарк, пояснюється відсутністю ендеміків серед наземних і прісноводних молюсків Скандинавії^[26], тож вперше описати звідти можна було тільки широкопоширений вид. Саме це й сталося у випадку з Oxyloma sarsii, ареал цього виду охоплює північну, центральну та східну Європу (зокрема Україну), а також Близький Схід, Центральну Азію й більшу частину Сибіру^[26].

• Hyalina norvegica Esmark, 1880^[13] — не використовується^[27], синонім Zonitoides nitidus^[en] (Müller, 1774)^[18]
• Lymnaea truncatula var. Schneideri Esmark, 1882^[14] — не використовується^[27]
• Lymnaea truncatula var. compressa Esmark, 1882^[16] — не використовується^[27]
• Succinea Pfeifferi var. Sarsii Esmark in Esmark et Hoyer, 1886^[17] — зараз Oxyloma sarsii (Esmark, 1886)^[28]
• Gyraulus polaris Esmark et Hoyer, 1886^[17] — не використовується^[27]
• Limax cinereus var. punctatus Esmark, 1886^[18] — не використовується^[27]
• Lehmannia marginata var. obscurus Esmark, 1886^[18] — не використовується^[27]
• Sphaerium mamillanum var. clessini Esmark, 1886^[18] — не використовується^[27]

У праці Есмарк та Хоєра 1886 року було також вперше описано нині визнаний вид прісноводного двостулкового молюска Pisidium lilljeborgii^[en], але як автора його опису зазначено Стефан Клессін^[17] і, відповідно, цей вид переважно розглядається як Pisidium lilljeborgii Clessin, 1886 (іноді в роді Euglesa^[en])^[29]. Але, на думку деяких дослідників, авторами опису виду в цьому випадку слід вважати авторів статті, тобто Pisidium lilljeborgii Esmark et Hoyer, 1886^[26][30]. Аналогічна ситуація має місце з назвою Pisidium hoyeri Clessin, 1886^[17], що однак не використовується і вважається ��инонімом Pisidium casertanum^[en] (Poli, 1791)^[31].

• Esmark B. 1880. Bidrag til Kundskaben om Udbredelsen af Norges Land- og Ferskvandsmollusker i forskjellige Egne of Landet. Nyt Magazin for Naturvidenskaberne. 25: 215—223.
• Esmark B. 1882. Land and freshwater Mollusks in the Arctic region of Norway. Tromsø Museums Aarshefte. 5: 93–104.
• Esmark B. 1882. Die Pisidien des südlichen Norwegens. Malakozoologische Blätter^[en]. 5: 1–6.
• Esmark B. 1882. Nyt Bidrag til Kundskaben om Norges Land- og Ferskoands-Mollusker. Nyt Magazin for Naturvidenskaberne. 27: 77–110.
• Esmark B., Hoyer Z. A. 1886. Die Land- und Süsswassermollusken des arctischen Norwegens. Malakozoologische Blätter^[en]. 8: 84–123.
• Esmark B. 1886. On the land and freshwater Mollusca of Norway. Journal of Conchology. 5: 90–131.

• Wisløff G. B. (2022). Birgitte Esmark. Norsk biografisk leksikon. Архів оригіналу за 23 червня 2024.
• Birgithe Elise Esmark. Brevik Historielag. 2023. Архів оригіналу за 23 червня 2024.
• Eeg-Henriksen V. (2005). Norges første kvinnelige zoolog. Kvinne Historie. Архів оригіналу за 23 червня 2024.
• Creese M. R. S. 2004. Ladies in the Laboratory II: West European Women in Science, 1800—1900: A Survey of Their Contributions to Research. Scarecrow Press. ISBN 978-1-4616-0581-2.
• Natvig L. R. 1944 (1943). Entomologien ved Det Kongelige Frederiks Universitet. Et bidrag til norsk entomologis historie. I. Tidsrommet 1813—1907. Norsk Eentomologisk Tidsskrift^[en]. 7 (1/2): 1–73. (p. 42)
• Birgitte Esmark. Lokalhistorie Wiki. 2023. Архів оригіналу за 23 червня 2024.
• Minneartikkel om Birgitte Esmark på 100-årsdagen for hennes fødsel. Aftenposten. 13 oktober 1941.
• Nekrolog: Birgithe Esmark. Urd. 22.5.1897.
• Shellers From the Past and the Present — Esmark, Birgitte