Бронєвой Леонід Сергійович

Леоні́д Сергі́йович Бронєво́й (рос. Леонид Сергеевич Броневой; 17 грудня 1928(19281217), Київ, Українська СРР — 9 грудня 2017, Москва, Росія[4]) — радянський і російський актор, Народний артист СРСР (1987), лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих та Державної премії РФ імені К. С. Станіславського, Народний артист України (2013; позбавлений звання)[5].

Бронєвой Леонід Сергійович
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився17 грудня 1928(1928-12-17)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер9 грудня 2017(2017-12-09)[3][1] Редагувати інформацію у Вікіданих (88 років)
Москва, Росія
ПохованняНоводівичий цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьєврей
Громадянство СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьактор
Alma materШкола-студія МХАТ (1955Редагувати інформацію у Вікіданих і Державний інститут мистецтв Узбекистану (1950Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладТеатр на Броннійd Редагувати інформацію у Вікіданих, Pushkin Drama Theatred Редагувати інформацію у Вікіданих, Оренбурзький обласний драматичний театр імені М. Горького Редагувати інформацію у Вікіданих, Грозненський російський драматичний театр імені М. Ю. Лермонтова Редагувати інформацію у Вікіданих, Воронезький драматичний театр імені Михайла Кольцоваd Редагувати інформацію у Вікіданих і Театр Ленком Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1950 Редагувати інформацію у Вікіданих2017 Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькиQ45191710? Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbnm0111424
Нагороди та премії

CMNS: Бронєвой Леонід Сергійович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Народився в родині Соломона Йосифовича Бронєвого (справжнє прізвище — Факторович),[6] генерала НКВД, та його дружини Белли Львівни. Батько був начальником 6-го відділу НКВС УСРР, згодом репресований (арештований у 1937, «отримав» 5 років, потім термін продовжили, звільнився у 1946). Матір працювала бухгалтером, похована на Байковому кладовищі у Києві. Сестра матері — співачка Олена Ландау,[7] солістка Львівської опери у 1940—1941 та 1944—1945 роках[8]. Стрийко — Олександр Факторович (Бронєвой).

Навчався в Ташкентському інституті театрального мистецтва та Школі-студії МХАТ.

Починав акторську кар'єру в провінційних театрах СРСР — грав на сценах Іркутська, Грозного, Оренбургу, Вороніжа.

У Москві працював у Театрі на Малій Бронній.

Дебютом в кіно стала роль у стрічці «Товариш Арсеній» (1964). Успіх і популярність принесла роль Генріха Мюллера в кіносеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).

З 1988 року грає в театрі «Ленком» (Москва).

Проживав у 2-кімнатній квартирі у Москві. Свого часу в ній побував начальник охорони Президента Росії, обіцяв допомогти з ремонтом, але далі обіцянки справа не пішла[9].

Сім'я

ред.

Перша дружина — Валентина Блінова (померла від раку), їх донька — Валентина (мала 4 роки, коли втратила матір). Друга дружина — Вікторія ( 1940 - 2020).

Громадянська позиція

ред.

У березні 2014 року підтримав анексію Криму та агресивну політику Путіна стосовно України[10].

Фільмографія

ред.
  1. 1964 — Товариш Арсеній — полковник жандармерії
  2. 1965 — Лебедєв проти Лебедєва — Євген Вікторович
  3. 1966 — Невідома... — Вернер
  4. 1967 — Твій сучасник — референт міністра
  5. 1968 — …І знову травень! — Снігурівський Євген Львович
  6. 1970 — Водевіль про водевіль
  7. 1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Повинною головою… (Справа № 4) — Кудряшов
  8. 1972 — Слідство ведуть ЗнаТоКи. Шантаж (Справа № 6) — Кудряшов у в'язниці (сцена)
  9. 1973 — Виконуючий обов'язки — Тугодаев, замовник проекту
  10. 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — Генріх Мюллер
  11. 1974 — Лікаря викликали? — Медведєв Леонід Сергійович, професор
  12. 1974 — П'ятірка за літо — Степан Петрович, кухар, говорить віршами
  13. 1974 — Таня — Семен Семенович Васін
  14. 1975 — Концерт для двох скрипок — професор
  15. 1975 — Агонія — Іван Федорович Манасевич-Мануйлов
  16. 1975 — Маяковський сміється — Олег Баян
  17. 1975 — Ольга Сергіївна — тютя
  18. 1975 — Прошу слова — Петро Васильович Алтухов, колишній голова міськвиконкому
  19. 1977 — Озброєний і дуже небезпечний — Пітер Дамфі
  20. 1979 — Викрадення «Савойї» — Шаллов Жан, комерсант
  21. 1979 — Той самий Мюнхгаузен — герцог — курфюрст Ганновера
  22. 1980 — Які наші роки! — Михайло Михайлович Осташенко, батько Майї
  23. 1980 — Карл Маркс. Молоді роки — Ліон Філіпс
  24. 1982 — Повернення резидента — Йоганн Штаубе
  25. 1982 — Покровські ворота — Аркадій Варламович Велюрів
  26. 1983 — Якщо вірити Лопотухіну... — Юрій Леонідович, директор школи
  27. 1984 — Формула кохання — Доктор
  28. 1986 — Кінець операції «Резидент» — Йоганн Штаубе
  29. 1986 — Чичерін — Максим Литвинов
  30. 1986 — Що таке Єралаш? (Музично-телевізійний фільм-вистава) — редактор «Єралашу»
  31. 1987 — Загадковий спадкоємець — Олексій Миронович лізовскіх, нотаріус
  32. 1988 — Велика гра — Вернье
  33. 1988 — Фізики — Алек Джаспер Кілтон
  34. 1990 — Будиночок на околиці — Панас Миколайович
  35. 1991 — Небеса обітовані — Семен Єфремович Бакурін
  36. 1992 — Старі молоді люди — Віктор Максимович, депутат
  37. 1993 — Італійський контракт — Дон Лючино
  38. 1997 — Шизофренія — кравець
  39. 1997 — Корабель двійників — генерал ФСБ
  40. 2007 — Прості речі — Володимир Михайлович Журавльов
  41. 2008 — Без вини винуваті — Мендельсон

Примітки

ред.
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ČSFD — 2001.
  3. Умер Леонид Броневой
  4. Умер Леонид Броневой. www.zirki.odnoboko.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 9 грудня 2017.
  5. Указ Президента України № 655/2013 від 30 листопада 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 3 жовтня 2016.
  6. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 10.
  7. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 11.
  8. Чекас Л. До львівського періоду ТВОРЧОСТІ ДИРИГЕНТА, НАРОДНОГО АРТИСТА УРСР М. Д. ПОКРОВСЬКОГО [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 342.
  9. Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» — С. 9.
  10. Леонид Броневой и Марк Захаров выступили в поддержку политики Путина в отношении Украины. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 8 грудня 2014.

Література

ред.
  • Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
  • Большой энциклопедический словарь. (рос.)
  • Леонид Броневой: «Писатель Леонов сказал бы…» // Бульвар Гордона. — 2016. — № 32 (588) (авг.). — С. 8—12. (рос.)

Посилання

ред.