Бандурист
Бандури́ст, бандури́ста, банду́рник, банду́рщик — український народний співець, в минулому - мандрівний сліпий музикант з поводирем, який виконував думи, народні пісні та інші твори, часто власного створення, супроводжуючи свій спів грою на бандурі. Сліпі бандуристи, що жили й працювали в сільському середовищі, в минулому називалися кобзарями. В наш час бандуристи - професійні та самодіяльні артисти[1].
| Бандурист | |
| Сфера діяльності | Бандура |
|---|---|
 Бандурист у Вікісховищі | |
Про бандуристів
ред.Мистецтво бандуристів складалося впродовж тривалого часу. Перша згадка про вживання терміна «бандурист» відноситься до польського літопису 1441 р[джерело?]. Там згадано, що в польського короля був придворний бандурист Тарашко, українського походження, що також грав із королем у шахи. Крім кобзарів, існували придворні бандуристи. У XX столітті мистецтво бандуристів перейшло в міське оточення. Створено курси, ансамблі. У другій половині XX ст. відбулася фемінізація бандури.
Підкатегорії бандуристів
ред.Бандуристів можна поділити на різні підкатегорії.
- Сліпі бандуристи, що жили та працювали в сільському середовищі. Вони проходили навчання у майстра або панотця. У минулому називалися кобзарями.
- У 1930-ті підросла група сліпих бандуристів, що не проходили традиційного навчання та не вивчали традиційних форм і репертуару, але наслідували творчість кобзарів.
- Крім кобзарів, у минулому існували придворні бандуристи.
- У XX столітті мистецтво бандуристів перейшло в міське оточення й пройшов процес академізації бандури. Водночас створилася група академічних бандуристів.
- У другій половині XX ст. пройшла фемінізація бандури.
- Останнім часом можна спостерігати значний ріст зацікавлення наслідувати автентичну творчість кобзарів. Це група репродуктивних кобзарів.
Можна поділити кобзарів та бандуристів за територією діяльності, що відрізняються репертуаром, інструментами, філософією залежно від території. Існували традиційні кобзарські школи на Полтавщині, на Слобожанщині та на Чернігівщині. Існувала специфічна культура бандурного мистецтва в діаспорі на Кубані, в Чехословаччині, в Північній Америці та в Австралії.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Бандурист [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
Джерела
ред.- Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — 315 с.
Посилання
ред.- Бандурист // Український фольклор: словник-довідник / За заг. ред. проф. Н. П. Сивачук та ін. — Умань: ПП Жовтий, 2010. — 140 с.
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n113/mode/2up Бандурист] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 114.
- Бандурист Гнат Хоткевич [Архівовано 4 грудня 2015 у Wayback Machine.], фрагмент фільму «Назар Стодоля», 1934 р.
- «Ой нема-нема правдоньки на світі» у виконанні сліпого бандуриста [Архівовано 17 грудня 2015 у Wayback Machine.] фрагмент фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки», 1961 р.
- Самчук У. Живі струни: бандура і бандуристи [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Детройт : Капеля Бандуристів ім. Тараса Шевченка, 1976. 467 с.
- «Мире лукавий» у виконанні бандуриста Ярослава Криська на Youtube [Архівовано 7 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про професію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про українську культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
