Арктична пустеля

Ця природна зона характеризується суворим арктичним кліматом. Простори покриті льодовиками, щебенем й уламками каменів. Займає акваторію Північного Льодовитого океану, північне узбережжя Росії (північ півострова Таймир, Землю Франца-Йосифа, північ Нової Землі, архіпелаги Північна Земля, Новосибірські острови та острів Врангеля), архіпелаг Шпіцберґен (Норвегія), гори на півночі Скандинавії та Ісландії, острів Гренландію (Данія), Канадський Арктичний архіпелаг (Канада) та північну частину Аляски (США)^[2][1].

Характерні низькі температури повітря взимку, від -12 °C на Шпіцбергені до −50 °C на льодовиковому щиті Гренландії. У середньому −30 °C у лютому і +1 °C у липні. Низька температура — наслідок не тільки того, що Сонце ніколи не підіймається високо над горизонтом, але й того, що його світло відбивається снігом та льодом. Тривалість полярної ночі (взимку) — 145 діб, полярного дня (влітку) — 150 діб^[1]. Річний радіаційний баланс або від'ємний або з незначний додатний^[1]. Взимку зігріваючу роль виконують теплі океанічні течії та власне водні маси океану. Влітку водні маси заважають прогріванню повітря через значне поглинання сонячної радіації. Температури повітря коливаються від +5 °C на узбережжі до +15 °C вдалині від берега, безморозні періоди відсутні^[1]. Влітку багаторічномерзлий ґрунт тане на глибину 0,25-1,3 м^[1]. Відносна вологість через близькість океану досить висока, повітря насичене водяною парою, тумани. Річна сума атмосферних опадів 200—300 мм, до 400, головним чином у вигляді снігу^[1]. Через низькі температури радіаційний індекс сухості коливається в діапазоні ≤0-0,35^[1].

Природні умови надзвичайно суворі. Дуже поширена багаторічна мерзлота. Острови майже цілий рік вкриті снігом і льодом, лише стрімкі південні береги й кручі влітку вільні від снігу. На островах Канадського Арктичного архіпелагу, Гренландії, Шпіцбергені, Землі Франці-Йосифа, Новій Землі значні льодовикові масиви — релікти льодовикових періодів. Значна частина Новосибірських островів складена викопним льодом^[1].

Ґрунти малопотужні, із плямистим (острівним) поширенням в основному тільки під рослинністю. Хімічні процеси в ґрунтах за низької температури надзвичайно уповільнюються, що вкрай уповільнює процеси ґрунтоутворення. Часті відлиги поверхневих шарів призводять до утворення характерного арктичного мікрорельєфу — мілкоземлисті медальйони, полігональні тріщинуваті поверхні^[1].

Арктична пустеля практично позбавлена рослинності: немає чагарників, лишайники й мохи, що ростуть улітку на звільнених від снігу і льоду ділянках, на кам'янистих і болотистих ґрунтах, не утворюють суцільного покриву. Верхній вкрай розріджений ярус представлений головним чином осоками, деякими злаками. Украй повільна відтворюваність рослинності. Флора арктичних пустель налічує приблизно 100 видів вищих рослин. Найхарактернішими з яких є: ломикамінь, полярний мак, сніговий жовтець та ін^[1]. Характерною особливістю арктичних пустель є снігові колонії мікроскопічних водоростей, що заселяють поверхню снігів. За полярного дня для них тут створені всі умови для бурхливого розвитку: достатньо сонячного світла завдяки відбивній властивості снігу; достатньо вологи, що її дає танення; досить гомогенні температури, що їй обумовлює власне процес танення снігу. Такі колонії водоростей забарвлюють снігову кірку в червоний та бурий кольори^[1].

Фауна переважно морська: морж, тюлень, улітку пташині базари (чистун, кайра, люрик)^[1]. Наземна фауна бідна: песець, білий ведмідь, лемінг, якими живляться песець, вовк^[1]. З льодовикового періоду тут водиться вівцебик^[1].

• Природна зона
• Полярні пустелі

• (рос.) Алисов Б. П. Климатические области зарубежных стран. — М., 1950.
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Витвицкий Г. Н. Климаты Северной Америки. — М., 1953.
• (рос.) Горбацкий Г. В. Природа зарубежной Арктики. — М., 1951.
• (рос.) Игнатьев Г. М. Гренландия. — М., 1956.
• (рос.) Растительный покров СССР // Геоботаническая карта СССР / Под ред. Е. М. Лавренко и В. Б. Сочавы. — М.—Л., 1956. — Т. 1.
• (рос.) Морской атлас. — М.—Л. : Гидрометеоиздат, 1953. — Т. 2.