Арабажин Костянтин Іванович

російський, український і латвійський письменник, журналіст і літературознавець

Костянти́н Іва́нович Араба́жин (рос. Константин Иванович Арабажин, псевдоніми та криптоніми: К. Не-я, К. Недоля та ін.; 14 січня 1866, Канів — 13 липня 1929, Рига) — російський, український і латвійський літературознавець, журналіст, письменник, перекладач. Редактор латвійської газети «День».

Арабажин Костянтин Іванович
Народився2 (14) січня 1866[1]
Канів, Київська губернія, Російська імперія
Помер13 липня 1929(1929-07-13)[1] (63 роки)
Рига, Латвійська Республіка
ПохованняПокровський цвинтар (Рига)d
Країна Російська імперія
Діяльністьписьменник, журналіст, історик літератури, літературний критик, літературознавець, літературознавець
Сфера роботиросійська література, історія літератури[2], літературознавство[2], журналістика[2] і література[2]
Alma materІмператорський університет Святого Володимира (1890)
ЗакладГельсінський університет
Роки активностіз 1885
Нагороди

CMNS: Арабажин Костянтин Іванович у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Походив з дворян Полтавської губернії. Двоюрідний брат Андрія Бєлого.

Закінчив 1-у київську гімназію (1883), а у 1890 році — історико-філологічний факультет Київського університету (навчався разом із В. Самійленком). Кандидатське дослідження Арабажина «Казимир Бродзинский и его литературная деятельность» (Київ, 1891, російською мовою) було відзначено премією ім. М. І. Пирогова (Київський університет) та почесним відгуком Академії наук[3].

Українською мовою писав вірші революційного змісту (неопубліковані), видав водевіль «Поперед спитайся, а тоді й лайся» (Київ, 1885), а також низку газетних дописів. Переклав українською мовою оповідання Г. де Мопассана, Л. Толстого, Г. Мачтета (надруковані у львівській «Зорі» 1889 року[4]). У вісімдесяті роки брав участь у визвольній боротьбі, нелеґально перевозив з Галичини до Росії заборонену літературу. Перебував у дружніх взаєминах з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Драгомановим.

Від 1892 року мешкав у Петербурзі. Редагував газету «Северный курьер» (1899—1900, разом з В. В. Барятинським), залучив І. Франка до співробітництва в ній. Для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона написав ґрунтовну розвідку «Галицько-руський суспільний рух», а також декілька інших статей (зокрема, про І. Богдановича); для «Ілюстрованої всесвітньої історії літератури І. Шерра» (т. 2, 1898) — розділ «Слов'янські землі», а для «Історії російської літератури» (т. 2, 1908) — «Історичні пісні та думи». Автор статей про Т. Шевченка — «Український Прометей» (1911), «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)» (1914), «Шевченко і месіанізм» (1914) (всі російською мовою).

Також опублікував праці про М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, М. Горького та інших російських письменників. Крім зазначених вище російських та українських періодичних видань, друкувався в журналах «Новая жизнь», «Всемирный вестник», «Театр и искусство», «Вестник императорских театров», газетах «Діло», «Биржевые ведомости» та ін.

1913 року обраний професором кафедри російської літератури Гельсинґфорського університету, від 1918 року постійно мешкав у Гельсінкі, крім викладання видавав газету «Русский голос». З 1920 року — професор Ризького університету; був ректором російських університетських курсів та редактором газети «День» (1922) у Ризі.

Примітки

ред.
  1. а б Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / за ред. Н. П. ОлексійовичМосква: Большая Российская энциклопедия, 1989. — Т. 1. — 672 с.
  2. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. Вестник Европы, 1891, № 10; Журнал Министерства народного просвещения, 1893, № 11.
  4. Михайло Москаленко. Нариси з історії українського перекладу 3 // Всесвіт, 2006, № 3/4. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 6 вересня 2007.

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Ф. П. Погребенник. Іван Франко в українсько-російських взаєминах. Київ, 1986.
  • Деятели современности. К. И. Арабажин. Москва, 1914, вып. 1.
  • И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII в. Полтава, 1912.
  • Столетие Киевской 1-й гимназии. Киев, 1911, т. 1.