Єрмоленко Світлана Яківна

українська мовознавиця

Світла́на Я́ківна Єрмо́ленко (нар. 30 жовтня 1937, м. Уссурійськ, Приморський край, РРСФР) — українська мовознавиця, докторка філологічних наук з 1984, професорка з 1990, академкиня НАН України з 2021[3]. Працює в галузі лінгвостилістики, стилістики слов'янських мов, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури мови, правопису, українознавства, славістики.

Світлана Яківна Єрмоленко
Народилася30 жовтня 1937(1937-10-30) (87 років) або 1937[1]
Уссурійськ, Далекосхідний край, РРФСР
КраїнаСРСР СРСР
Україна Україна
Діяльністьмовознавиця, викладачка університету, українознавець
Alma materКиївський університет ім. Шевченка
Галузьмовознавство[2], Ukrainian philologyd[2], стилістика[2] і синтаксис[2]
ЗакладІнститут мовознавства імені О. О. Потебні Національної академії наук України
Інститут української мови НАН України
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор філологічних наук
ЧленствоНАНУ

Одна з керівників робочої групи Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року. Керівник робочої групи Української національної комісії з питань правопису, затвердженої КМУ 2015 р.[1] [Архівовано 2 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

Відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[4].

Життєпис

ред.

Світлана Єрмоленко (Скляр) народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ Приморського краю, Росія.

Світлана Скляр, випускниця 1954 року, стала першою медалісткою Козинської школи (нині Козинський колегіум) Радивилівського району.[5]

Закінчила 1959 року Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

З 1959 року працювала в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні НАН УРСР1987 року — завідувачкою відділу культури мови), з 1991 року — в Інституті української мови НАН України (завідувачкою відділу стилістики та культури мови).

У радянські часи відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[6]. Всіляко виступала та виступає за збереження запозичень та кальок з російської мови[7][8][9].

Почесний краєзнавець України (2017).

Наукова діяльність

ред.

Праці з лінгвостилістики, синтаксису, мови фольклору, правопису, культури мови:

  • індивідуальні монографії — «Синтаксис віршової мови» (1969), «Синтаксис і стилістична семантика» (1982), «Фольклор і літературна мова» (1987), «Нариси з української словесності (стилістика і культура мови)» (1998), «Мова і українознавчий світогляд» (2007), «Мовно-естетичні знаки української культури» (2009).
  • колективні монографії та монографії у співавторстві — «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (1973), «Мова і час» (1977), «Життя слова» (1978), «Складні випадки українського правопису» (1980), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989), «Культура української мови. Довідник» (1990), «Новий російсько-український словник-довідник» (1996), «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (1998), «Словник епітетів української мови» (1998), «Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (2001), «Літературна норма і мовна практика» (2013)[2] [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.], «Територія мови Тараса Шевченка» (2016) та ін.

Керівниця української групи проєкт Najnowsze dzieje języków slowiańskich (координатор С. Ґайда; Ополе, Польща), що відбувався під егідою Міжнародного комітету славістів. Результатом стало колективне дослідження «Українська мова 1945—1995 pp.» (1999 р.). С. Я. Єрмоленко — керівниця проєкт відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України «Українська лінгвостилістика XX — початку XXI ст.: система понять і бібліографічні джерела» (2007) (виконавці — С. Я. Єрмоленко (керівник), С. П. Бибик, Т. А. Коць, Г. М. Сюта, С. Г. Чемеркін та ін.)

Разом з Олександром Тараненком керувала робочою групою Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року[10]. Входила також до складу наступних комісій з правопису.

Авторка підручників з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (співавтори — В. Т. Сичова, М. Г. Жук).

Редакторка збірника «Культура слова». Член редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова».

Наукова редакторка третього тому академічного тлумачного «Словника української мови» у 20 томах.

Примітки

ред.
  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #1058657968 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. До складу Національної академії наук України обрано нових членів, 27.05.2021/
  4. Український правопис: ілюзії і дійсність – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 25 жовтня 2019. [Архівовано 2018-09-22 у Wayback Machine.]
  5. Тарас Грушівський. Перша медалістка з Козина пішла у велику науку [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.] // radyvyliv.info 14 лютого 2016
  6. Олександр Пономарів. Український правопис: ілюзії і дійсність [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Слово Просвіти»
  7. Світлана Єрмоленко, Віталій Русанівський. Літературна мова і художній переклад [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 1970. — № 3. — С. 66—77.
  8. Україні — мовна ситуація і дискусія навколо українського правопису. [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.] Інститут Кеннана. Київський проект
  9. Авторська година. «Логос». Гість — Олександр Попомарів, мовознавець, перекладач, доктор філолологічних наук [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.] «Українське радіо»
  10. Винничук Ю. Гірка доля українського правопису [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Zbruč. — 2018. — 31 липня.

Література

ред.

Посилання

ред.