Євразія
Євра́зія — найбільший за розмірами та населенням материк на Землі, що складається з Європи та Азії.[1][2] Розташований в основному між північною та східною півкулями, межує з Атлантичним океаном на заході, Тихим на сході, Північно-Льодовитим на півночі, а також Африкою, Середземним морем та Індійським океаном на півдні.[3] Історично, поділ між Європою та Азією на два різні континенти завжди був соціально-культурним, і не мав чіткого фізичного кордону між ними; таким чином, у деяких частинах світу, Євразія визнана найбільшим з шести, п'яти чи навіть чотирьох континентів Землі.[2] У геології, Євразія часто розглядається, як єдиний жорсткий мегаблок. Однак, жорсткість Євразії обговорюється, і основана на палеомагнітних даних.[4][5]
.svg)
Материк займає близько 55 000 000 км², або близько 36,2 % загальної площі суходолу Землі. Суходіл населяє понад 5 мільярдів людей, що становить приблизно 70 % населення Землі. Серед основних островів, які часто включають до широковживаного визначення Євразії, попри те, що вони відокремлені від суцільної суші: Велика Британія, Ісландія, Ірландія та Шрі-Ланка, а також Японія, Філіппіни та більшу частину Індонезії.
З точки зору фізичної географії, Євразія — суцільний материк.[2] Поняття Європи та Азії, як окремих континентів сягають античності, і їхні кордони є геологічно довільними. У стародавні часи, Чорне і Мармурове моря разом з пов'язаними ними протоками розглядалися, як розділення материків, однак сьогодні таким поділом частіше вважаються Уральські та Кавказькі гори. Євразія з'єднана з Африкою Суецьким каналом й іноді об'єднується з Африканським материком, аби зобразити найбільшу суміжну сушу Землі під назвою Афроєвразія.[6] Завдяки величезній суші та різниці широт, Євразія має усі типи клімату за класифікацією Кеппена, включно з найсуворішими типами гарячих і холодних температур, високих та низьких опадів та різними типами екосистем.
Основні відомості
ред.Євразія складається з двох частин світу — Азії та Європи[7].
Площа — 54,9 млн км (~1/3 площі всієї суші Землі)
Населення — близько 4,9 млрд мешканців[8]
Європа і Азія
ред.Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — з Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря. Разом з островами, Євразія займає площу близько 53,4 млн км², з них на острови припадає близько 2,75 млн км².
Крайні точки
ред.
Крайні точки материка Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77°98' пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°56" пн. ш., на заході — мис Рока, 9°76' зх. д., на сході — мис Дежньова, 169°64' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають такі океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азійські моря відокремлюють Азію від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким перешийком.
Додаткові відомості
ред.Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничо-історичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Едуардом Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».
Дослідження материка
ред.Наукові дослідження Азії починаються у 18 столітті. Видатними географами Александером фон Гумбольдтом, Петром Семеновим-Тян-Шанським, Миколою Пржевальським, Фердинандом Врангелем, Володимиром Обручевим та іншими були вивчені природні умови, складені карти доти незвіданих куточків Євразії.
Рельєф
ред.Загальні відомості
ред.Євразія відрізняється великою різноманітністю рельєфу. На її території розташовані найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — гора Джомолунгма (8848 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,6 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри, і тягнуться на тисячі кілометрів. 3/4 поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини. У їхній основі лежать великі і давні платформи. Давнє походження мають так само плоскогір'я Аравійське і Декан. Розломом земної кори, зайнятим Червоним морем, Аравійський півострів відділений від Африки. Велика частина низовин розташована окраїнами материка. Індо-Гангська рівнина і Месопотамська низовина утворилися у передгірних прогинах земної кори між платформами і складчастими горами.
Складчасті гори
ред.Складчасті гори — це гори, здіймання яких відбулося в результаті того, що зім'ялись шари гірських порід в складки. Основним механізмом утворення складчастих гір є горизонтальне стиснення шаруватої товщі, хоча вертикальні рухи глибше залягаючих шарів також можуть брати в цьому участь. Складки можливі, якщо породи, що піддаються дії сил стиснення, достатньо пластичні, що властиво або молодим, недавно утворилися осадовим породам, або сильно розігрітим породам, насиченим рідкими і газоподібними включеннями. В чистому вигляді складчасті гори зустрічаються досить рідко — зазвичай, утворення складок супроводиться і виникненням розломів. Якщо зсуви по розломах вносять помітний внесок у формування гірського рельєфу, такі гори називають глибово-складчатими. Прикладом складчастих гір можуть служити гори Юра в Альпах, гірська система Загрос в Ірані, деякі хребти в Аппалачах.
Південна частина
ред.Молоді гори нової складчастості простягаються у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи, Стара-Планина (Балканські гори), Карпати, Кавказькі гори, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.
Тихоокеанський пояс
ред.Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські гори. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних піднімань вони були розбиті розломами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір продовжується і зараз.
Льодовики
ред.Близько 300 млн років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти міста Дніпра; Західносибірською низовиною він опустився до шістдесятої паралелі. На крайній частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Для сухих і жарких пустель Азії характерні форми рельєфу, створені діяльністю вітру. Величезні простори тут зайняті дюнами і барханами.
Землетруси
ред.Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії у гігантських поясах гір нової складчастості. Тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азійський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір.
Вулкани
ред.На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка (56° сх. ш. і 161° пн. дг.) на півострові Камчатка (4750 м). Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї розташовані найвищі вулкани Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій. Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. На Камчатці та в Ісландії є гейзери.
Корисні копалини, особливості їх походження
ред.Загальні відомості
ред.Євразія винятково багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.
Родовища та басейни
ред.Вугілля, нафта та газ
ред.Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться у передгірних і міжгірських прогинах палеозойської ери (Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський басейн — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Великі буровугільні басейни — Кузнецький (Кузбас) і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.
Руди
ред.Велика частина родовищ різних руд, що пов'язані з магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована у кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай, півострови Індокитай і Малакка та острови Малайського архіпелагу смугою тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азійській частині материка зустрічається золото. На Уралі відомі родовища кольорових металів, у складчастих горах на півночі і на півдні Європи є поклади поліметалів, ртуті, алюмінієвих і уранових руд.
Інші родовища
ред.Родовища кам'яної і калійної солей утворилися у мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті розташовані унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів (мармур, граніт та ін.), у Азії знаходяться родовища граніту, селітри. Осадове походження мають боксити, родовища яких розташовані уздовж Альп, на південь від Карпат і на півострові Індокитай.
Клімат
ред.
Загальні відомості
ред.На території Євразії утворюються всі типи кліматів, що зустрічаються на інших материках. На Шпіцбергені і деяких островах Північного Льодовитого океану панує арктичний клімат. У помірному поясі весь клімат переважають помірні повітряні маси. На заході помірного пояса Євразії утворюється морський клімат. Узимку температури коливаються від 0 °C до +6 °C. Середні літні температури +10 °C…+18 °C. Опадів випадає до 1000 мм на рік. У центральній частині помірного поясу узимку відбувається сильне охолодження земної поверхні, а влітку, навпаки, сильне прогрівання. Тому тут утворюється континентальне повітря. Клімат Середземномор'я формується під впливом двох різних типів повітряних мас, що змінюються за сезонами. Узимку західні вітри, що дмуть з Атлантичного океану, приносять вологе океанське повітря помірних широт. Унаслідок цього зима тут тепла, дощова і вітряна. Середні температури зими змінюються від +8 °C до +10 °C. У літній період у Середземномор'ї панує сухе тропічне повітря. Тому літо тут спекотне і сухе.
Погода в різні пори року
ред.Взимку в центральній частині субтропічного поясу також переважає суха погода, але не така холодна, як у помірному поясі. Влітку тут панує тропічне повітря, тому встановлюється спекотна і суха погода. На сході помірного і субтропічного поясів клімат формується влітку під впливом тихоокеанських мусонів, що приносять вологе морське повітря.
Внутрішні води, їх розподіл
ред.Загальні відомості
ред.Євразія має надзвичайно густу річкову мережу. Більшість великих річок знаходиться в Азії. Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.
Рекорди
ред.У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Найдовша серед них — Лена (4400 км), а найповноводніша — Єнісей. На 5-6 місяців замерзають річки крайньої півночі — Яна, Індигірка, Колима. До басейну Північного Льодовитого океану належить озеро Байкал — найглибше озеро земної кулі (1620 м).
Басейн Атлантичного океану
ред.До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одра, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро.
Басейн Середземного моря
ред.Річки, що впадають у Середземне море, зазвичай, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Особливо багато озер на північному заході Європи. Велика частина з них має льодовиково-тектонічне походження. Найбільші серед них Ладозьке, Онезьке, Венерн, Веттерн. У Центральній Європі знаходяться озера тектонічного походження — це Боденське озеро, Женевське, Балатон та інші. На південному сході Європи розкидані залишкові озера.
Додаткові відомості
ред.Материк знаходиться в усіх природних зонах Північної півкулі.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Nield, Ted. Continental Divide. Geological Society (англійською) . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 8 серпня 2012.
- ↑ а б в How many continents are there? (англійською) . National Geographic Society. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 27 липня 2017.
By convention there are seven continents: Asia, Africa, North America, South America, Europe, Australia, and Antarctica. Some geographers list only six continents, combining Europe and Asia into Eurasia. In parts of the world, students learn that there are just five continents: Eurasia, Australia (Oceania), Africa, Antarctica, and the Americas.
- ↑ What is Eurasia? (англійською) . geography.about.com. Архів оригіналу за 18 листопада 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ Pavlov, V.E. (2012). Siberian Paleomagnetic Data and the Problem of Rigidity of the Northern Eurasian Continent in the Post Paleozoic. Izvestiya, Physics of the Solid Earth. 48 (9–10): 721—737. doi:10.1134/S1069351312080022. ISSN 1069-3513.
- ↑ Li, Yong-Xiang; Shu, Liangshu; Wen, Bin; Yang, Zhenyu; Ali, Jason R. (1 вересня 2013). Magnetic inclination shallowing problem and the issue of Eurasia's rigidity: insights following a palaeomagnetic study of upper Cretaceous basalts and redbeds from SE China. Geophysical Journal International (англ.). 194 (3): 1374—1389. doi:10.1093/gji/ggt181. ISSN 0956-540X. Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 7 травня 2020.
- ↑ R. W. McColl, ред. (2005). 'continents' – Encyclopedia of World Geography, Volume 1 (англійською) . Golson Books Ltd. с. 215. ISBN 9780816072293. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 26 червня 2012.
And since Africa and Asia are connected at the Suez Peninsula, Europe, Africa, and Asia are sometimes combined as Afro-Eurasia or Eurafrasia.
- ↑ The Geological Society — Continental Divide. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 13 червня 2017.
- ↑ ThoughtCo — What is Eurasia?. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 13 червня 2017.
Література
ред.- Географія ґрунтів і ґрунти світу [Текст]: навч. посіб. : [у 3 ч.]: Ч. 2 : Євразія / С. М. Польчина ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. — Чернівці: Рута, 2010. — 96 с. : рис. — Бібліогр.: с. 94.
- Фізична географія материків та океанів: Ч. 2 : Євразія: навч. посіб. для студ. геогр. спец. вищ. навч. закл. / Панасенко Б. Д. — Вид. 2-е, переробл. і допов.- Вінниця, 2010. — 480 с. : рис. — Бібліогр.: с. 478—480. — ISBN 978-966-2462-14-2
- Фізична географія материків і океанів. У 2 ч. : навч. посіб. Ч. 2. Північна Америка та Євразія / О. В. Барановська. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — 378 с. — ISBN 617-527-185-8.
Посилання
ред.- Евразия / Географический справочник [Архівовано 8 червня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Евразия [Архівовано 20 червня 2017 у Wayback Machine.] / БСЭ (рос.)