Беджа
Беджа (бедаві, бедаві(й)є, бедаує, бедавір, бені-амер, араб. البيجا) — кушитський народ на сході Африки.
| Беджа Beja, البيجا | |
|---|---|
 Бедуїни-беджа на ринку верблюдів | |
| Кількість | бл. 1,15 млн осіб (1990-і роки, оцінка) |
| Ареал |  Судан: 950 тис. осіб (1982) Єгипет: бл. 80 тис. осіб (1993) Еритрея: 120 тис. осіб (1993) |
| Близькі до | Афари та ін. кушитські народи |
| Мова | беджа (то-бедаує) арабська |
| Релігія | мусульмани-суніти |
Територія проживання й чисельність
Беджа традиційно населяють доволі довгу й відносно широку «смугу» між Нілом і Червоним морем — переважно в Судані, також у Еритреї та на крайньому південному сході Єгипту.
Загальна чисельність представників беджа — понад 1,15 млн, водночас майже 1 млн осіб із них у Судані[1], за ін. даними — людей беджа разом зі споріденими етнічними групами в Судані на сер. 1960-х рр. узагалі було 1,4 млн осіб[2].
Субетнічне членування, мова й релігія
Беджа поділяються на групи: бішарін (бісаріб, бісаріаб), з підрозділами — атбаї, атбара тощо, хадендауа, халенга, амарар, абабде (їх значно асимілювали араби в Єгипті), бені-амер.
Мова людей беджа — то-бедаує належить до кушитської підгрупи групи афразійської мовної родини; діалекти — беджа й хадареб. Поширена арабська мова. В Еритреї відгалузка беджа, плем'я бені-амер, розмовляє мовою тигре.
За віросповіданням беджа — практично повністю мусульмани-суніти.
Історія і суспільство
Предками беджа є кочові погоничі верблюдів блемії, що заселяли цей регіон між Нілом і Червоним морем на початку 1-го тис. н.е., де заснували ранньополітичне об'єднання у поселенні Талміс.
У середині V століття племена протобеджа відтіснили у Східну пустелю войовничі нобати.
І дотепер у беджа зберігається племінний поділ.
Господарство
Головна господарська діяльність — кочове і відгонне скотарство (верблюди, вівці, кози), зрідка поєднане з поливним землеробством. В деяких групах практикується відхідництво в міста і на плантації бавовника. Існують осідлі групи, особливо в долині річки Атбара.
Розвинуті ремесла — філігранна ювелірна справа (вироби з міді і срібла), виготовлення виробів зі шкіри тощо.
Культура
За житло беджа ще в недалекому минулому правили чотирикутні намети, закріплені на жердинах і вкриті тканинами і циновками (зараз збереглися лише у напівкочових групах).
Одяг беджа — традиційний для регіону — в чоловіків широкі штані і довга сорочка, на яку надягають жилет або піджак або довга накидка на подобі бурнуса, поширений головний убір — чалма, на ногах — сандалі; жінки носять широкі темні сукні, шалик, шаровари.
Основу раціону беджа складають молокопродукти і різноманітні каші, в рибалок Червоного моря абадбе на столі їх вилов.
Зберігається фольклор.
Виноски
- ↑ Християнський етнолоґічний сайт з розподілом етносів по країнах - народи Судану (англ.)
- ↑ Андрианов Б.В. Беджа // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 94 (рос.)
Джерела, посилання і література
- Андрианов Б.В. Беджа // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 94 (рос.)
- Християнський етнолоґічний сайт з розподіленням етносів по країнах - народи Судану (англ.)
- Paul A., A history of the Beja tribes of the Sudan, Camb., 1954 (англ.)