Locus amoenus

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Locus amoenus (лат. приємна місцевість, чарівний куточок) — уявлення, яке виникло в європейській Античності і було розвинене в Середньовіччі про ідеалізовану місцину на землі, де людина існує в абсолютній гармонії з природою. Цей європейський алегорико-міфологічний образ, що символізує єдність і союз людини і природи, вплинув на європейське образотворче мистецтво^[1], літературу, садово-паркове мистецтво, ландшафтний дизайн та містобудування. Топос locus amoenus був детально розглянутий Е. Р. Курціусом в книзі «Європейська література і латинське Середньовіччя» (нім. Europäische Literatur und lateinisches Mittelalter, 1948).

Історія образу

Ідеалізоване уявлення про мирне життя на лоні природи в якійсь віддаленій місцевості виникло у Стародавній Греції, було вперше зафіксоване Гомером і отримало масштабну розробку в давньоримській традиції та стало літературним штампом. На фоні ідилічних природних картин в дусі locus amoenus відбувалися, зокрема, романтичні любовні зустрічі. Трансформацію природного топосу здійснив Овідій у книзі «Метаморфози»: в його сюжетах «приємні місця» таять небезпеку, переповнені прихованими погрозами, несуть загибель, насильством, божевіллям.

У ранньому середньовічному європейському світогляді топос гармонійної природи тісно сплітається з образом недосяжно-прекрасного раю, що є разючою для уяви природною картиною, в якій панує вічна весна, течуть прохолодні струмки, співають дивовижні птахи, мирно бродять звірі, цвітуть незвичайні квіти і ростуть прекрасні дерева^[2]. При цьому образ locus amoenus стійко зв'язувався з ідеєю культивування, обробітку, додатку божественних або людських зусиль, це саме сад («вертоград») на відміну від locus horridus, лісової гущавини.

Див. також

Література

Curtius E. R., Europäische Literatur und lateinisches Mittelalter, 9. Auflage. Bern/München 1977 (1948), Глава 10: Die Ideallandschaft (англ. перевод — European Literature and the Latin Middle Ages, 1953).
Locus amoenus. Gardens and Horticulture in the Renaissance. Ed. A. Samson. 2012.
Сазонова Л. И. Память культуры. Наследие Средневековья и бароко в русской литературе Нового времени. — М., 2012. — (Глава II. Из символики сада: от Средневековья до серебряного века).

Примітки

↑ Олександр Марков, Філософія пейзажу на russ.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
↑ Сазонова Л. И. Память культуры. Наследие Средневековья и барокко в русской литературе Нового времени. — М., 2012. — С. 70.

[1] Олександр Марков, Філософія пейзажу на russ.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 31 березня 2019.

[2] Сазонова Л. И. Память культуры. Наследие Средневековья и барокко в русской литературе Нового времени. — М., 2012. — С. 70.

[1]