Соловйов Євген Степанович
Євген Степанович Соловйов (нар. 29 грудня 1910, Харків — пом. 12 листопада 1972, Харків) — український радянський графік; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1950 року. Чоловік художниці Любові Джолос, батько художника Євгена Соловйова.
| Соловйов Євген Степанович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 29 грудня 1910 Харків, Російська імперія | |||
| Смерть | 12 листопада 1972 (61 рік) | |||
| Харків, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Міське кладовище № 2 | |||
| Країна |  СРСР | |||
| Навчання | Харківський художній інститут (1936) | |||
| Діяльність | графік | |||
| Вчитель | Касіян Василь Ілліч, Фрадкін Мойсей Залманович і Григор'єв Сергій Олексійович | |||
| Працівник | Харківський художній музей | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| У шлюбі з | Джолос Любов Іванівна | |||
| Діти | Соловйов Євген Євгенович | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |     | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 29 грудня 1910 року в місті Харкові (нині Україна). 1931 року закінчив художній робфак. Упродовж 1931—1936 років навчався у Харківському художньому інституті, де його викладачами були зокрема Василь Касіян, Мойсей Фрадкін, Сергій Григор'єв.
Брав участь у німецько-радянській війні. Член ВКП(б) з 1944 року.
Як художник-ілюстратор працював з видавництвами України та Румунії. Протягом 1952—1959 років очолював Харківський державний музей образотворчого мистецтва.
Жив у Харкові, в будинку на вулиці Культури, № 12, квартира 21. Помер в Харкові 12 листопада 1972 року. Похований в Харкові на Алеї поховань почесних громадян міста на Міському кладовищі № 2.
Творчість
ред.Працює в галузі плаката, станкової і книжкової графіки. Серед робіт:
- плакати
- «За позику віддяка» (1950, у співавторстві з Любов'ю Джолос);
- «Допоможемо» (1951, у співавторстві з Любов'ю Джолос);
- ілюстрації до книг
- «Веселі малюнки» Наталі Забіли (Харків, 1951);
- «Коли ще звірі говорили» Івана Франка (Київ, 1956; у співавторстві з Любов'ю Джолос);
- серії:
- «Його величність робітничий клас» (1960—1961, ліногравюра);
- «За мотивами росйських і українських казок» (1960—1970, літографія, лінографвюра, акварель);
- «Катерина» (1961—1964, ліногравюра; за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка);
- «Лисиця-злодійка» (1966);
- «Хлопчиш-Кибальчиш» (1967, ліногравюра; за мотивами повісті «Військова таємниця» Аркадія Гайдара);
Брав участь у республіканських виставках з 1949 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1963 року. Персональні виставки відбулися у Таллінні, Тарту у 1976 році.
Тиражні плакати художника зберігаються в Російській державній бібліотеці у Москві, Ярославському художньому музеї, приватних колекціях[1].
Відзнаки
ред.Нагороджений:
- орденами Червоної Зірки (19 березня 1943)[2], «Знак Пошани»;
- медалями «За оборону Сталінграда» (22 грудня 1942), «За перемогу над Німеччиною» (29 серпня 1945)[2].
Примітки
ред.- ↑ Соловьёв Евгений Степанович / Трамвай искусств.(рос.)
- ↑ а б Пам'ять народу.(рос.)
Література
ред.- Соловйов Євген Степанович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 435—436.;
- Соловйов Євген Степанович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Соловьев Евгений Степанович // Харьков. Энциклопедический словарь. Харків. 2014, сторінка 734. (рос.)