Геологія Філіппін

Філіппінський архіпелаг приурочений до місця зчленування трьох рухливих поясів: східної околиці Середземноморського, Західно-Тихоокеанського і Меланезійського. Розташований між двома активними сейсмічними зонами, які починаються від осі глибоководних жолобів — Манільського, Негрос і Котобато на заході і Філіппінського на сході. Архіпелаг є північною ланкою в системі острівних дуг, що обрамляють південно-східну частину Азії. Територія Філіппін має кайнозойський тектогенез і складена породами океанічної кори і острівних дуг: рифовими вапняками, флішем і моласою. Найдавніші г.п. Філіппінського архіпелагу — кам'яновугільно-пермські і тріасово-середньоюрські кристалічні сланці, мармури, кварцити, а також амфіболіти, кременисті і глинисті сланці з прошарками граувак — розвинені на о-вах Палаван, Міндоро, Мінданао, а також на п-ові Замбоанга. Породи інтенсивно деформовані і прорвані інтрузіями гранітів і діоритів. Конґломерати, пісковики, ґрауваки і глинисті сланці пізньої юри відомі тільки на о. Міндоро. Наступний структурний поверх об'єднує осадові товщі верхнего мезозою — нижненого кайнозою, що складають гірські ланцюги Центральні Кордильєри і Сьєрри-Мадре на о. Лусон та всіх великих о-вах архіпелагу. Основний розріз представлений крейдо-олігоценовими ґрауваками, сланцевими і кременисто-спілітовими товщами, а також ультрамафітами і габроїдами офіолітового комплексу.

Андезит-кератофіровий комплекс порід пізнього олігоцену розвинений на о. Мінданао і у східній частині району Вісаян. Міоцен-пліоценові відклади представлені потужними складчастими теригенно-карбонатними моласами, які наповнюють міжгірські прогини, та вулканогенними товщами. На сході архіпелагу переважають породи вапняно-лужної серії, представлені андезитами, дацитами, ліпаритами і діоритами, а також осадові породи морських, прибережно-морських і континентальних фацій; в західній частині розвинені глинисто-карбонатні відклади з прошарками пісковиків і конґломератів. Вулканогенні породи відсутні. Сучасна структура архіпелагу сформувалася у пізньому кайнозої.

У 2010-х роках геологи, під час дослідження тектонічних плит поблизу Філіппін, виявили сліди стародавнього океану. Стародавнє море, яке назвали Східноазійським, мало площу близько 15 мільйонів км² та простягалось між Тихим та Індійським океанами. Причиною зникнення античного моря вчені називають тектонічні процеси. Мільйони років тому море могла «поглинути» земна поверхня, коли тектонічна плита заглибилась у мантію.^[1]