Вівіан Сілвер

Вівіан Сілвер народилася 2 лютого 1949 року у Вінніпезі, Манітоба, Канада^[10].

Сілвер вперше відвідала Ізраїль у 1968 році, на першому курсі коледжу^[11]. Вона навчалася у Єврейському університеті в Єрусалимі, де вивчала психологію та англійську літературу^[11]. Брала активну участь у Мережі єврейських студентів Північної Америки (англ. North American Jewish Students Network), де з 1972 року^[12] була адміністраторкою «Прес-служби єврейських студентів» (англ. Jewish Student Press Service)^[6], щоб, зокрема, тримати зв'язок із єврейськими студентськими газетами США^[12]. На цій посаді Сілвер почала публікувати статті про ізраїльсько-палестинські відносини^[6]. На останньому курсі коледжу Сілвер співзаснувала Студентський сіоністський альянс (англ. Student Zionist Alliance) у своєму кампусі, того року запрошена на національну конференцію Студентського сіоністського альянсу в Монреалі^[11].

У 1973 році Сілвер і Шіфра Бронзник (англ. Shifra Bronznick) організували першу Національну конференцію єврейських жінок^[6] у Нью-Йорці^[12].

Сілвер іммігрувала до Ізраїлю в 1974 році і стала членкинею кібуцу Ґезер у рамках руху «Га-Бонім Дрор»^{[6][10][13][12]}. У Ґезері стала секретаркою кібуцу, однією з небагатьох жінок, які посідали цю посаду^[13], а пізніше очолила громаду^[14]. Вона також відповідала за інфраструктуру, відповідаючи за будівництво та архітектуру^[12]. Рання активність Сілвер зосереджувалася на правах жінок і гендерній нерівності в ізраїльському суспільстві^[13]. З цією метою 1981 року вона заснувала відділ просування гендерної рівності Об'єднаного руху кібуців^[11][13][14]. Також працювала в Кнесеті в підкомітеті з просування жінок у сфері праці та економіки^[13], у Фонді Нового Ізраїлю та в керівному комітеті соціальної організації «Шатіл»^[11].

1990 року переїхала разом із чоловіком і двома синами до Беері, кібуцу поблизу кордону із Сектором Гази^[6][10]. Там ближче познайомилася з місцевою бедуїнською громадою та жителями Сектора Гази. З 1998 року працювала виконавчою директоркою Інституту стратегій миру та розвитку Негева (NISPED)^[10][15][5]. Сілвер працювала в кібуці, щоб організовувати програми допомоги жителям Сектора Гази, такі як професійне навчання, і забезпечував справедливу оплату праці будівельників у Секторі Гази^[10].

1998 року Сілвер і Амаль Єлсана Альхажуж заснували Арабо-єврейський центр рівності, розширення можливостей і співпраці, відгалуження NISPED^{[6][12][7][16][15]}. Центр організував проєкти в Ізраїлі, Секторі Гази та на Західному березі^[7][16], де Сілвер була співдиректоркою до 2014 року^[17]. 2011 року Сілвер і Альхажуж отримали премію Віктора Дж. Ґолдберга за мир на Близькому Сході — щорічна премія Інституту міжнародної освіти, яка вручається парі арабських та ізраїльських активістів, які борються за мир^[13].

До закриття кордону в 2007 році Сілвер працювала з жителями Сектора Гази в міжкультурних проєктах^[6][18]. Одна група, яку вона заснувала, «Creating Peace» (укр. Створюючи мир), зосереджувалася на сприянні діловим зв'язкам між палестинськими та ізраїльськими ремісниками^[6].

Сілвер була колишньою членкинею правління «Бецелем» — єрусалимської правозахисної організації^[15]. Вона також була залучена до Альянсу за мир на Близькому Сході, а також низки їхніх членських організацій^[19]. У рамках цієї роботи вона допомогла організувати та провести екскурсії по ізраїльській стороні кордону між Ізраїлем та Сектором Гази, щоб підвищити обізнаність про боротьбу жителів Сектору Гази^[19].

Сілвер офіційно пішла у відставку в 2014 році^[6]. Після виходу на пенсію та операції «Непорушна скеля», Сілвер співзасноувала ініціативу знизу та організацію «Жінки творять мир»^[7][16], а також почала волонтерити з благодійною організацією «Шлях до зцілення» (івр. בדרך להחלמה) і громадською організацією «Проєкт Розана» (англ. Project Rozana) для транспортування пацієнтів із Сектора Гази на лікування до Єрусалиму^[6][10][18].

4 жовтня 2023 року Сілвер взяла участь у мирному мітингу в Єрусалимі^[6], який зібрав 1500 ізраїльських і палестинських жінок^[20] з руху «Жінки творять мир» та палестинської групи «Жінки сонця» (англ. Women of Sun)^[21].

7 жовтня 2023 року канадський правозахисник Ірвін Котлер повідомив у мережі Твіттер, що Сілвер викрадено з її дому в Беері під час нападу ХАМАСу^[15][16][22]. Сестра Сілвер розповіла, що коли вона розмовляла з нею по телефону 7 жовтня, Сілвер повідомила, що чує бойовиків ХАМАСу біля свого будинку^[10]. Сілвер також написала друзям у WhatsApp подібне повідомлення^[20]. Коли ізраїльські служби реагування прибули на місце, то виявили, що її будинок спалений і потрощений^[23], але оскільки там не було тіла чи ознак боротьби, то Сілвер вважалася викраденою^[9].

Родина та друзі Сілвер створили сторінку у Facebook^[24], щоб спробувати зібрати більше інформації про її можливе місцеперебування^[6], і звернулися до Червоного Хреста та канадського уряду з проханням допомогти знайти Сілвер та забезпечити її звільнення^[6].

Останки Сілвер, знайдені в Беері, ідентифікували через 5 тижнів після нападу, а 13 листопада 2023 року її смерть підтвердили^[9][25].

Після звістки про смерть Сілвер «Бецелем», Єврейська федерація Вінніпегу та організація «Жінки творять мир» вшанували її пам'ять^[26][27]. Онлайнові слова вшанування Сілвер також опублікували канадський політик і правозахисник Ірвін Котлер, міністерка закордонних справ Канади Мелані Жолі, амбасадорка Канади в Ізраїлі Ліза Штадельбауер та ізраїльська політична діячка Ціпі Лівні^[27][28]. 14 листопада прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо також згадав про смерть Сілвер на заході, сказавши, що буде «дуже сумувати за нею»^[29].

Похорон Сілвер пройшов 16 листопада в кібуці Ґезер, де вона жила з 1974 по 1990 рік^[14][30][31]. На її похороні були присутні близько 1500 людей^[14][30][32]. Поховання планувалося у кібуці Беері^[33].

• 2011 — премія Віктора Дж. Ґолдберга (англ. Victor J. Goldberg) за мир на Близькому Сході, яка щорічно вручається Інститутом міжнародної освіти (разом із Амаль Єлсана Альхажуж)^[13][34];
• 2011 — «Га-Арец» назвав Сілвер однією із «10 найвпливовіших англо-іммігрантів» до Ізраїлю^[35].

Чоловік, Льюїс Зейґен (англ. Lewis Zeigen, івр. לואי זייגן; 05.10.1936—07.07.2016), із Брукліну, Нью-Йорк, теж переселився до Ізраїлю у 1970-х, де вони й познайомилися^[36][37]. У пари було двоє синів (Хен та Йонатан) і четверо онуків^{[37][6][10][11]}.