Імаї Тадасі

Тадасі Імаї народився 8 січня 1912 року в токійському районі Шібуя; його батьком був священик буддійського храму, що дав синові традиційне виховання. Навчався на історика в Токійському університеті^[5][6], проте в цей період також захопився ідеями марксизму та вступив до лав молодіжної комуністичної організації; участь в радикальних акціях привела до його декількох арештів і, урешті-решт, позбавила його можливості закінчити освіту^[9]. Згодом Тадасі Імаї став членом компартії Японії.

У 1935 році Імаї почав діяльність в кіно на позиції помічника режисера в J.O. Studio, що було, принаймні, частково вимушеним заходом через більші труднощі влаштуватися в інші місця через неблагонадійність^[5][6]. Власна режисерська робота Імаї розпочалася з 1939 року, в період Другої світової війни, і її початок включав декілька кінофільмів на замовлення, що мали націоналістичну спрямованість і суперечать власним переконанням режисера.

Перші його значимі стрічки Імаї з'являються після 1950-го року, починаючи зі знятого на заснованій Імаї кіностудії «Сінсей ейга» фільму «А все-таки ми живемо!» (1951) — першої японської кінострічки, знятої незалежно від великих студій з великим капіталом^[10][11] і роблячи його відомим, незважаючи на цензуру та спроби заборонити творчість Імаї як комуністичну пропаганду, як в самій Японії, так і за її межами, включаючи СРСР^[12].

Багато фільмів Імаї присвячені тій або іншій гострій соціальній проблемі країни. Згаданий вище фільм «А все-таки ми живемо!» співчутливо оповідає про долю безробітного, що з усіх сил намагається забезпечити сім'ю хоча б жменькою рису, засуджуючи сучасний йому японський режим^[12][13]. Трисерійна кстрічка «Каламутний потік» (1953—1954) і частково «Повість про жорстокість бусідо» (1963) показують жорсткість і жорстокість японської феодальної системи^[11]. Низка фільмів має антивоєнний характер.

Стрічка «Морок посеред дня» (1956) взагалі є прикладом втручання кінематографіста в політичну боротьбу, викриваючи реальний сфабрикований поліцією для компрометації робітничої молоді процес проти чотирьох молодих р��бітників, звинувачених у пограбуванні й убивстві літнього подружжя, і зігравши вирішальну роль для його закриття та звільнення несправедливо звинувачених^[13].

Вважається, що творчість Тадасі Імаї зазнала значного впливу італійських неореалістів, зокрема, Вітторіо де Сіки^[11]. В той же час багато критиків відмічали, що його творчість ніколи не відрізнялася особливою сентиментальністю, називаючи його стилістику «наканай- реалізмом» («реалізмом без сліз»). Творчий почерк Імаї частенько характеризується як грубуватий, позбавлений послідовності та «стилю»^[11][14], проте це ті ж самі елементи, які надають його фільмам відчуття чесності, щирості й природності, якими він відомий. Принципово соціально-орієнтовані фільми Імаї особливо популярні серед критиків і глядачів, що відкидають естетично-стилістичну творчість режисерів «Нової хвилі»^[11].

Тадасі Імаї помер 22 листопада 1991 року в місті Сока, невдовзі після закінчення зйомок свого останнього фільму «Війна і юність»^[11].

Трисерійна кінострічка «Річка без мосту» (1969) за однойменним романом Суе Сумії була включена японською кінокритикою до числа найкращих десяти фільмів року^[15]. Низка фільмів Імаї була відзначена ще престижнішими професійними та фестивальними кінонагородами та номінаціями:

• ИМАИ, Тадаси // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Й. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 596-597 (рос.)