Вікіпедія

Гідрогеологія Росії: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Рядок 3:
== Підземні води ==
 
На території РФ підземні води характеризуються різноманітністю умов поширення, формування ресурсів і хімічного складу в гідрогеологічних структурах різного порядку і будови (артезіанські басейни, гідрогеологічні складчасті області і масиви). Системи артезіанських басейнів різного віку виділяються в межах осадового чохла Східно-Європейської платформи (Московський, Волго-Камський, Північно-Двінський, Печорський, Сурсько-Хоперський і інші артезіанські басейни), Західно-Сибірської плити (Західно-Сибірський артезіанський басейн), Сибірської платформи ([[Ангаро-Ленський артезіанський басейн|Ангаро-Ленський]], Тунгуський, Якутський, Хатанзький і інші артезіанські басейни), Скіфської і Туранської плит (Азово-Кубанський і Терсько-Кумський артез. басейни). Окремі артезіанські басейни та їх групи приурочені до міжгірських западин, областей палеозойської і байкальської складчастості (Кузнецький, Тувінський, Нижньо- і Верхньозейський артезіанські басейни, Мінусінська група), мезозойської складчастості (Яно-Колимський, Пенжино-Анадирська група і інш.) та [[кайнозой]]ської складчастості (басейни Сахаліну, Камчатки, Курильських о-вів). Артезіанські басейни містять горизонти і комплекси водоносних і слабководоносних теригенних і карбонатних порід сумарною потужністю до 15-17 км ([[Прикаспійський артезіанський басейн]]), розділені глинистими, рідше галогенними водотривкими або відносно водотривкими товщами.
 
== Гідрогеологічні складчасті області і масиви ==
 
Охоплюють складчасті споруди Балтійського щита, Уралу, Тиману, Нової Землі, Таймиру, Анабарської антеклізи, Алданського щита і Єнісейського масиву, Саяно-Алтайської обл., Забайкалля, Сіхоте-Аліня, Верхояно-Колимської, Коряцької, Камчатської, Сахалінської і Курильської областей. У їх межах докембрійські і фанерозойські осадові, метаморфічні і вивержені породи містять тріщинно-жильні, пластово-тріщинні або пластові напірні, напірно-безнапірні і безнапірні підземні води, приурочені головним чином до зон ендогенної і екзогенної тріщинуватості та пухких покривних відкладів. Глибина залягання переривистої в розрізі водоносної зони ендогенної тріщинуватості в глибокометаморфізованих породах древніх масивів може перевищувати 6-7 км. У кріолітозоні, що займає понад 60 % тер. країни, поширення і формування підземних вод визначається товщею багаторічномерзлих порід потужністю до 500 м (Хатанзький артезіанський бас.). Суцільна товща цих г.п. є регіональним водоупором і обмежує поширення прісних надмерзлотних і міжмерзлотних підземних вод ділянками таликів під великими ріками і озерами. Підмерзлотні води в артезіанських басейнах Сх.-Сибірської області є кріопегами-розсолами (до 300 г/л, з т-рою до — 5-8 оС), азотно-метановим і сірководневим складом газів.
 
У напрямі від тундри на південь до аридної зони глибина залягання підземних вод зростає від 0,5-1 м (поблизу Карського м.) до 20-30 м (Оренбурзька обл.), при цьому склад їх перетворюється з НСО<sup>3-</sup> в SO<sub>4</sub><sup>2-</sup>&nbsp;— Cl<sup>-</sup>, а мінералізація зростає від 0,03-0,1 до 3-5 г/л. У платформних артез. басейнах верхня зона активного (вільного) водообміну розташовується вище регіонального базису ерозії і має потужність від 50-100 м (центр. частина Московського артез. бас.) до 400—500 м (півд.-сх. частина Зах.-Сибірського бас.). У її межах розвинені ґрунтові, напірно-безнапірні і напірні, переважно прісні води, складу НСО<sub>3</sub><sup>-</sup>&nbsp;— Са<sup>2+</sup> і Ca<sup>2+</sup>&nbsp;— Mg<sup>2+</sup> рідше Na<sup>+</sup>.
У межах соляних куполів Зах. Прикаспію&nbsp;— Ельтон, Баскунчак за рахунок розчинення галіту мінералізація підземних вод зони активного водообміну підвищується до 70-100 г/л при хлоридному натрієвому складі. Зона утрудненого (уповільненого) водообміну звичайно розташовується між регіональним базисом ерозії і першим зверху регіональним водоупором, її потужність 100—150 м (Московський артез. бас.). В цій зоні поширені води різноманітного сольового і газового складу з мінералізацією від 3-5 до 20-30 г/л, серед яких зустрічаються мінеральні лікувальні води. Зона дуже утрудненого водообміну залягає глибше регіонального водоупору і охоплює породи осадового чохла та кристалічного фундаменту, її потужність в Передуральському крайовому прогині і Прикаспійській западині досягає 10-12 км. У цій зоні знаходяться головним чином напірні, переважно азотно-метанові розсоли, складу Cl<sup>-</sup>-Na<sup>+</sup>-Ca<sup>2+</sup>, Cl<sup>-</sup>-Ca<sup>2+</sup>-Na<sup>+</sup>, Cl<sup>-</sup>-Ca<sup>2+</sup>-Mg<sup>2+</sup>. Мінералізація в між- і підсольових відкладах Ангаро-Ленського, Тунгуського, Якутського і інш. басейнів досягає 500—600 г/л. Зі зростанням мінералізації, твердості, глибини залягання і т-ри в хлоридних розсолах зростає вміст брому, стронцію, калію, рідкісних лужних елементів. До зони дуже утрудненого водообміну приурочені пром. йодобромні, бромні, йодні і рідкіснометалічні підземні води, які утворюють великі провінції, напр. Зах.-Сибірську провінцію йодних вод, Волго-Камську провінцію бромних і йодобромних вод. і інш.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Гідрогеологія_Росії